- «Якщо страждаєш за діло – кайся;
- Якщо страждаєш безвинно – радій».
Але є страждання іншого роду – страждання за правду, за перемогу любові, чистоти, покори Богові, страждання за Христа. Тут високим бажанням протистоїть ворожа дійсність як з боку інших, так і в нас самих. І чим вище бажання, тим глибшою може бути трагедія через розлад між ними та дійсністю. Це боротьба проти гріха в ім’я Христа. Це «смуток заради Бога, смуток, що призводить незмінне каяття до спасіння».
На шляху нашому до правди стоять егоїзм, самоствердження, брутальна чуттєвість у мені самому, і я оголошую їм боротьбу, «нуджу того, хто нудить мене», як говорить Єфрем Сирін (з приводу аскетики одухотворення плоті). Ця боротьба не мета моя, але неминучий етап на шляху до обожнення. І оскільки ці перешкоди з боку мого «я», плоті і людей світу повстають проти моїх вищих бажань, я страждаю.
Але це страждання за правду.
З боку людей, що не визнають Христа, я неминуче маю зносити переслідування, глузування, несхвалення усякої некористолюбної правди. Люди «не дарують добра», як це не дивно. Люди розіп’яли Христа, вони женуть Його й зараз.
У цьому світі, де розіп’ято нашого Господа, ми повинні бути переслідуваними, якщо ми не в дружбі з цим світом.
Чи буде воїн скаржитися на свої рани, якщо він бачить свого полководця, що стікає кров’ю на полі бою (Екхарт)? Кожний, хто йде за Христом без хреста, не гідний Його. «Усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані».
І це так природно. У нас зі світом різні цілі.
Ми боремося з гріхом в ім’я Христа – світ бореться з Христом в ім’я гріха. (Тому ми завжди будемо для світу «ексцентричними», а не «концентричними», за виразом Друммонда, бо в нас зі світом різні центри.) Ми боремося з гріхом у людях, боремося «з людиною за людину» – і така боротьба не дарується не тільки з боку духа пітьми, але й з боку тих людей, які «пітьму возлюбили більше, аніж світло».
І найнеминучішим є страждання за найважливіше – за сповідання ім’я Христа і Євангелія, словом і справою. Це наша «участь у стражданнях Христових».
Ось якими словами висловлюється апостольська, першохристиянська віра, та, що дала світові красу страдництва:
«Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись. Коли ж вас ганьблять за Христове Ім’я, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий. Ніхто з вас хай не страждає, як душогуб, або злодій, або злочинець, або ворохобник, а коли як християнин, то нехай не соромиться він, але хай прославляє Бога за те… Тому й ті, хто з Божої волі страждає, нехай душі свої віддадуть в доброчинстві Йому, як Створителю вірному» (1Пет. 4:13-19). Ці страждання припиняться тільки в Царстві Божому, коли воно з’явиться у всій своїй силі, – і саме для того, щоб це Царство радощів настало, треба страждати.
Відсутність у нашому теперішньому, земному житті страждань за Христа, за правду – сумна ознака, що свідчить про компроміси, про підкорення світові й плоті.
Страждання за Христа не є тяжка доля, а радісне надбання. І тому апостол говорить:
«Бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього» (Фил. 1:29).
Тільки страждання за правду мають сенс, бо це – страждання за Сенс, за Логос, за Христа. Саме про ці страждання сказав Христос: «Сум ваш обернеться в радість». «Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне».
Як же нам відрізняти страждання за правду від страждань через порушення правди?
Для цього ми повинні внести в наше життя вищий образ (критерій) добра й зла, прийняти Того, Хто є Сенс життя, Хто сказав про Себе: «Я – Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя».
І в цьому світлі ми не тільки зможемо відрізнити згубні страждання від добродійних. Як сонце має не тільки світлове проміння, але й теплове та хімічне, так і проміння Христа не тільки осяє своїм сяйвом, але й спалить в очищуючому вогні усі страждання за неправду, усунувши їхню причину, – темні, низькі бажання, а страждання за правду воно перетворить на радість та красу.