Дотримуючись китайської традиції, Самуїл привів свою наречену в батьківський дім. Вона із самого початку поріднилася з сім’єю Самуїла. Зовиці полюбили її, а його мати, незважаючи на усі свої материнські ревнощі, вважала невістку цілком відповідною за темпераментом і духовними якостями для їхньої родини. Самуїл ласкаво називав свою дружину Суї Лінг.
Суї Лінг почала відігравати важливу роль у служінні їхньої домашньої церкви, і особливо підбадьорювала Самуїла.
– Я одержую стільки благословінь від твоїх проповідей, – говорила вона.
Їхня любов росла, як виноградна лоза, яку насадив Сам Господь. Коли Самуїл дорікав своїй дружині за її занадто альтруїстське ставлення до нього, вона цитувала стародавній вислів: «Король говорить своїй дружині «ваша величність», а королева говорить про себе «ваша покірна служниця».
Якось увечері, за кілька місяців після весілля, молодий служитель повернувся додому після відвідування членів церкви. Дружина схопила його за руку і відвела в дальній кут будинку.
– У нас буде дитина, – повідомила вона йому.
Ця новина зазвучала в серці Самуїла, як звуки творів Бетховена, Моцарта і Генделя в одному суцільному крещендо, з підсиленням звуку.
– Ти впевнена? – запитав він.
– Упевнена, – радісно відповіла Суї Лінг, – і лікар також.
– Суї Лінг! – прошептав він. – Моя Суї Лінг!
Дружина Самуїла була стрижнем, зробленим із найміцнішої сталі, що був обгорнений з усіх боків найм’якішою вовною – фортеця і притулок для його розуму і емоцій, помічниця, що дана йому Богом. А тепер вона повинна була стати матір’ю чудової істоти, яка тепер ховалася в колисці її серця.
Протягом наступних місяців після радісної звістки, коли Самуїл грав на піаніно твір Баха «Ісус, радість бажання людини» чи адажіо Гріга, він намагався уявити собі майбутню дитину, плоть від його плоті, плід його любові до тієї, про кого він піклувався так ніжно і лагідно.
– Не хвилюйся так, – дорікала йому Суї Лінг, – бо тобі знадобиться лікар.
І от народилася довгоочікувана дитина – син. Але він ледь прожив тридцять три години.
– О, Господи! – плакав Самуїл. – Чому?
Пізніше він навчився не брати під сумнів божественну мудрість. Суверенний Бог мав повне право дати і взяти назад. Брати під сумнів Його дії означало сумніватися в істинності Його Слова. Старозаповітний Авраам написав: «Суддя всієї землі, чи вчинить неправдосудно?»
– Кожний батько в Китаї хоче, щоб первістком був син, – заспокоювала його Суї Лінг, намагаючись стримувати сльози. – Але подумай, як чудово вже зараз бути упевненими в тому, що ми зустрінемо його на небесах!
У березні наступного року Суї Лінг народила дочку, яку вони назвали Анною. Єнох народився наступного дня після Різдва 1954 року.
До народження Єноха Самуїл поїхав у Бейджінг, щоб уперше зустрітися з відомим китайським священнослужителем Вангом Мінгдао. Коли він спостерігав за служінням пастора Ванга і слухав його проповіді у великих церквах, серце молодого Самуїла охоплювало почуття подиву і замилування. Чи може Господь колись довірити йому подібне служіння?
– Попереду дні великих випробувань, – попереджав Ванг Мінгдао. – Наша віра і вірність будуть поставлені на терези.
У той час ніхто й не підозрював про точність подібних пророчих слів.
Візит у Бейджінг підтвердив припущення Самуїла про те, що християни північних провінцій Китаю переживають переслідування і страждання. Він довідався, що молодий пастор, який відмовився підкорятися наказу влади припинити проповідь Євангелії, був розп’ятий на ринковій площі в одному селищі. Коли на світанку убитий горем батько пастора помітив, що його син усе ще живий, він кинувся до хреста. Стоячи на колінах і ридаючи, батько благав охоронців зглянутися над сином, але солдат розстріляв старого.
Самуїл почув історію і про овдовілу вчительку, що не підкорилася вимогам про припинення уроків з вивчення Біблії і християнського вчення. У неї було довге чорне волосся, за яке солдати прив’язали її до джипа і протягли декілька разів перед будинком школи. Потім кати облили її змучене тіло бензином і кинули підпалений сірник. Вона згасла, як живий смолоскип. Мужній 12-літній син учительки, якого примусили спостерігати жорстоку сцену вбивства, сміливо заявив про свою віру в Ісуса Христа.
Самуїл довідався про багатих християн, що відмовилися шукати притулок у Гонконгу ще до повного захоплення влади комуністами. Один заможний експортер наполягав на своєму рішенні залишитися в Китаї, за що був осміяний колегами.
– Я не їду з Китаю, – сказав він американському репортеру. – Коли я свідчу моїм двомстам спільникам, вони думають, що я теж буду тікати. Але я залишаюся. Коли почнеться комуністична окупація, може в мене буде можливість привести моїх родичів до Спасителя!
Цей чоловік помер від побоїв у трудовому таборі. Його дружина світилася від віри і вижила тільки завдяки тому, що працювала прибиральницею. Їхній будинок, комерційний комплекс, а також усе, чим вони володіли, було конфісковано.
Християн ховали заживо або топили, їх викрадали і вимагали викупу. Серед викрадених був благовісник, який провів чотири місяці на горищі з віконцем, занадто вузьким, щоб утекти, але досить широким, щоб побачити чудо. Без Біблії, не знаючи, де його родина і що його чекає в майбутньому, він попросив Бога дати йому якесь знамення, яке б переконало його в тому, що про нього не забули. Через кілька секунд прилетів горобчик і сів на віконній рамі. Він почав цвірінькати дуже лунко, дивлячись прямо на в’язня. Щоб бути цілком упевненим, що горобчик був посланий для нього, учитель почав ходити по горищу уперед і назад. Пташка повертала головою то в один, то в інший бік, точно наслідуючи рухи в’язня. Коли він став на коліна, щоб подякувати Богові, горобчик закінчив свою пісню і полетів. Через кілька днів без будь-яких пояснень благовісника звільнили.
Усі релігійні групи: буддисти, мусульмани, християни – стали об’єктами утиску і ґніту. У розпачі багато людей відмовлялися від своїх переконань, включаючи християн, які були занадто налякані, щоб заявити про свою віру.
Здіймалась пилюка перед бурею. Поступово вимальовувалася загрозлива примара національного знищення.
Важливо зауважити, що Китай поділяється на Північний і Південний. Північний поєднує одна мова – мандаринський діалект; Південний – це низка етнічних груп, кожна з яких має свій діалект. Іноземний вплив портів Гонконгу і Макао пройняв велику частину Півдня, у той час як Північ залишився суто китайським з укоріненими п’ятитисячолітніми традиціями.
Незадовго до падіння правління Чан Кайши країну охопила інфляція. Південь, що зберігав стабільність, переживав час процвітання. Опортуністи робили гроші, літаючи в Шанхай і Бейджінг із валізами, наповненими доларами США і срібними монетами Китаю. Вони обмінювали ці гроші на паперові гроші Китаю за курсом, що удвічі перевищував курс інфляції, потім поверталися на Південь, щоб «наварити» на чорних ринках.
Новий уряд зіткнувся з презирливим ставленням з боку мешканців урбанізованих центрів типу Гуанчжоу, тому що в органи управління здебільшого прийшли люди з провінції Хунань, які були відомі наївними манерами і потішною мовою із сильним акцентом.
Новий революційний уряд зневажливо ставився до інтелігенції і мав намір перетворити Китай у рай для ледь освічених робітників. Вихователі вирушили в перевиховні комуни, залишаючи сто п’ятдесят мільйонів безграмотних.
Під час переворотів, що відбувалися, виникла офіційна релігійна організація з назвою Триєдиний Патріотичний Рух (ТПР), самокерована, самопропагована, самофінансована організація. Дивно, але ТПР, хоча і носив на той час антиіноземний і антимісіонерський характер, було засновано європейським місіонером, який у 1851 році побачив потребу відлучення китайських віруючих від іноземної залежності, підтримки і керівництва.
Хоча деякі священики ТПР були євангельськими віруючими за переконанням і євангелістами за служінням, більшість церков вважало дуже важким нести служіння під юрисдикцією ТПР. Єпископ Дінг, керівник організації «Триєдність», колишній англіканський священик, ставився до євангельських християн з почуттям явного презирства. Через тісне співробітництво ТПР з атеїстичним урядом, священики організації повинні були уникати у своїх проповідях згадування уривків із книг Буття, Об’явлення, а особливо з Книги пророка Даниїла. Атеїсти пояснювали походження людини шляхом еволюції і не могли примиритися з теорією креаціонізму. Крім того, нова ідеологія обіцяла, що Син Божий розірве небеса і прийде на землю, щоб установити Своє Царство.
У ці перші дні перемін і боротьби Самуїл Лем і його церква переживали великий тиск із боку ТПР. Влада знала, що Самуїл колись працював у церкві «Сіон», яка пізніше почала співробітничати з Триєдиним Патріотичним Рухом. Вони також знали, що Самуїл залишив цю церкву на знак протесту й організував свою домашню церкву.
Багато людей приєднувалися до ТПР, намагаючись переглянути свої переконання, але тисячі християн у всьому Китаї відвідували невеликі домашні церкви замість того, щоб пристосуватися до ліберальних законів «Триєдності». На відміну від церков ТПР, домашні церкви, в яких, як правило, збиралося більше 35 осіб, оголосили нелегальними. До таких церков належала і церква на Да Ма Цан, 35.
На початку 1955 року небажання співробітничати з організацією «Триєдиний Патріотичний Рух» прирівнювалося до вияву опору урядові. Відповідні органи почали проводити національну чистку, щоб позбутися антиурядових дисидентів.
– Рано чи пізно, – говорив Самуїл своїй дружині, – ми будемо включені в списки жертв. Я вже попередив наших служителів, щоб вони були готові до цього.
– Готові? – запитувала Суї Лінг.
У її голосі відчувалася напруга, але страху не було.
Самуїл тільки посміхнувся і ствердно кивнув головою. Його дружина все зрозуміла. Вона допомогла йому зібрати невеликий вузлик змінної білизни. Наступного недільного служіння Самуїл обережно попередив членів церкви, що, можливо, незабаром їх залишить. Суї Лінг витерла хустинкою сльозу, але не розплакалася.
Якось увечері Самуїл повернувся додому після відвідування деяких членів домашньої церкви. Дружина зустріла його в дверях і вручила вечірню газету. Заголовок на першій сторінці сповіщав: ГОЛОВНОГО ДИСИДЕНТА ЗААРЕШТОВАНО. Самуїл швидко пробіг очима статтю і довідався, що його улюбленого і шановного друга Ванга Мінгдао кинули у в’язницю, де він очікував на вирок суду.
Наступної неділі пастор церкви на Да Ма Цан, 35 узяв за основу для проповіді 11-й розділ Послання до євреїв, «розділ віри», роблячи особливий наголос на останніх дев’ятьох віршах, в яких перелічувалися ті, хто постраждав за віру. Деякі «дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх».
Протягом наступних місяців сестру Мей Фенг Чжу і брата Лі Хонг Сана, викладачів університету Гуанчжоу, заарештували.
– У комуністів особлива ненависть до інтелектуалів, – нагадав дружині Самуїл, прийшовши якось додому. – А ті, хто проповідують Євангелію, особливо відзначені серед них.
Обставини не спонукали до веселощів, проте Самуїл, зітхнувши, додав:
– Я думаю, мені зробили велику честь, зарахувавши скромного проповідника Євангелії до інтелектуалів.
Суї Лінг сумно посміхнулася.
– Тільки сьогодні вранці, читаючи Книгу пророка Ісаї, – сказала вона, – я відзначила такі вірші: «Не бійся, тому що Я відкупив тебе, назвав тебе по імені твоєму; ти Мій, – вона взяла пальто з рук чоловік, – чи будеш переходити через води, Я з тобою… тому що Я Господь, Бог твій, Святий Ізраїлів, Спаситель твій».
Це було в середу, 14 вересня 1955 року. Громада з Да Ма Цан, 35 повинна була зібратися ввечері для вивчення Біблії і спільної молитви. Суї Лінг провела коханого чоловіка до столу і поквапилась на кухню. Вона принесла йому обід, який намагалася зберегти теплим до його приходу.
– Багатьох пасторів заарештували, – сказав Самуїл тоном, що виражав наявність достовірних фактів, а не власне припущення. – Вони проводять ці інсценування судових засідань. Мені говорили, що християни дають покази один проти одного, щоб врятувати власну шкіру.
Самуїл доторкнувся паличками до їжі, підняв шматочок над горщиком, але завмер, про щось замислившись.
– Не бійся, Самуїле.
Він відповів не відразу, подивився в очі Суї Лінг, побачив там непевність і підніс палички до рота.
– Я іноді розмірковую над усім цим, – зізнався Самуїл. Він знову зупинився і доторкнувся до руки Суї Лінг.
– Я готова на все, що б не сталося, – відповіла дружина.
– Деяких пасторів піддавали катуванням, навіть убивали.
– Але тільки на Півночі? – запитала Суї Лінг, зберігаючи спокій.
– Я не знаю, – тихо промовив Самуїл.
Переводячи розмову на іншу тему, він додав:
– Скрізь ростуть домашні церкви. Наша церква на Да Ма Цан – тільки частина великого Тіла Христового, яке Господь піднімає, щоб прославити Своє ім’я в Китаї, – він замислився на секунду, сумніваючись в істинності наступної фрази, але додав: – Такого росту євангелізації і церков, як у Китаї, не було раніше ніде.
Особливе відчуття Божої слави охопило учасників під час вивчення Біблії і заступницької молитви. Арешт Мей Фенг Чжу і Лі Хонг Сана скоріше сприяли росту числа парафіян, ніж перешкоджали йому.
– Люди на вулицях якось дивно розглядають нас, коли ми збираємося на служіння, – сказав один брат. – А сьогодні це було особливо помітно.
– Я не помітив, – промовив інший, – а от образу вони на нас тримають.
– Зовсім навпаки! – втрутився третій. – Я бачив, що деякі з них дивляться на нас із заздрістю. Ми завжди повинні виявляти, навіть у поводженні, ту радість, що маємо в Христі.
Їхній пастор нагадав їм:
– Павло говорив коринтянам, що вони – Христова запашність. Він велів їм думати про себе, як про послання, що знають і читають усі.
Він відкрив Друге послання до коринтян і додав:
– Виявляєте ви, що ви – лист Христів… написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на таблицях камінних, але на тілесних таблицях серця…
Після заняття з вивчення Біблії Самуїл і Суї Лінг запросили служителів церкви затриматися в них для чаювання і бесіди. Дискусія була живою, але говорили майже пошепки.
– Ми ніколи не зможемо висловити повну подяку нашому Господу за твоє служіння, пасторе Лем, – зауважив Ванг Гао Ксіан. – Ти приготував нас для радості, а не для суму.
– «Майте, брати мої, повну радість, – процитував Самуїл з 1 розділу Соборного послання св. апостола Якова, – коли впадаєте в усілякі випробування…»
Чжанг Йао Шенг, служитель церкви, закінчив:
– «Досвідчення вашої віри дає терпеливість».
Суї Лінг принесла чай. Брат Ванг сказав, зробивши перший ковток паруючого чаю:
– Ти точно знаєш, скільки часу кип’ятити воду, сестро Лем, і в який момент додати листя.
– Можливо, сьогодні ввечері вона додала в чай сльози, – сказала присутня на спілкуванні жінка.
Суї Лінг ледь посміхнулася і пішла в іншу кімнату.
О 10:00 без стуку в будинок увійшла група людей, декілька в цивільному і двоє міліціонерів. «Чи не з ТПР вони?» – подумав Самуїл. Незнайомці почали обшукувати будинок і помітили вузлик з речами Самуїла. Вони переговорювалися тільки між собою, поки двоє з них не знайшли, перегортаючи сімейний альбом, фотографію Самуїла разом з Ванг Мінгдао. Суї Лінг рішуче увійшла до кімнати.
– Це мій альбом, – спокійно промовила вона, – і в ньому тільки сімейні фотографії.
– Але цей не член родини! – глумливо кинув один з візитерів і вказав пальцем на фото. – Це провокатор!
Альбом конфіскували і вже більше ніколи не повернули.
Один у цивільному, який вочевидь привів у будинок цю групу людей, вказав, як Юда в Гефсиманії, на Самуїла, братів по вірі Ванга і Чжанга.
Цієї ж секунди блиснули наручники.
– Це було жахливо, – згадує Самуїл. – Китайці остаточно втратили добру славу в моїх очах. Мені часто вдягали наручники після цього, але той перший арешт назавжди закарбувався в моїй пам’яті.
Заарештованих штовхали до дверей.
– Ох! – зойкнула Суї Лінг.
Самуїл повернувся, щоб сказати їй кілька слів.
– Мовчати! – наказав міліціонер.
Він штовхнув Самуїла в плечі.
– Мені було дуже боляче, – згадував Самуїл, – я навіть не міг попрощатися з коханою дружиною!