Про потребу перебувати в постійному пошуку спасіння дуже чітко висловився Ісус. Він пояснив стан людини, яка звільнилася від нечистого духа. Душа була в стані благодаті. Проте злий дух, який колись мешкав у цій душі, пошукав інших духів, сильніших від себе, і ще раз оселився в ній. Зарозумілість, самовдоволення, байдужість відчинили двері: «І буде останнє людині тій гірше за перше» (Лк. 11:24-26).
Подібно в притчі про сіяча Ісус чітко говорить про те, як деякі люди чують слово і приймають його з радістю: спасіння прийшло в їхні серця. Проте випробування, утиски, гроші, багатство і тривоги засмічують це слово, і вони відходять (Мт. 13:18-23).
Знову і знову Ісус попереджає про витривалість до кінця, до того часу, коли Він покличе нас і ми побачимо плоди, які ми виростили. Павло говорив до євреїв:
«Ми ж не з тих, хто хитається на загибіль, але віруємо на спасіння душі» (Євр. 10:39).
Одного дня святий Іван сказав своїм послідовникам:
«Любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою, … і чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього» (1Ів. 3:18, 22).
Ті, що прийняли спасіння, яке Ісус заслужив для них, осягають свободу, але не від спокуси, а від тиранії світу, тіла та диявола. Це благодать, яка дає нам мужність і силу для послідовної боротьби з трьома ворогами душі. Коли ми зростаємо в цій свободі, тоді стаємо все більше і більше схожими на Ісуса. Ми є світлом у темряві для інших – ми міста на вершині гори, які ваблять Божий народ підніматись на більші висоти.
Віра дозволяє нам бачити Господа у всьому і в кожному. Надія показує нам Бога, Який чинить добро з усього, а любов дає можливість із радістю відповідати на переваги цієї хвилини. Саме таким є спасіння в дії – воно працює і зростає, доки не досягне досконалої свободи синів Божих у Його Царстві. Воно завжди дієве і шукає шляхи, щоб стати сильнішим, бо спасіння є способом життя.
Спасіння приносить душі глибоке усвідомлення любові Бога. Життя набирає більшого значення, бо тепер воно має мету. Випробовування та хрести вже не є містеріями, але благодатями від розіп’ятого Господа. Амбіції світу перетворюються на спрагу та голод за святістю. Багатства не є ані бажаними, ані ненависними, бо бідність не обтяжує, а багатство не відвертає душу від її єдиної любові.
Як говорить Павло, така душа завжди усвідомлює, що вона є просто «глиняною посудиною», однак Ісусова Кров наділила її «величчю сили Божої» (2Кор. 4:7-11). Коли світська людина дивиться на тих, хто пережив свободу спасіння, вона бачить християн, яких часто «тиснуть звідусіль, але вони не пригноблені; в труднощах, та вони не втрачають надії; їх гонять, та вони не покинуті; повалені, та не знищені». Так, вони «носять в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в їхнім житті було явним». Не було сумніву, що Павло серйозно прийняв спасіння і як щоденну боротьбу. «Бо завсіди нас, що живемо, віддають на смерть за Ісуса, щоб з’явилось Ісусове в нашому смертельному тілі».
У наш час християни повинні довести світові, що вони належать Богові, що Бог є їхнім Батьком. Вони доводять це «своєю мужністю в години страждань, труднощів і нездужання; у чистоті, у знанні, у довготерпеливості, у лагідності, у Святому Дусі». Вони по-справжньому вільні, бо вони готові до «слави й безчестя, до наклепів і доброї слави», успіху чи поразки, багатства чи бідності, здоров’я чи недуги.
Святий Петро говорить нам, що наша надія в Його обіцянки є певною і нам не слід дивуватися, якщо наша віра випробовується, як у вогні (пор. 1Пет. 1:3-9). «Ви переконані, – говорить він, – в кінці, якого ваша віра з нетерпінням чекає, яким є спасіння душ ваших». Однак, у Петра, як і в Павла, ми знаходимо священне застереження. Він говорить: «Бо коли хто втече від нечистости світу через пізнання Господа й Спасителя Ісуса Христа, а потому знов заплутуються ними та перемагаються, то останнє буває для них гірше першого» (2Пет. 2:20-22).
Ми усвідомлюємо, що спасіння, яке є активною участю в благодаті Духа в нашому щоденному житті, є даром від Бога. Він дає нам як безкоштовний дар частку у Своїй Божественній Природі і, крім того, Він чекає, що ми скористаємося ще одним даром – вільною волею – і свідомо виберемо йти за Ним, любити Його і ставити Його понад нас самих. Він бажає пробачити нам, але Він повинен почути наше каяття і побачити наші зусилля, щоби змінитися.
Святий Іван виклав певні умови, які необхідні з нашого боку (1Ів.).
- Перша: перестань грішити (част. 1 та 3).
- Друга: дотримуйся заповідей, особливо заповіді любові (част. 2 та 3).
- Третя: відірваність від світу (част. 2).
- Четверта: будь насторожі щодо неправдивих пророків (част. 2 та 3).
Може скластися поверхове враження, що душа виконує всі ці умови, але святий Іван пояснює, кажучи, що Бог простить нам тоді, коли ми визнаємо свої гріхи, тому що Ісус є Жертвою, яка забирає наші гріхи. Він говорить нам, що «ми можемо бути певні, що ми в Бозі, лише тоді, коли ми живемо таким життям, яким жив Ісус». Він запевнив нас, що світові нема чого запропонувати «бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу».
Для Івана було легко розпізнати фальшивих пророків. Він обіцяв нам, що Дух Ісуса в нас допоможе нам їх розпізнати, тому що «світ слухає їх. Ми від Бога, хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас» (1Ів. 4:5-6).
Чи означає це, що тільки християни спасуться, увійдуть до Його Царства? Ні, свята мати Церква завжди вчила, що всім людям дано достатньо світла, щоб увійти до Царства Божого, але вони увійдуть туди тільки через Кров Ісуса. Вони належать до душі Церкви, і в годину смерті Бог судитиме їх згідно зі світлом, яке вони отримали. Та не всі ми будемо суджені за однаковими критеріями, бо Ісус запевняє нас: «Той, що знав волю свого господаря, але не приготував, ані не вчинив згідно волі його, буде тяжко побитий. Хто ж не знав, а вчинив каригідне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть» (Лк. 12:47-48). Існує чотири визначені ступені світла, яке Бог дає Своїм дітям, і згідно з кожним потрібно віддавати. Людина, яка знала Бога і нічого не робила для Нього; людина, яка не знала Бога; людина, яка отримала багато світла, і священик чи служитель, якому було дано більше, ніж він потребував для себе, щоб поділитися ним з іншими. Тому кожен буде суджений відповідно до світла, яке отримав, і того, як він його використав.
Ісус не тільки казав нам, що ми всі будемо суджені по-різному, Він також дав нам певні умови для входу в Царство Боже. Кожна з наступних умов була урочисто проголошена, щоб ми усвідомили важливість того, що Він казав.
Урочисті проголошення
- «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3:5).
- «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя» (Ів. 6:53).
- «Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!» (Мт. 18:3).
* * *
Ці урочисті проголошення вказують нам на необхідність постійного зростання в духовному житті. Бог Сам впливає на це зростання Своєю ласкою та присутністю через Таїнства, заповіді, Писання і добрі діла. Ця зміна, яку наш ближній бачить у повсякденному житті, представляє нашу віру, надію і любов. У нас немає потреби говорити про спасіння, бо для кожного буде очевидним, що ми визволилися від тиранії ворога і втішаємося свободою синів Божих, коли наші життя відображають любов і чесноти Ісуса.
«Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої» (Ів. 15:8). Таким є спасіння в дії: воно відділяє дітей світла від дітей темряви, воно є пожинанням плодів відкуплення.