– Як Церква може захиститися від атак злого духу і де має шукати для себе спасіння?
– Ця проблема дуже складна, бо вона пов’язана із поверненням до релігійних практик, таких, як участь вірних у Службі Божій і приступання до таїнств. По суті це означає повернення до Бога і віра в Нього.
За цим іде оздоровлення соціокультурного простору, який відкидає Бога і є ворожим Церкві. Ми живемо у світі, який надзвичайно чутливий щодо економіки, натомість байдужий до сакрального. Ця надзвичайна вразливість щодо матеріальних питань відкриває нам драматизм ситуації, в якій знаходиться економіка. Тому питання грошей стали важливішими, ніж віра.
Існує також культурний аспект, який опирається на раціоналізмі, комунізмі, іллюмінізмі і т.п. Завдяки засобам масової інформації, ці ідеології розповсюдилися серед мас, а не залишилися замкненими на університетських кафедрах. Тому ми не можемо бути байдужими до них.
Існує також моральна проблема, тобто проблема аморальності. Коли б сьогодні хтось організував референдум “за” або “проти” розлучень і абортів, то перемога прихильників була б повною. А якби хтось провів референдум на тему евтаназії, то люди голосували б за евтаназію. Це означає, що ми живемо в світі без моралі, в якому вже не звертають уваги на Десять Божих Заповідей. А тому замість “Не вбивай!” маємо аборти.
Тому чекає нас величезний обсяг роботи, який має на меті оздоровити усі ці сфери: культурну, економічну, релігійну. Все це треба не випускати з-під уваги.
– Тому, щодо цих усіх загроз, християнин не повинен втрачати надії, але вжити Божих засобів…
– Звичайно. Вважаю, що, перш за все, саме Бог є Тим, хто підтримує нас усіх. Бо якщо все починається від Бога, то тоді економіка, політика, а також різні філософські теорії будуть оздоровлені. Тому Бог залишається єдиною надією.
– Сучасні католики, з одного боку, ходять до храму, а з іншого боку, – голосують за розлучення і аборти. Чому в їхньому житті існує така невідповідність?
– От, власне. Як я вже раніше говорив, так відбувається, бо головною причиною є факт, що католики просякнуті світською культурою. А тому сповідують світську мораль, живуть по-світськи. Обманюють себе тим, що вони ще християни, бо час від часу підуть на Святу Месу. Однак світська культура закоренилася в таких людях дуже міцно.
Для прикладу можемо знову згадати вже покійного Карло Карретто. Його дуже добре знають в Італії. Він був однією з найважливіших постатей Католицької Акції. Пізніше він вступив до спільноти Малих Братів Ісуса, яка виникла на основі чернечого статуту, що залишив бл. Шарль де Фуко.
Протягом багатьох років він був духовним аніматором неподалік Ассізі. Присутність у спільноті когось, хто говорить: “Я за розлучення і заохочую проголосувати за розлучення”, – було на той час драмою.
Це була драма, після якої прийшли інші драми. Це факт, що того часу багато католиків почувалися невпевненими. Вони повірили пропаганді, яку проголошували комуністи і соціалісти. Перший плід цієї пропаганди – це підмова католиків, щоб голосували за розлучення. Нікого ж не змушували, лише вмовляли: “Якщо ти проти розлучень, то не мусиш голосувати за. Натомість ти не можеш заборонити мені, щоб я голосував за розлучення. Тому ти повинен шанувати мою свободу вибору, бо я хочу це зробити. Ти, натомість, живи відповідно до власного сумління”.
Ці фрази не мали ніякого сенсу. Ми, католики, не маємо жодного обов’язку жити за якимись правилами, вигаданими людьми, а маємо жити у відповідності до Божих наказів, і людина не може роз’єднувати те, що Бог поєднав. У протилежному випадку люди почнуть виправдовувати все інше, наприклад аборти, почнуть мислити так: “Жодну жінку не змушують до аборту. Якщо ти не хочеш робити аборти, то не мусиш голосувати за аборти. Але чому ти хочеш заборонити мені робити це?” Таким чином відбулася маніпуляція свідомістю католиків, щоб проголосували за аборти і розлучення. А Бог, однак, наказує: “Не вбивай!”
– І таким чином було приспане сумління багатьох.
– Так, багато італійських католиків проголосували за розлучення і аборти. В обох цих випадках священики стояли осторонь. Знайшлася тільки одна людина – мій добрий знайомий, політик Фанфані, який об’їхав усю Італію й організував цілу кампанію проти розлучень. На жаль, священики не допомогли йому в цьому. Це доводить, що католики поставили свободу вибору людей понад Божими Законами.
– Сьогодні ми також спостерігаємо, що сучасні католики йдуть до храму, приймають Святе Причастя – і голосують за евтаназію.
– На жаль, це плід світської культури. Католики просякнуті світською культурою. Цей процес прогресує, бо сьогоднішня молодь вже не виховується по-християнськи. Натомість її виховує інтернет і телебачення. Саме з них вона черпає зразки поведінки.
– Існує багато людей, які говорять: я вірую в Бога, але до храму не ходжу.
– Це правда. В Італії є також такі люди. Ми маємо сказати, що якщо хтось вірить у Бога, то повинен дотримуватися того, чого навчає Бог. І якщо Бог послав Ісуса, а Той установив Церкву і сказав, що той, хто повірить і охреститься, буде спасенний, а той, хто не повірить, буде засуджений. Тому якщо хтось хоче вірити в Бога, то повинен також вірити в те, чого Бог навчає. Тож не можна сказати: вірю в Бога, але не вірю в Церкву, бо цим підтверджуєш, що не віриш у те, чого Бог навчає. Насправді, ти віриш у Бога на свій спосіб. Віриш у такого Бога, якого ти сам придумав, а не в істинного Бога.
– Чи такий спосіб мислення не є виявом пихатості з боку людини?
– Звичайно, що це свого роду вияв пихатості, бо хтось вірить у Бога згідно з власним уподобанням, згідно зі своєю ментальністю. Я знаю багатьох таких людей, що говорять: “Вірю в Бога, вірю в Його милосердя, тому не вірю, що пекло може бути вічним”.
Думаю, що для багатьох людей ця правда віри може бути найважчою для увірування.
Пекло є страшним. Засуджена людина ототожнюється з пеклом. Подібно до того, що сказала Мати Божа у Фатімі про пекло, описала його св. Фаустина у своїй візії пекла.
Опис пекла знаходимо також в інших святих. Натомість небагато сказано про рай. Тому ми маємо менше описів неба ніж пекла.
Про небо ми дізнаємося з опису Преображення Господнього. Раніше, ще перед цією подією, Ісус сказав: “Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не побачать Сина Людського, що йде в Царстві Своїм” (пор. Мт. 16:28).
Після цієї події св. Лука представляє Преображення Господнє. А тому, вибрані Ісусом апостоли, Петро, Яків і Іван побачили не тільки Мойсея, Іллю й Ісуса, але й побачили небо.
– Світська ментальність спричиняє до того, що люди живуть так, якби Бога не було, якби не існувала надприродна реальність, якби не було вічного життя. Все зводиться до життя тут, на землі. Чи це не є пасткою?
– Власне. Живуть так, якби не існувало життя після смерті, якби не існувала вічність. Тому маємо повернутися до початку, до Бога, бо в житті таких людей бракує Бога. А коли бракує Бога, тоді все руйнується.