– Ще кілька років тому, у наших домівках було досить багато образів. Тепер, з приходом нових часів, багато людей їх викидає на смітник.
– Потрібно засуджувати таку поведінку. Я би радив тим, які знайдуть викинуті образи, щоб забрали їх додому. Мова не йде про конкретний образ, але про особу, яку він представляє.
Найчастіше люди не знають, як важливо мати в домі образ. Зазвичай їх вішають не задумуючись. Натомість важливо, щоб час від часу помолитися перед цими образами. Якщо хтось лише чіпляє їх на стіну і не молиться перед ними, то ефективність опіки святих, яких вони представляють, буде незначна.
Але якщо хтось молиться перед такими образами, тоді вони стануть для нього джерелом Божого благословення.
– А якщо хтось неочікувано вмирає?
– Я маю свою думку на цю тему, але це тільки моє приватне судження. Досить важлива хвилина смерті, яку визначає Господь Бог. Тому, коли папа Йоан Павло II несподівано помер, Бог про це вже знав. Він зробив так, що папа був готовий. Тому я вважаю, що коли хтось помирає несподівано, наприклад, в автокатастрофі або через серцевий напад, Господь Бог про це знав раніше і про таку людину вже подбав.
На мою думку, смерть – це настільки важливий момент, що ми завжди молимося, відмовляючи “Радуйся, Маріє…”: “Молись за нас, грішних, нині і в годину смерті нашої”, тобто в найважливіших моментах нашого життя в теперішньому часі і моменті нашої смерті.
Думаю, що Бог завжди знає про цей момент смерті і що про нього піклується. Він завжди допомагає людині, щоб на цю хвилю вона була готова, якщо заслуговує на це.
Я думаю, що у хвилину смерті Бог завжди втручається, бо це вирішальний і дуже важливий момент. Коли помирає новонароджене дитя, Бог про нього піклується.
– Є багато людей, які відчувають почуття провини, коли помирає хтось близький. Люди дорікають собі, що замало зробили, щоб їх врятувати, що не мали часу, щоб завезти до лікарні і таке інше.
– Це правда. Я завжди потішаю таких людей. Я їм говорю: “Ти ж не знав, що хтось з твоєї родини помре о 16:00 годині, але Бог це знав. Тому довірся Богу, бо Господь Бог все передбачив і про все подбав”.
Звичайно, що нам прикро, коли хтось близький помирає, не прийнявши святих тайн. Один з моїх друзів і співбратів у згромадженні, о. Стефано Лямера, розповів мені про настоятеля з Бергамо, звідки він сам походив. Цю людину я знав особисто. Він став настоятелем у дуже молодому віці в якійсь малій місцевості. Однієї ночі, коли він міцно спав, прийшли люди, щоб його покликати до вмираючої особи. Або вони стукали в двері плебанії так тихо, або він спав дуже глибоким сном і не чув, але вони вирішили, що його немає вдома і пішли. Наступного ранку, коли він прокинувся, йому повідомили, що помер один з його парафіян. І цей молодий священик, коли почув, що помер один з його парафіян без таїнств, відчув такий великий жаль, що від того дня ніколи вже не заснув. Він тільки сидів у кріслі біля вікна, щоб бути завжди готовим, якщо його будуть кликати зі служінням. Когось такого можемо назвати героєм, святим.
– Щоразу частіше говорять про предків і про те, що їхні вчинки, добрі чи злі, мають добрий або поганий вплив на життя наступних поколінь. Тому дехто стверджує, що для того, щоб позбутися злого впливу предків, потрібно замовити 12 Святих Мес в їхньому намірі. Яка ваша думка, отче, щодо цього?
– Я чогось такого не сприймаю. Таким людям я говорю: “Прийди спочатку на Святу Месу і візьми в ній участь, але спершу піди до сповіді, щоб ти міг прийняти Святе Причастя, а передусім довірся Господу Богу і перестань хвилюватися”.
Тому я не вірю в усі ці людські вигадки. Я вважаю, що найрозсудливіше було б зрозуміти – що більше хтось молиться за померлих, то більше їм цим допомагає…
Я щоденно молюся короткою молитвою за моїх померлих батьків і братів. Мій батько помер вже давно. Моя мама була святою жінкою. Можливо, вони вже в небі. Можливо, що ці мої молитви за них Господь Бог призначить для когось іншого. Це від нас не залежить. Але ми маємо молитися за померлих.