Будь-яке Таїнство є видимим знаком невидимої дійсності. Таїнство Подружжя є для світу знаком невидимого Бога, Який мешкає всередині нас, – живого Бога, Який приносить плоди в житті двох людей. Вони є постійним знаком Його сили у світі. На кожній парі, яку поєднав Бог, виявляється Його особливі благодать і сила. Усе, що вони роблять окремо чи спільно – це переживання Таїнства Подружжя. Такі звичні речі, як миття посуду, підмітання вулиці, доїжджання до роботи; проблеми, пов’язані із зароблянням на життя; вирішення фінансових питань та всі інші проблеми спільного життя, містять у собі приховану силу, здатну освятити чоловіка та дружину. Подружнє життя – це свята земля, а любов – зерно, посаджене Богом. Спільне життя з його муками та радощами, болем і жертвами, розчаруванням і напруженістю, моментами піднесення та відчаю – це дощ і сонце, грім і блискавка для молоденького паростка.
Недоліки та слабкості одного з подружньої пари компенсуються чеснотами другого. Кожен у подружжі володіє тими якостями, яких бракує другому. З цього випливає їх повна любові залежність одне від одного, їх духовне зростання і внутрішня переміна. Якщо подружня пара виробить звичку дивитися одне на одного в сакраментальному розрізі (помічати красу Бога одне в одному, прагнути довершити цю красу, сприяючи розвитку одне одного, спільно вдосконалювати в собі образ Ісуса) – тоді Таїнство Подружжя матиме на собі печать живого Бога.
Часто характер людини, який може спричинити багато проблем, розглядається як засіб осягнення святості – знаряддя в руках людини для очищення від власного егоїзму, вразливості, гніву, заздрості та жадібності. Якщо глибоке самопізнання веде чоловіка чи дружину до «одягання себе в Ісуса», то в подружньому житті виповнюється мета, для якої воно було створене.
Якщо метою молодої пари є вдосконалення в собі образу Ісуса, тоді вади та слабкості, що невдовзі виявляться, використовуються для розвитку, а не спустошення одне одного. Якщо, до прикладу, один із подружжя є лагідний за вдачею, а другий – запальний, тоді очевидно, що кожен із них володіє тим, чого не вистачає другому. Так, той, хто легко виходить з рівноваги, має перед собою живий приклад лагідності Ісуса. Якщо така лагідність є добрим плодом, тоді чоловік і дружина підтримують одне одного в спільному наближенні до Бога. Різні характери можуть стати причиною розлучення, однак для Бога такі відмінності є інструментом, що формує і робить їхні душі подібними до Себе.
Сімейне життя – це основа людства, і воно залежить від спільного давання, ділення та отримання. Воно передбачає правильне ставлення до успіхів та невдач чоловіка чи дружини з метою спільного вдосконалення. У будівництві процес мурування не є одним із найкращих, але без нього неможливо звести будинок. Дерев’яні шматки та коробки цвяхів далекі від готової красивої шафки, проте саме з цих шматків дерева виготовляють шафку; а з окремих цеглин, викладених одна на одну, споруджують будинок. Так само й у подружньому житті: щоденні розчарування, гнітючі недоліки, моменти хвилювання і напруги, успіхи та невдачі – це те, з чого складається і зводиться прекрасний будинок сімейного життя. Навіть коли все здається безплідним і безцільним, навіть коли щоденним терпінням вдається прив’язати нас до монотонності життя, а нудьга льодяним дотиком заволодіває серцями, Боже провидіння підраховує кожну пролиту сльозу, пам’ятає кожну сварку і змиває кожен недолік. Нам може здаватися, що все втрачено, або здаватиметься, що нам нічого не вдається, але якщо ми подивимося на себе Його очима, то зможемо пізнати премудрість Його волі. Якщо б ми співпрацювали з Ним і намагалися бачити добре в злому, то могли б виразніше відчути, як наша душа змінюється, віра міцнішає, надія зростає, а любов поглиблюється. Незважаючи на біль, ми змогли б побачити, як Дух Святий діє в кожній справі нашого життя.
Слід дивитися на це живе таїнство з почуттям вірності одне одному та обітницям, даним під час його звершення. Коли виникають труднощі, обвінчаним парам слід шукати сили саме в цьому таїнстві. За цим щоденним живим таїнством криється особлива сила. Завдяки цій силі двоє людей люблять одне одного і живуть разом, дають життя іншим людям, сотвореним на образ Божий.
Кожне подружжя має невпинно працювати над зміцненням Таїнства Подружжя. Оскільки під час цього Таїнства Бог в особливий спосіб приходить до нас, Його присутність в обітницях подружньої пари повинна стати для сімейної пари постійним і живим досвідом. Щодня подружжя повинне віднаходити себе в Його дивовижній присутності, у щоденній зустрічі любові та потреби. Якщо подружжя починатиме новий день спільно, мовчки віддаючись Божій присутності, розпізнаючи Бога в усьому, що відбувається довкола і всередині них, убираючи в себе ті прекрасні якості Бога, яких найбільше потребують, просячи Його благословення на кожен день, а потім, почавши з чола, покладатимуть на себе хресне знамення як символ Миропомазання, то такий день починатиметься з Божої любові. Ця Любов, яка є сильнішою від смерті, підтримуватиме їх, що би не сталося.
Безсумнівно, молитва та присутність Бога є необхідними для того, щоб плодоносити в кожній сфері життя. Але набагато більшим від усіх сфер власного «я» є Таїнство Подружжя! Коли ми починаємо жити в тіні власного «я», світ для нас маліє, погляди звужуються, а ми самі частіше починаємо думати тільки про себе. Все і всі нас дратують. Це, звісно, не завжди так, бо тоді жити стало б неможливо, а все тому, що наші зарозумілість та егоїзм звужують погляди, а наш біль зосереджується на маленькій частинці власного, закритого для всіх, світу. Через таке налаштування життя стає нестерпним, майбутнє тьмяніє, а минуле видається цілковито втраченим, безплідним. Будь-яка пара з таким настроєм не зможе побачити нічого доброго в тому, що відбувається довкола неї, а тим більше не побачить нічого доброго одне в одному. Знаходиться так багато виправдань своїм ненависті, подружній зраді, холодності та байдужості! Це правда, негаразди є, але деякі з них можна оминути і сприймати як сходинки до святості.
У таких моментах слабкості маємо можливість обирати: чи діяти так, як від нас цього бажає наше «я», чи поводитися подібно до Ісуса. Як тільки це усвідомимо, то зрозуміємо необхідність відповідати радше любов’ю, ніж неконтрольованим спалахом гніву.
Такі чесноти, як терпеливість, любов, лагідність, стійкість, вірність, довіра і самоконтроль, самому не здобути. Тільки через силу Духа Святого, що мешкає в нас. Це чесноти, які набуваються за нашим вибором, – вони є плодами сильної волі, що перемагає недобрі емоції, почуття, якими на той момент переповнена людина. Коли щодня доводиться протистояти нашим злим нахилам, душа втомлюється від зусиль, наша воля сповільнюється, а рішучість слабне. Досягти витривалості важко, а реальність боротьби, що триватиме роками, паралізує душу і робить нас духовно інертними.
Чи може душа осягнути мир і радість, все, чого бажає, якщо не віднайде себе в присутності Бога, що повсякчас охоплює і насичує її єство? Вперто не помічати Божої присутності – це як бути кубиком льоду посеред вогню. Як тільки душа віддає себе Богові, як Тому, Кого так потребує, вона стає вбирати в себе найкращі Його властивості. Недоліки, слабкості та суперечності характеру зникають. Глибинні причини викриваються і викорінюються, вивільнюючи місце для молодого здорового зародка.
Бог присутній у кожному Таїнстві. Щоб через живе Таїнство Подружжя світ міг пізнати Його, воно повинно черпати силу з джерела живої води, Божественної присутності. В Ісусі подружня пара є правдивим свідком сили Бога у світі. Це реальний приклад життя Пресвятої Трійці.
Подібно до Предвічного Отця чоловік є головою сім’ї. Він повинен захищати й утримувати сім’ю. У собі він має насіння життя. Його обов’язки перед сім’єю полягають у даванні й отриманні. Співпрацюючи з Небесним Отцем, він реалізує свою внутрішню здатність нести нове життя у світ. Чоловік бере на себе духовне виховання цієї живої душі, своїм словом та вчинками формує її, щоб привести назад до Отця. Він повинен виявляти співчуття, милосердя і розуміння. Своєю опікою чоловік показує шлях до Небесного Царства, а не намагається пропхати душу туди. Його здатність захистити сім’ю залежить від його вміння відрізнити правду. Тому ті, ким він опікується, можуть потихеньку розквітати і набувати аромату святості. Коли чоловік виправляє помилки інших, то робить це делікатно, керуючись при обранні покарання співчуттям, а не гнівом. До дружини він повинен ставитися як до «помічниці» своєї.