– Багато людей розповідає, що їхні близькі, які вже відійшли у вічність, були проклятими. І попри те, що рідних вже немає, ці люди страждають так, ніби це прокляття перейшло на них. Чи це може трапитись?
– Мені важко це підтвердити. Щось таке відбувається дуже рідко. Переважно не буває так, щоб після смерті прокляття могло перейти на іншу особу. Тому важко сказати однозначно, що цього немає, адже все ж таки, такі речі можуть трапитись[1].
Я не вважаю, що прокляття, скероване на когось із членів сім’ї, може переходити, наприклад, з батька на сина, а згодом – з покоління в покоління.
Навіть отець Піо в це не вірив. Зазвичай він казав, що людина має і так забагато обтяжень, котрі отримує в спадок від своїх предків. Тому він стверджував, що прокляття, спрямоване на когось з предків, через спадковість не передається.
Варто також зазначити, що це може трапитись лише тоді, коли той, хто проклинає, вже від початку зазначає, що це прокляття має перейти від батьків до дітей. Ми вже про це згадували, що під час накладання прокляття, ця особа мала би мати намір, щоб воно впало й на дітей. Отож коли немає такого наміру, тоді таке не може відбутись.
– Дуже добре, що Ви, отче, розтлумачуєте ці речі, бо таке роз’яснення може заспокоїти безліч людей, які інколи вважають, що всіляке зло, яке їх торкається, є пов’язане із прокляттям, скерованим на когось із їхніх предків.
– Я цього також не можу заперечувати. В таких випадках я раджу людям багато молитись, адже молитва багато в чому допомагає. Також не можна казати, що причини своєї недуги треба зажди вбачати в проклятті, яке хтось колись наклав на наших предків.
Колись дуже відомий екзорцист, салезіянин, отець Томасіні сказав, що якщо в сім’ї є хтось, хто проклинає, то він приносить шкоду усій сім’ї. Гадаю, що він мав рацію, бо я сам зустрічався з такими випадками.
В одній сім’ї була така людина, що проклинала. Найбільше вона шкодила своїм близьким. І коли ця людина померла, тоді усі неприємності в цій сім’ї скінчились. Тому вважаю, що родина сама повинна заборонити це чинити, адже від цього страждають усі члени сім’ї.
– Отож, можна зробити висновок, що так само, як добрі слова мають у собі добру силу, так і погані містять у собі руйнівну силу.
– Дійсно, саме так відбувається. Колись я був свідком дуже прикрої ситуації, яка пов’язана з літнім чоловіком, що після смерті дружини залишився самотнім. Рідним було шкода старого, і вони вирішили взяти його в свою сім’ю, але згодом виявилось, що він мав одну погану звичку – безперестанку лаявся. Для цієї сім’ї його присутність перетворилась у великий клопіт. Варто зазначити, що вони прихистили його, з огляду на те, що їм було його шкода. І доти, доки він жив, вони постійно мали з ним якісь неприємності.
– Що треба робити в такому випадку?
– Перш за все треба намагатись вмовити таку людину перестати лаятись. В іншому випадку належить її попередити: “Або ти змінюєш себе, або ти будеш змушений залишити нашу сім’ю. Ми не хочемо мати в домі когось, хто постійно лається. В цьому домі це заборонено. Ми не бажаємо більше цього чути”.
Бо коли хтось лається або здійснює святотатство, потрібно щоб були люди, які могли б за це зло винагородити через молитву. Адже коли відбувається зло, то уся спільнота повинна докластися до того, щоб винагородити за вчинене зло.
У Турині, коли внаслідок святотатства були зневажені пресвяті Дари, єпископ наказав, щоб прибували численні групи людей до церкви, де це сталось, з метою відшкодування Богу за вчинений злочин.
Не можна вдовольнитись лише одноразовим актом винагородження. Цього замало. Це має бути ціла низка молитов, пов’язаних з винагородженням за вчинене зло. А оскільки це зло мало місце в межах конкретної спільноти, то уся спільнота має взяти участь у цьому винагородженні.
[1] Ми не можемо стверджувати, що існує гріховна спадковість, чи спадковість прокляття, натомість не можна відкидати схильності чи тенденції до зла, яка може охоплювати більшу кількість людей. Якоюсь мірою злі духи можуть претендувати і на тих людей.