Значення слова «церква» кожен розуміє по-різному. Для деяких людей церква – це лише структура – сукупність норм, мета яких зробити їхнє життя нещасним, – орган, який насолоджується своїм виключним правом диктувати світові, що йому можна, а чого не можна робити.
Є також такі, які вбачають у церкві інструмент, за допомогою якого Бог об’являє Себе, Свої правди і Свою волю. Інші вважають її «опіумом для народу» чи організацією, що керується бажаннями і примхами її членів. Хтось дивиться на церкву як на втілення мистецтва та надбань минулих століть, як на свого роду гігантський музей з багатою історією і традиціями, зі значними матеріальними благами, який, одначе, відзначається стриманістю в розподілі цього багатства.
Ще дехто розглядає церкву як політичну силу, здатну впливати на долю народів. Консерватори бачать церкву як бездоганний приклад правильної доктрини і догми, тоді як ліберали – як джерело підтримки для бідних, справедливості – для пригноблених і захисту – для беззахисних. Для вірних церква є (через Святі Таїнства) роздавальницею благодаті. Тоді як не особливо ревні люди слабо впевнені в тому, що церква завжди буде готова прийняти їх, коли б вони цього не потребували. Інколи люди, які вибрали чинити зло, мають більше знань про справжнє значення церкви і, саме з цієї причини ненавидять усе, що з нею пов’язано.
Ми можемо продовжувати говорити про думки та почуття людей щодо церкви. Можемо розглянути різні богословські аспекти її права на проповідування й апостольську спадкоємність, проте це неминуче заведе нас у глухий кут. Зважаючи на це, гляньмо на церкву та її завдання очима св. Павла і тоді побачимо її такою, якою вона є, – Невістою Христа, матір’ю, з чийого лона благодаті кожен із нас народився до нового життя, життя у званні дитини Божої.
Ісус жив, помер і воскрес, щоб дати життя Церкві. Через Святого Духа Він обвінчав її із Собою, увічнює Свою присутність у ній через Святі Таїнства, породжує святі душі, повертає до життя духовно мертвих і продовжує насичувати Своїх дітей правдою.
Бог сотворив нас на Свій образ, і цей образ зберігається не лише в окремій душі, а також у Церкві. Як в одному Богові – три особи, у кожній душі три початки, у кожній сім’ї – три складові, так само й у Церкві. Церква є роздавальницею правди Небесного Отця. Вона – Невіста Ісуса, ведена Його Святим Духом.
Як Святий Дух виходить із любові Отця і Сина в Трійці, як діти народжуються з любові чоловіка та жінки, так само й Церква, цей дар Отця, Невіста Його Сина, не перестає приносити плоди святості через силу Духа для всіх Своїх дітей.
Слово стало тілом й оселилося в лоні Марії завдяки дії Святого Духа. Ця Божественна тайна продовжує відтворюватися в міру того, як Предвічне Слово все повніше відображається в Невісті Христа, коли вона дає Ісуса своїм дітям у Пресвятій Євхаристії, зцілює їх рани в Таїнстві Сповіді, облагороджує їх любов у Таїнстві Подружжя, через рукопокладання робить із простих людей священиків, а через Таїнство Хрещення – дітей Божих, збагачує їх дарами в Таїнстві Миропомазання та полегшує їх тягарі на дорозі до небесного дому через Єлеопомазання.
Зважаючи на те, що Церква – Невіста, вона також є Матір’ю, яка не перестає породжувати дітей світла, основи святості, джерела натхнення, шукачів правди і захисників віри.
Безумовно, вона має свою структуру, правила, цінності, владу та людські слабкості, підтримувані Божественною силою, і тому нам слід дивитися на Церкву загалом, а не на окрему її частину. Чи є така дитина на землі, яка своїм друзям говорила би, що її мати – це лише потворний скелет, покритий м’язами і шкірою? Чи є така дитина, яка підмічала би кожну провину і ваду своєї матері, а потім виявляла їх усім, охочим послухати? Дитина, яка зосереджується лише на владі матері виправляти та карати, відмовляючись бачити глибокі любов і турботу, що криються за її докорами, живе хибним розумінням життя – життям самолюбства і дитячих нарікань.
Важко зрозуміти дитину, яка критикує мистецькі шедеври своїх батьків, милуючись красою цих шедеврів, коли їй завгодно. Це було б по-особливому правдиво, якби такі шедеври могли бачити і ними насолоджуватися найбідніші люди. Чи була б вона щасливою від того, якби всі скарби Церкви були продані приватним колекціонерам і назавжди заховані від очей бідних? Усе-таки дивно, як нашій людській природі вдається придумувати різні виправдання, щоб приховати свою глибоку неприязнь до Церкви. Багато дітей ненавидять своїх батьків, тому що їм не подобається, коли роблять зауваження чи дають поради, як це буває у випадку зі святою Матір’ю-Церквою.
Коли вона говорить про важливість високих моральних принципів, глибокої віри та самоконтролю, людська природа бунтує, а сама Церква стає поганою мачухою-деспотом, втіленням архаїчних ідеалів. Тоді вони наводять примітивні докази, щоб пояснити свій протест і виправдати себе. Одяг любові, вірності та смирення вони змінюють на броню гордості та кригу зарозумілості. Через цю сталеву броню не проникнути ані найменшому переконанню в протилежному, а все тому, що ці введені в оману люди помилково вважають себе за лицарів світла, відстоюють право тих, кого не розуміють, і тих, на чию думку вважають.
Справжня дитина цієї Богом дарованої матері не закриває очі на її провини, недоліки та рани, але є достатньо розсудливою, щоб побачити її потребу у виправленні помилок – у зціленні – потребу в більшій ревності та щедрості; достатньо люблячою, щоб побачити її чесноти, благодать, правду та силу; достатньо ревною, щоб допомогти, а не руйнувати її.
Ми пишаємося собою, коли нам вдається підтримати тих, хто перебуває у відчаї, нагодувати голодних, одягнути бідних чи подати склянку води спраглим. То чому ж ми не запропонуємо таких самих послуг Церкві? Хіба вона не хоче, щоб її діти прагнули живої води святості? Хіба вона не сподівається, що її діти принесуть плоди Святого Духа? Чи ж вона не бачить наготи своїх дітей, коли дух цього світу позбавляє їх віри, надії та любові? Хіба вона не чекає нетерпляче на повернення до дому Отця тих, хто його залишив? Чи в неї серце не розривається, коли бачить, скільки її дітей наражають свої душі на небезпеку пекла? Які муки проймають її серце, коли стільки людей відмовляється від цілющого бальзаму покаяння або ангельської поживи Пресвятої Євхаристії.
Яке безглуздя оволодіває нашими думками й душами, засліплює наш розум й оздоблює наші серця щодо такої доброї Матері. Ми гордимося своїми зрілістю, свободою й інтелектом, але продовжуємо поводитися, як розбещені діти, яким заборонили гратися з вогнем. Ми ризикуємо нашими душами і нашим майбутнім, граючи в рулетку, і натискаємо на спусковий гачок самовпевненості, гордості та зарозумілості, щоб побачити, що станеться! На жаль, у реальності, так само, як у грі, для тих, хто програє, шляху назад нема.