І справді, чи не для того прийшов Христос у цей світ, щоб звільнити людину від тягара страждань?
Чи не в цьому блага, радісна звістка Нового Заповіту?
Поза Христом людина марно намагається розв’язати питання про страждання.
Як вже було сказано, вчення Будди намагається усунути страждання через знищення бажання в людині; але цим воно робить людину безжаданною, нечуттєвою, позбавленою особистості, тобто замість страждання Будда усуває і свідомість, і саме життя.
А Христос перетворює негативні бажання на позитивні (бо тільки погані бажання спричиняють людині загибельне страждання). Він усуває з бажань лише їхнє смертодійне жало – гріх, саму ж особистість людини, її свідоме духовне життя Він стверджує.
Тільки наша зверхня обізнаність може ставити Будду поряд з Христом. Згадаємо хоча б той факт, що Будда жахається перед обличчям смерті. У Євангелії ж смерть тікає від Христа. Христос не сказав жодної похоронної промови. Коли Він зустрічав похорон, Він просто його припиняв, Він воскрешав померлих.
«Юначе, кажу тобі: встань!» Такими словами пробудив Він померлого до життя.
Страждання – це головне питання людини, яке звучить невгаваючи до Бога. Христос – відповідь Бога на цей заклик.
Пригадаємо програму Христа, як Він виголосив її в Назаретській синагозі: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим.Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених».
Він приніс Євангеліє милосердя, миру і любові. Люди завжди будуть любити цю Книгу, тому що в ній вони знайдуть відгук на всі людські вболівання – починаючи від гірких сліз зреченого Петра і закінчуючи невимовною тугою Діви Марії (Mater dolorosa), що стояла біля хреста з серцем, простромленим мечем туги за Сином Своїм. І тут ми зустрічаємо муки Господа, що перевершують наш досвід…
Адже Він Сам пройшов увесь тяжкий шлях людини, притому несучи на Собі наші скорботи безневинно. Він народився в яслах і помер на хресті. Коли прийшов час Його народження, не було місця для Його Матері в гостиниці.
Він виніс на Собі і долю «вигнання» під час втечі до Єгипту. Потім Він говорив про Себе: «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має ніде й голови прихилити!». Він плакав. У Гефсиманїі, перебуваючи в борні, Він молився – «і піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю». «Обгорнена сумом смертельним душа Моя!» – сказав Він тієї ночі учням.
І, нарешті, на хресті Він зніс муки, яких ми ніколи не зрозуміємо, муки Богопокинутості: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?»
І через те – «в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти».
І тому Він сказав і тепер владно говорить ці слова, звернені до стражденних усіх часів, – і до тих, хто страждає за гріх, перш за все: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!».
Що ж дає Христос людині, обтяженій стражданням через неправду?
Перш за все, Він дає «сліпим прозріння», тобто навчає відрізняти страждання через неправду від страждань за правду.
Він дарує провину і тим звільняє від найстрашнішої кари за неправду, від муки сумління, і тим самим знову возз’єднує нас із джерелом життя – Богом.
Нарешті, Він усуває причину страждання – стрілу гріха з нашого серця, визволяє з-під влади гріха тих, хто потерпає в полоні своїх ганебних жадань. Він звільняє від страждання за порушення правди, тому що дає свободу від пороку, який тягне за собою тяжкі, стражденні наслідки.
Істинно, Він вкладає персти Свої в наші рани. Він до кінця полюбив людину, не тільки все людство, але й кожного з нас, тебе й мене…
Біблія дихає особистою любов’ю Бога до людини: «Я вічним коханням тебе покохав» (Єр. 31:3). «Я покликав ім’я твоє, Мій ти!» (Іс. 43:1).
Цими словами може бути висловлена любов Бога не тільки до Ізраїлю, але й до кожної окремої особистості.
Тепер подивимося, як Він допомагає нам зносити, долати і перетворювати ті страждання, яких ми не можемо позбавитися, які ми зносимо не через свою провину, а завдяки існуванню зла та його прибічників або як наслідок чужого гріха (у сфері спадковості, вплив середовища тощо).
Невіруючі говорять нам: «Христос заспокоював вас майбутнім.»
Так, це правда. Вірні мають світле майбуття, що поширюється і на післясмертне існування, і на всю вічність.
Ми знаємо, що страждання наші скінчаться.
«І це пройде», – так сказано про тяжкі випробування в Корані.
І не тільки скінчаться наші страждання, але закінчаться переможним акордом. Ті, що плачуть, не тільки перестануть плакати, «і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре», але й втішаться – вгамуванням серцевої туги, здійсненням заповітних бажань.
«Кінець твій буде гарний», – говорить Бог пророку Єремії, що зносив несправедливі й жорстокі переслідування з боку свого народу.
Якось я їхав поїздом через Альпійські гори.
Свинцеві хмари клубочились понад горами, що перетинали шлях. Раптом суцільний морок огортає нас. Це тунель. Верст з вісімдесят поїзд йде під землею. І раптом бризнуло проміння, згинула пітьма, і ми вилетіли в сонячний простір ланів і лісів. Негода залишилася позаду.
«Але не завжди буде морок там, де тепер він загуснув» (Іс. 8:22).
Чим важче випробування, тим яскравіше «непередбачена радість», що приходить потім.
«Чим ніч темніша, тим зорі яскравіші».
Чим темніша ніч історії, тим ближче Ранок всесвітнього світанку.
Після мороку цього світу спалахне зоря нескінченного Дня, коли знову прийде Христос, і на всій землі запанують правда і любов.
«Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!».
«Там, на небесах, я знову отримаю свій слух…»
Це були останні слова Бетховена, що оглухнув у розквіті своєї музичної творчості.
Хвороба, що пригнічувала і потворила нас тут фізично, покине нас.
Правда Христа, за яку ми боремося, переможе після всіх переможців. І кожний з нас особисто прийме участь у святі перемоги. Це наше майбутнє. Ми його знаємо.
Майбутнє є й у тих, хто бореться проти Христа, за неправду – але яке? І вони дбають не тільки про далеке майбутнє, але й про завтрашній день – і чи не це піклування отруює їхню душу? І лише «той, хто з Богом, ясно дивиться вперед» (Гоголь).