– Мудрецю!
– Так.
– Мудрецю, можу я зайняти хвилину твого часу?
– Ну звичайно, у мене багато часу.
– Ти щойно прийшов зі зборів друзів у домі Авессалома?
– Саме так.
– Чи не поділишся ти своїми враженнями, отриманими там?
– Ти хочеш знати мою думку про Авессалома і його друзів?
– Так, якщо ти не проти.
– Ну, я зустрічав багато таких людей як Авессалом. Багато.
– І який же він?
– Він і обережний, і стрімкий. Можливо, це виглядає як протиріччя, але це так. Вважаю, він вірить у деякі ідеї, про які говорить. Але прагнення відведе його далі за усвідомлення неможливості виконати те, що він обіцяє. Виправлення неправильного завжди стоїть на другому місці, на першому – бажання здобути силу.
– Вибач, мудрецю, я не розумію.
– Два твердження відклалися в моїй свідомості. На одному зі зборів, коли Авессалом відповідав на питання, він дуже рішуче заявив, що в царстві має бути більше свободи. Усім це сподобалося. «Народ має вести тільки Бог, а не людина, – сказав він. – Людина має робити тільки те, що Бог каже їй. Нам треба йти за Богом, а не за людиною». Я вірю, він говорив щиро.
На інших зборах він говорив про велике видіння Царства Божого, яке він мав. І тут же він говорив про багато змін у системі управління царством. Хоча він, здається, не помітив цього, але він заявив про дві непримиренні позиції. Багато змін – багато свободи.
– Мудрецю, мені здається, я розумію те, що ти сказав, але я не упевнений, чи розумію я саму суть.
– Авессалом мріє. Мріє про те, що має бути і буде. «Ось – те, що я зроблю», – каже він. Але щоб виконати ці мрії, йому потрібне сприяння людей. Саме про цей момент зазвичай забувають. Такі мрії повністю базуються на передумові, що люди Божі підуть за новим лідером, що усі бачитимуть речі так, як бачить він. Такі люди не уявляють проблем у своєму майбутньому царстві. Можливо, люди підуть, але, можливо, і ні.
Найбільше, на що можна розраховувати: люди Божі йтимуть за лідером декілька днів. Вони ні з ким не залишаються занадто довго. Поступово люди починають робити те, що хочуть. Їх можна надихнути виконати чиєсь бажання, але ненадовго. Люди не проявляють великої старанності, навіть якщо вони йдуть за Богом.
– Що зробить Авессалом, коли люди перестануть йти за ним за власним бажанням?
– Знаєш, не існує царства без розбіжностей. Навіть Бог зіткнувся з невдоволенням на Небесах, як тобі відомо. Шлях будь-якого царства тернистий. І люди, особливо Божі люди, ніколи не йдуть за мрією в унісон. Ні, щоб здійснити усе, про що Авессалом сказав сьогодні, потрібен час. Не кожен погодиться чекати. Чи буде він наполягати на впровадженні своїх мрій у життя? Якщо так, то в Авессалома є тільки один вихід – диктат. Або так, або він побачить тільки деякі, якщо побачить взагалі, свої мрії здійсненими. Якщо він стане диктатором, то я можу запевнити тебе, що в недалекому майбутньому люди будуть невдоволені їм так само, як і зараз вони невдоволені нинішнім царем. Уяви собі: Авессалом став царем. А через якийсь час, дуже недовгий, ти побачиш збори, такі самі, з яких я прийшов… тільки з іншими обличчями, мріями і планами нового повстання, цього разу – проти Авессалома! І коли Авессалом почує про такі збори і про повстання, що планується, у нього буде тільки один вихід.
– І що, ти вважаєш, він зробить, мудрецю?
– Бунтарі, що захопили трон шляхом заколоту, не потерплять інших бунтарів. Коли Авессалом зіткнеться з повстанням він стане тираном. У ньому буде вдесятеро більше зла, ніж він зараз бачить у вас. Він подавить повстання і управлятиме залізною рукою… і страхом. Він розчавить будь-яку опозицію.
Саме цим завжди закінчується бунт з гучними обіцянками. Таким буде шлях Авессалома, якщо він відбере трон у батька.
– Але, мудрецю, хіба не були деякі бунтарі просто надбанням, скарбом, коли вони скидали з престолу деспотів і звірів?
– О так, деякі були. Але я нагадую тобі: це конкретне царство – інше, воно відмінне від усіх інших. Це царство Божого народу. Це – духовне царство. Я говорю тобі дуже ясно: жодне повстання в Царстві Божому не можна виправдати, і воно не може бути повністю благословенним.
– Чому?
– З багатьох причин. Одна очевидна. У духовному царстві людина, яка веде до заколоту, вже довела: не має значення, наскільки грандіозні її цілі або чисті помисли; в її натурі закладена схильність до невдоволення, у характері безпринципність, а в серці приховані мотиви. Якщо називати речі своїми іменами, вона – злодій. Вона створює невдоволення і напружену обстановку в царстві і потім – або захоплює владу, або відводить послідовників. Послідовників, яких вона використовує для затвердження свого володарювання. Такий сумний початок, заснований на заколоті… Ні, Бог ніколи не благословляє розподілу у Своєму царстві.
Дуже цікаво, що люди, які відчувають себе, що мають право розділити Боже Царство, не відчувають можливим для себе поїхати в іншу землю і заснувати абсолютно нове царство. Ні, їм необхідно вкрасти у свого правителя. Я ніколи не бачив виключень. Їм завжди здається за необхідне мати принаймні декількох послідовників. Починати з порожніми руками і одному – це лякає навіть найсміливіших людей. Це також свідчить про те, наскільки вони упевнені, що Бог з ними. Кожне їх слово, якщо правильно розглянуте, свідчить про їх невпевненість.
Є багато земель, які не зіпсовані і не належать нікому. Є безліч людей в інших місцях, які бажають йти за істинним царем, справжнім мужем Божим. Я повторюся (деякі кажуть, що я часто повторююся). Чому б цим людям, які вважають, що вони мають бути царями і пророками, не піти тихо одним, знайти інший народ, інші місця і там заснувати царство, яке вони уявляють?
Люди, які несуть бунт у духовний світ, є негідними людьми, і тут немає виключень. А зараз мені пора йти.
– Скажи, мудрецю, як твоє ім’я?
– Моє ім’я? Історія.