– Якщо забракне християнського виховання, чи Церква почне відчувати глибоку кризу?
– Так, це буде дуже глибока криза. Останнім часом з’явилися результати досліджень, з яких виникає, що якщо в католицькій сім’ї батьки хочуть виховувати свою дитину по-католицьки, то вони мають це зробити до 11-12 років дитини. Із досягненням цього віку сім’я вже не має впливу на християнське виховання нащадків. Тоді на дітей починає впливати середовище, школа. Тому дитині пощастить, якщо вона потрапить у добре середовище. Не має сумніву, що однією з корисних ідей після Другого Ватиканського Собору було заснування молитовних груп, таких, як Віднова в Святому Дусі, Сопричастя і Визволення, Неокатехуменат. Існує багато добрих і позитивних рухів, і якщо молода людина має цю благодать, щоб до них вступити, вона врятована.
– Це також залежить і від ревності священика.
– Це так. Багато залежить від ревності священика. Також відомо, що ці рухи можуть багато чого запропонувати. Я особисто добре знаю Католицький рух “Харизматичної віднови у Святому Дусі”, куди мене неодноразово запрошували з проповідями, а також як екзорциста. У цьому русі я зустрівся як з групами, яких добре вели, так і з групами, яких не дуже добре вели. Я часто говорив до тих осіб: “Якщо тобі ця група не підходить, то зміни її на іншу”.
Багато залежить від того, хто веде таку групу. Подібно, як у парафії багато залежить від настоятеля, який посвячується для вірних.
Останнім часом відбувається щось нове. Моєму доброму знайомому, о. Альберто Паціні, прийшла до голови ідея, щоб в базиліці св. Анастасії (у Римі) запровадити цілодобову адорацію Пресвятих Дарів. Про цю ініціативу він інформує кого тільки можна. Протягом двадцяти одного року кожного місяця він організовує зустрічі, під час яких в ефірі “Радіо Марія” транслюють мої конференції. Навіть вийшла книга, яка є збіркою моїх промов на “Радіо Марія”. Її назва – “Don Amorth a Radio Maria”.
До ініціативи цього священика приєдналося декілька інших настоятелів в Італії, які у своїх храмах організували адорацію Пресвятих Дарів вдень і вночі.
Спочатку була помітна невпевненість з боку священиків. Вони боялися, що храм буде порожній, бо вірні не прийдуть і не буде кому адорувати. На свій подив, зауважили, що навіть ті люди, які не ходять до храму, коли бачать, що храм ввечері відчинений, заходять до нього. Багато з них просить про сповідь або просто хоче порозмовляти із священиком. Саме тому багато священиків, я би навіть сказав, що всі, засвідчили, що відкрили новий спосіб бути настоятелем.
Це відбувається тому, що люди побачили, що настоятелі стали більш відкритими до вірних і що храми відчинені в будь-який час постійно.
І я запитую: чому храми зачинені в години, які найбільше відповідають людям, щоб, повертаючись додому після роботи, вони могли ввійти і помолитися?
Пізніше о. Альберто опрацював певну методику роботи. У першу чергу домовляється з настоятелем і організовує в конкретній парафії Євхаристійний тиждень. Для цього він опрацював особливу схему дій під час такого тижня. На велике здивування настоятелів, люди приходять до храму на такі зустрічі. Успіх полягає утому, що вірні записуються, декларуючи, що будуть раз на тиждень приходити на адорацію до храму.
На початку це буває так, що адорація триває тільки до півночі. Пізніше, з часом, знаходяться люди, які заповнюють години цілодобової адорації. Таким чином всі години стають зайнятими. Згодом цих людей стає щоразу більше. Буває так, що приєднуються вірні із сусідніх парафій, бо бачать, що храм відчинений.
Настоятелі дивуються, що ця ініціатива, на яку вони спочатку погодилися з великими сумнівами, так добре була сприйнята в їхніх парафіях. Доказом цього є щораз більша кількість вірних, які записуються в графік.
Не дивує той факт, що найменше людей на адорації зранку, з огляду на школу і роботу. Натомість ввечері і вночі людей є найбільше.
Найохочіше люди записуються на нічні години, бо, як самі кажуть, між першою та другою годинами вночі не мають жодних перешкод. Вони роблять це раз на тиждень, а тому, з їхнього боку, це не вимагає якихось великих зречень. Є й такі, що приходять щоденно.
Для священиків це було певним відкриттям, яке принесло духовне відновлення їхнім парафіям. Цей досвід дозволив їм зауважити, що можна зробити набагато більше для людей, коли вони самі перебувають на молитві в храмі (люди хочуть бачити священиків на молитві в храмі, так як це робив настоятель з Аре – Жан-Марі Віанней), аніж тоді, коли вони зайняті іншими справами, пов’язаними з апостольством чи допомогою для найубогіших.
Це Ісус притягує людей. Він сказав: “І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну” (Ів. 12:32). Тому священики самі зауважують, що Євхаристійний Ісус, виставлений в Гостії для адорації, найбільше притягує людей.
У цих храмах, де є адорація, завжди присутня групка людей, які моляться і чувають. Ці люди моляться як індивідуально, так і спільно, відмовляючи розарій або беруть участь у молитвах. Однак завжди існує певна небезпека, коли храм відчинений вночі, тому варто подбати, щоб не залишився без охорони.