Давид і Садок знову залишилися одні.
– А зараз що ти зробиш, Давиде? У молодості ти не виступив проти негідного царя. Що ти зробиш зараз з таким же негідним молодиком?
– Як я сказав, – відповів Давид, – такі часи мені ненависні найбільше, Садоку. Проте, всупереч усім аргументам здорового глузду, я випробую своє серце і піду проти його інтересів. Я робитиму те саме, що робив під владою Сауловою. Я залишу долю царства в Божих руках, от і все. Можливо, Він вже не зі мною. Можливо, я надто багато грішив і більше негідний влади. Тільки Бог знає, чи це так, і, здається, Він не скаже.
Потім, стиснувши кулак, у той же час з гумором, додав рішуче:
– Але сьогодні я дам обставинам повний простір, щоб пізнати нашого Бога, Який не говорить. Я не бачу іншого способу розібратися з цим надзвичайним випадком, як тільки нічого не робити! Трон – не мій: ні щоб узяти, ні щоб захищати, ні щоб утримувати. Я покину місто. Трон належить Господу. Як і царство. Я не стану перешкоджати Богу. Жодна перешкода, жодна діяльність з мого боку не постане перед Богом і Його волею. Та і немає таких перешкод, щоб зупинити Його волю. Якщо не мені бути царем, то для Бога не буде складним віддати Авессалому трон Ізраїлів. Зараз це можливо. Бог залишиться Богом!
Істинний цар повернувся і тихо вийшов з тронного залу, з палацу, з міста. Він усе йшов і йшов…
І приходив до людей з чистими серцями.