Стояння 7: Ісус вдруге падає під тягарем хреста
«Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде. Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже» (Лк. 9:23-24)
Бути людиною – означає бути свідомим та відповідальним за свої слова і вчинки. Не існує правди без відповідальності, немає любові без відповідальності. Велич людини бачимо через її відповідальність. Боягузтво завжди намагається перекласти відповідальність на когось іншого. Не раз так хочеться перестати шукати зміни, сказати самому собі: «Я втомився», «Мене це не обходить», «Зрештою це не моя справа», «Є хтось більш компетентний» тощо.
У цьому стоянні бачимо Ісуса, втомленого тягарем хреста, Який падає вже вдруге. Його тіло пронизує біль, усі рани й синці дають про себе знати. Є вибір – відректися, сказати, що Я невинний, просити помилування, залишитися лежати або навіть «викликати» ангелів, щоб навели порядок… Тут насправді відбувається щось страшне: світ не знає іншого аргументу, крім жорстокості, іншої логіки, крім тупості. На противагу цьому, аргументом Бога є Його любов і відповідальність за кожну людину, а тому в безмірному болю під крики й удари нагайок Господь підводиться і йде до мети. Адже Його мета – спасти кожного з нас, спасти все людство. Дуже важливо пам’ятати, що впасти – це щось людське. Але відповідальність за власну душу кличе підвестися. Спаси свою душу, і біля тебе спасуться тисячі…
На цьому стоянні Хресної дороги просимо за всіх, хто несе тягар відповідальності, щоби вміли її приймати і вірно йти дорогою спасіння. Просимо також за нас, щоб ми не уникали відповідальності.
Господи, навчи нас жити відповідально!