«Ісус же розжалобивсь знову в Собі, і до гробу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній налягав. Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі… Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш? І зняли тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене. І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди! І вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою… Ісус каже до них: Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив…
І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували. А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що Ісус учинив.»
У черговий раз по телебаченню показували передачу про скам’янілі останки, що, мабуть, належать якійсь древній расі. Ці істоти були схожі на людей, але були вище зростом і помітно відрізнялися від усіх відомих нам видів мавп. Археологи разом з іншими ученими збиралися підготувати експедицію в гори Китаю, щоб перевірити, чи не живуть там і до цього дня подібні істоти.
Чудова історія, і не менш чудова перспектива нових відкриттів. Але найбільше мене вражає, яким чином археологи складають в єдину мозаїку свої знахідки. От скам’янілість – очевидно, якась частина тварини. От кістка – ймовірно, тієї ж самої тварини. А от жмут волосся чи шерсті, що прилипнув до каменю в глибині печери. Кому належить це волосся? Вдасться знайти йому місце в загальній картинці? Чи може одна загадка прояснити іншу?
Ми підійшли до одного з найбільш драматичних епізодів усього оповідання. У Мр. 5, приступивши до зцілення дочки Яіра, Ісус спершу вигнав усіх з приміщення, а потім заборонив розголошувати диво. Тепер же Він стоїть перед величезним натовпом і на очах у безлічі свідків ризикує Своєю репутацією, наказуючи Лазарю «йти геть». (Гробниця, за звичаєм тієї епохи, була влаштована в печері, і великий камінь перегороджував вхід.)
І мрець виходить. Надприродний жах і всепоглинаюча радість з’єднуються в цей момент як чорний бруд з розплавленим золотом. Усе, кожна деталь, сповнене сенсом. Якщо когось не чіпає міць цієї сцени, не викликає страху, сподівання, вдячності, то чи ця людина не вміє читати, чи має скам’яніле серце.
Напевно поблизу було поховано багато нещодавно померлих людей, яких Ісус не намагався воскресити. Кожне чудо Ісуса унікальне, у ньому зберігається таємниця. Немов сфокусований промінь, любов і всемогутність Божі спрямовуються в одну точку, бо тільки звідси вони можуть розійтися на всі боки і наповнити собою світ.
І, по правді сказати, воскресіння Лазаря – не саме вражаюче, що відбувається в цій сцені. Саме вражаюче залишається невисловленим, та все ж утворює зв’язок між двома загадками, які прояснюють одна одну. Так археологи роблять свої відкриття, поєднуючи кістки викопних тварин.
По-перше, ми чули зауваження Марти, що залишилося без відповіді. Славна Марта вірна собі, вічно метушиться, намагається влаштувати усе, як найкраще, навіть у такий момент. «Не потрібно відсовувати камінь» попереджає вона. «З гробу смердітиме». Їй прекрасно відомо, що в жаркому кліматі труп починає розкладатися вже на третій день. От чому більшість мешканців Палестини і навколишніх земель ховали своїх мерців у самий день смерті.
В оповіданні Івана Ісус нічого не заперечує на слова Марти, хіба що побічно: Він обіцяє їй, що вона побачить славу Божу, якщо увірує. Він збирається зробити щось таке, що допоможе Марті увірувати і побачити. Та все ж практичне питання залишається без відповіді: що сталося з тілом Лазаря? Чи убереглося воно від розкладання?
Друге загадкове висловлювання належить самому Ісусові. У той момент, коли камінь відкочують геть, Він не возносить молитву і не просить, щоб Йому була дана сила зцілити Лазаря – він дякує Отцю за те, що Він Його почув. І додає дещо несподівані слова – ніби, усе це робиться для того, щоб присутні повірили в Його місію.
Чи можемо ми скласти воєдино ці два натяки і зробити висновок?
Іван не став згадувати про те, що запаху – коли відкотили камінь і відкрили гробницю – не було. Очевидно, про це ми повинні здогадатися самі, і тим більш вражаюче буде для нас це відкриття. І з цієї миті, коли з гробниці не донеслося очікуваного смороду, Ісус вже знає напевно, що Лазар не мертвий – або більше не мертвий. Його тіло не почало розкладатися. Тепер потрібно лише наказове слово, і Лазар вийде з гробниці – незрячий, у похоронних пеленах, з обличчям, замотаним хусткою. З нього знімуть ці пов’язки і повернуть його у світ світла та життя. Але ми повинні ще зрозуміти, як і чому Ісус прийшов саме до цього рішення.
Мені здається, висновок може бути лише один, і він досить дивний: у ті два безмовні дні на берегах Йордана (11:6) Ісус молився – перш, ніж повідомити навіть учням про ситуацію, що склалася. Він молився, щоб Лазар і в смерті був збережений від тління, щоб, прийшовши у Віфанію, Він застав тіло в гробниці цілим і без наслідків розкладання, щоб Лазаря можна було знову призвати до життя. І коли камінь відсунули від входу і поганого запаху не було, Ісус зрозумів, що Його молитва почута.
Ця відповідь, у свою чергу, породжує нові питання. Учні застерігали Ісуса: повертаючись в Юдею, Він ризикує життям (11:8). Хома, похмуро приймаючи неминуче, погоджується йти померти разом з Ним (11:16). Ісус же тим часом молиться за дорогого Йому друга, молиться про те, щоб його тіло збереглося кілька днів після смерті і поховання, щоб Лазар готовий був повернутися до життя. При читанні розділу доля Лазаря і доля Ісуса з’являються як щось взаємопов’язане. Очевидно, молячись за Лазаря і повертаючи його до життя, Ісус розумів, що сам Він йде назустріч смерті, і молився про те, щоб Його дії співпали з волею Отця.
Зрозуміло, у цих двох долях є і помітні відмінності. Лазар повернувся до звичайного людського життя. Загальні закони не були скасовані для нього, лише повернені назад стрілки годинника. Він може знову захворіти, він колись знову і остаточно помре (знайшлися охочі прискорити цей момент, як виявляється з 12:10). Але Ісус пройде через смерть до нового життя. Таємниця трохи відкриється перед нами, коли ми доберемося до двох останніх розділів Євангелія.
Поки що нам слід зупинитися і замислитися не лише над таємницею Божої всемогутності, але і над таємницею віри і молитви Ісуса. Нерідко буває так, що дві, три сторони нашого життя пред’являють нам одну і ту ж загадку, і нам треба скласти їх воєдино, як складаються натяки в цьому тексті, а ми не вміємо. Потрібно пам’ятати, що в цій історії знаходяться (і не висловлені вголос) ключі до сенсу будь-якої молитви і віри. Якщо навіть Ісусу був потрібен час для молитви і терплячого очікування, то тим більше він потрібен нам.