«Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю… Прослав, Отче, Ім’я Своє! Залунав тоді голос із неба: І прославив, і знову прославлю! А народ, що стояв і почув, говорив: Загреміло! Інші казали: Це Ангол Йому говорив! Ісус відповів і сказав: Не для Мене цей голос лунав, а для вас. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер. І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну. А Він це говорив, щоб зазначити, якою то смертю Він має померти. А народ відповів Йому: Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потрібно піднесеному бути? Хто такий Цей Син Людський? І сказав їм Ісус: Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде… Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали. Промовивши це, Ісус відійшов, і сховався від них.»
Якраз у той момент, коли я увійшов до кабінету, щоб написати коментар до цього уривка, з іншого боку вулиці почулися три гучні вибухи. Я був дещо наляканий: поблизу знаходяться державні установи, і всупереч усім заходам безпеки терористи можуть якимсь чином проникнути туди і підкласти бомбу. Таке вже траплялося, не виключено, що станеться знову. Я кинувся до вікна і виглянув назовні.
На щастя, я побачив град різноколірних вогнів, що сипався з неба, що потемніло. То був салют. І зараз, коли я пишу ці рядки, феєрверк триває, все голосніше, все яскравіше. Можу собі уявити, як підскочили жителі сусідніх районів при перших «залпах». Що це? Свято – або заколот? Несподіваний шум вимагає правильного тлумачення.
Тут у Івана сказано – і подібні епізоди зрідка зустрічаються в Євангеліях, – що з небес пролунав голос. Справжній голос, чутний, виразний. От що цікаве: люди сприймають це явище по-різному. Вони чують шум і приймають його за грім. Дехто з тих, хто стояв поруч з Ісусом і бачив, як Він молився, припускає, що Йому відповідає ангел. Жоден зі свідків не висловлює думки, яка євангелістові здається сама собою зрозумілою: ніхто не говорить, що то був не грім, не ангел, не бомба і навіть не феєрверк – то був голос Божий.
Звичайно, і в ту пору «довести», що це говорить Бог, було неможливо, тим більше немає сенсу доводити це зараз, дві тисячі років потому. Набагато важливіше зрозуміти, що саме сказав цей голос (і передав нам Іван), побачити, так би мовити, загальний напрям розмови.
Щойно Ісус проголосив, що година настала. Він чекав цього моменту, чекав певного знаку, що підтверджує, що Йому пора прямувати вперед, до завершення Свого короткого і драматичного земного служіння. Коли греки з’явилися на свята і побажали бачити Його, це і послужило знаком, що година настала. Що ж Він відчув?
Загордився тим, що досяг вершини? О ні, не думаю.
Зрадів? Так, але це, судячи із слів євангеліста, не було першим Його почуттям.
Він був готовий зустріти Свою долю з високо піднятою головою? У результаті так. Але знову ж таки, не на цьому сконцентровує увагу Іван.
Стривожений і пригнічений. «Затривожена зараз душа Моя». Так, саме так: Слово, що сталося тілом, той, у кому дійсно проявилися любов і могутність Отця, єдиний, хто, зціляє хворих, перетворює воду на вино, розплющує очі сліпим, воскресив Лазаря з мертвих – тепер Він був стривожений і розгублений. До самої глибини серця.
Ваше уявлення про Бога здатне вмістити це? Чи коли Бог заговорить, ви почуєте грім і більше нічого?
Адже Ісус був втіленим Словом. Він був людським тілом, слабким тілом, тілом, яке здригається при думці про страждання і смерть. Природний інстинкт людини з тіла і крові – запитати: от, година настала, можливо, у мене є шанс уникнути її? Інші Євангелія не розкривають нам цієї сторони Ісуса, не передають ту довгу, тяжку розмову, яку Він вів із самим Собою задовго до настання моменту. Ми станемо свідками Його коливань лише в саду Гефсиманському, але тут Іван показує нам людське замішання Ісуса заздалегідь, в Єрусалимі, ще до арешту.
Відповідь на поставлене питання знову, як це зазвичай буває у Івана, виявиться в славі Отця, у готовності Ісуса виконати усе заради більшої Отчої слави. Він вже пройшов більшу частину шляху, Він приготував ґрунт для нової звістки, Він проповідував волю Отця і задум спасіння світу, невже тепер Він відступиться і попросить змінити цей план? Збентежене серце знає, яка небезпека чекає попереду, але знає також, що лише за допомогою цієї жертви, а не за допомогою компромісу, ухилення від небезпеки, слава Отця засяє у всьому світі. «Прослав, Отче, Ім’я Своє!»
На цю молитву відповідає грім. Отець прославив Своє ім’я, Він вже зробив це, у немислимому земному служінні Ісуса, у Його чудесах і подвигах любові. І тепер Отець ще більше прославить Своє ім’я. Будь слухняним, слідуй Своїм шляхом, пильнуй.
Він прославить Своє ім’я, бо ті, хто узурпував Боже правління у світі, хто перетворив закон на знущання, поклавши його ярмом на бідних, а себе звеличуючи як царів, панів і навіть богів, – усі вони будуть засуджені. «Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер». Таких слів чекали сотні тисяч людей. Саме так мав, на їх думку, говорити Месія. Зараз Він покличе нагострити мечі і очолить напад на римський гарнізон, що охороняє підступи до Храму.
Тільки усе вийшло не так. Ісус – не такий Месія, на якого вони розраховували. Так, Він збирався скинути земні царства і встановити Царство Боже, проте ця перемога – іншого роду. Він буде «піднесений» – на високому стовпі, як змій у пустелі (3:14-15). Так буде врятований світ. Так буде прославлений Бог, істинний Бог, Бог безмежної любові. Меч не прославить Творця, але любов прославить – жертовна, самовіддана любов.
Зрозуміло, ті, хто стоїть поруч, не можуть зрозуміти Ісуса. Вони і раніше не розуміли, особливо в тій розповіді, яку викладає Іван. Автор цього Євангелія (чи ті люди, які послужили джерелом цього тексту) багато разів ставав свідком стомливих суперечок між Ісусом і юдеями, суперечок, в яких антагоністи не могли і не хотіли зрозуміти Ісусових слів. Передання свідчило, що Месія правитиме навіки (врешті-решт, саме це сказано в Біблії, досить заглянути в 2 Сам. 7:13-16). Що ж це за темні натяки на смерть Ісуса, що це за «Син Людський», Який буде «піднесений» (3:14; 8:28)? Іван показує нам не лише розчарування Ісуса: знову Його слухачі підступили впритул до правильного тлумачення – і знову не влучили в ціль. Іван показує нам, що учні теж залишалися в розгубленості: що таке сказав Ісус? Яке значення Його слів?
У той момент Ісус дає для них лише один ключ: Він знову заводить розмову про світло і пітьму. Світло ще певний час побуде з ними, потрібно щосили триматися за нього, ходити у світлі, вірувати в Нього. Ця порада стосується і нас.