Коли 28 січня 1957 року Самуїл Лем вийшов із камери в’язниці в Гуанчжоу після майже річного ув’язнення, він почував себе вільним не більш ніж підозрюваний злочинець. Його вороги хотіли накласти цензуру на його проповіді, але не знайшли достатніх доказів, тому християнина і не виправдали, і не визнали винним.
Самуїл вийшов з автобуса на Чжонг Шан, 5 і пройшов через стародавню арку на вулицю Да Ма Цан. Власники крамничок і сусіди дивилися на нього з подивом. Усі вважали, що Самуїла Лема, мужнього пастора, присудили або до страти, або до довгого тюремного ув’язнення за його неслухняність владі.
Одні вітали його, інші дивилися, не вірячи власним очам, але більшість мовчки з цікавістю спостерігала за пастором.
Суї Лінг упізнала кроки коханого і побігла до дверей, діти кинулись за нею.
– Бог відповідає на молитви! – вигукнула мати,
Сестри тихо схлипували.
Самуїл, звичайно, знав, як важко бути поза підозрами. Члени його церкви, в яких родичі і друзі жили в інших районах Китаю, розповідали про те, що уряд і організація «Триєдність» пригноблюють представників ксіао-ксу, як називали маленькі домашні групи.
Надійшло розпорядження закрити домашні церкви, крім того, багатьох членів таких груп попередили, що за поновлення зібрань вони можуть бути серйозно покарані. Але домашні церкви продовжували своє служіння. Коли пастора або лідера заарештовували, дружини брали відповідальність за їхнє служіння на себе.
Одного пастора відіслали в трудовий табір за ведення домашньої церкви, а його дружина відкрила чайний магазин перед їх будинком. Вона встановила прийнятні ціни, і відвідувачі юрбилися в цьому закладі допізна, що давало можливість безпечно проводити служіння на другому поверсі будинку з боку двору.
В один із будинків, помітивши якусь таємну діяльність, міліція направила свого співробітника для проведення розслідування. Він був присутній до кінця зібрання, і це спричинило до того, що він увірував.
По всьому Китаю розчаровані члени «Триєдності» шукали живого вчення й проповіді в домашніх церквах. Одного разу лідери церкви «Триєдності» послали п’ять переконаних прихильників організації шпигувати за групою в їхньому районі. Хоча ці п’ятеро прийшли як шпигуни, вони настільки були захоплені живим співом і проповіддю, що прийняли почуте слово і присвятили своє життя Ісусу Христу!
Незважаючи на те, що місіонерів депортували з Китаю, кількість християн значно збільшилась завдяки особистій євангелізацїї, яка проводилася, в основному, рукопокладеними служителями. Християни завойовували довіру своїх друзів і колег, потім приводили їх у церкву для настанови і натхнення. Новонавернені, багато з яких виховувалися в дусі атеїзму, мало що чули про Писання.
* * *
Після короткого відпочинку в домі батьків Суї Лінг, Самуїл повернувся до служіння. Він виявив, що обмеження усе ще залишилися, але влада Гуанчжоу поміняла стратегію. Втручання «Триєдності» теж можна було назвати менш нав’язливим.
– Як добре знову бачити пастора в церкві! – вигукнула сестра Мей, що разом із братами по вірі Ванг і Чжанг була звільнена декількома місяцями раніше. Вони стали активними членами зростаючої церкви.
Самуїл намагався забути все, що було з ним у в’язниці, але з часом його усе більше цікавило, на якій підставі він був заарештований, адже його не хотіли ні виправдати, ні визнати винним.
– Як громадянин, – говорив він у кабінеті одного з представників влади, – я вважаю, що маю право запитати, чому я був заарештований і ув’язнений без обвинувачення і якого-небудь пояснення.
Представник влади смутно пояснив:
– Я можу тільки припустити, що раніше це кваліфікувалося як антиреволюційна діяльність, а зараз це проблема християнства.
Самуїл не зрозумів його пояснення, але волів не жадати додаткових пояснень.
Він був здивований, як йому вдалося уникнути страти. Чому дотепер не з’явився знак на плакаті на вулиці Да Ма Цан? Чи не Господь виніс Свій вирок? Можливо, анголи переклали документи в його справі, передавши їх у руки тих, хто розумів, що закон покликаний захищати громадян і карати злочинців? Він міг тільки з упевненістю сказати, що кожне дитя Боже, яке прагне жити за Його волею, безсмертне, поки не виконає своєї роботи.
Але життя на волі не стало спокійним і щасливим. Співробітники «Триєдності» уважно стежили за діяльністю Самуїла Лема. Представник цієї організації відкрито прийшов якось до Самуїла і розповів йому про можливість проповідувати з кафедри офіційної церкви. Він намагався показати Самуїлу переваги і великі перспективи служіння в офіційній церкві.
– Тобто я можу проповідувати те, у що вірю, звеличуючи Господа Бога як Творця, зображуючи Ісуса Христа як Спасителя і прийдешнього Царя, чи не так?
Представник нічого не відповів і незабаром залишив будинок Самуїла.
Церква на Да Ма Цан нараховувала на той час більше ста членів. Часто на служіннях були присутні представники офіційної церкви. Щоб уникнути цензури, Самуїл ніколи не згадував про гроші у своїх проповідях і навчаннях. Члени церкви чудово розуміли принципи десятини і сумлінно брали участь у фінансуванні церкви.
Багато хто з них заробляв собі тільки на їжу, тому жертвували в церкву дуже мало. Інші, студенти і новонавернені, або не могли давати гроші в церкву, або ще не ввели десятину як обов’язковий пункт свого духовного розпорядку слухняності й учнівства. Пастор, таким чином, час від часу одержував мінімальну зарплату.
Суї Лінг, за освітою медсестра, шукала роботи. Куди б вона не звернулась, скрізь у неї була репутація дружини ув’язненого. У Суї Лінг не було і затвердженого данвей (робоча ланка або урядова група, перед якою звітує людина). Коли Самуїл і Суї Лінг одного разу ввечері усамітнилися у своїй кімнаті, Суї Лінг сказала:
– Твоя мати добре господарює, вона завжди люб’язна зі мною, але, я думаю, на неї роблять певний тиск наші фінансові труднощі.
– Я знову можу викладати англійську, – запропонував Самуїл.
– Але це знизить ефективність твого пасторського служіння, – глибоко зітхнула Суї Лінг. – Коли я востаннє відвідувала свого батька у Фошань, він сказав мені, що йому потрібна медсестра в його приймальню. Як член родини, я є частиною його данвей.
Так Суї Лінг переїхала у Фошань, приїжджаючи тільки на вихідні, щоб побачитися із Самуїлом і маленьким Єнохом. Анну відправили до інших родичів.
З понеділка по п’ятницю Самуїл присвячував набагато більше часу вивченню Біблії. Він не прагнув того, щоб його проповідь красномовно лилася з кафедри. Його проповіді мали характер бесіди з акцентом на текст святого Письма.
– Ти використовуєш такий багатий матеріал, синку! – підбадьорювала Самуїла його мати. – Подумати тільки, зовсім недавно ти переживав, що ніколи не зможеш проповідувати! Ти думав, що тільки оратори можуть бути проповідниками.
Більш серйозним тоном вона додала:
– Ти ніколи не думав записати свої найбільш цікаві думки? Таким чином, набагато більше людей зможуть отримати настанови.
– Але як я видам свої праці в такій ситуації, що існує в нашій країні? – запитав Самуїл.
– Часи зміняться, – відповіла мудра жінка.
Самуїл купив ручний ротатор, щоб робити тези своїх проповідей доступними для слухачів. За допомогою декількох добровольців він успішно зробив сім трактатів на основні теми християнської віри. Результати їхніх зусиль перевершили всі сподівання Самуїла. У трактати входив матеріал, що розкриває теми: «Щирий Бог», «Господь незабаром прийде», «Дух Святий і християни» і «Чи Біблія достовірна?»
Чжу Куен, чоловік середніх років, член церкви, відносився до тих людей, які не тільки по декілька разів перечитали трактати, але й зібрали кілька примірників для поширення.
– Я проста людина, – сказав Чжу Куен своєму пастору, – малоосвічений. Ці брошури відкрили мій розум для сприйняття істин, які я ніколи не розумів і не усвідомлював.
Слова цієї скромної людини вразили Самуїла. Чжу Куен був трударем, який добре підходив під шаблонну стратегію Мао Цзедуна, але він ще й сміливо свідчив про Христа, ризикуючи власним життям.
Усе літо і ранню осінь 1957 року Самуїл Лем і його зростаюча церква служили Богу в ситуації відносної свободи. У такі часи християни всього Китаю вчилися мистецтву свідчення без слів, служачи іншим лише прикладом досконалості в усьому. На заводах, в офісах, університетах і на ринках виник новий спосіб життя і нова система цінностей, що називалася християнською.
В одній північній комуні християни знайшли один одного і продовжували залучати тих, що спасаються, до їх числа. В управління тоді прийшов новий юнак, який бажав догодити вищому начальству. Він приходив дуже рано і входив через центральні ворота, щоб керівництво помітило його ранній прихід. Потім із поважним видом проходився територією, оглядаючи приміщення, доручені йому.
Якось він увійшов у сарай біля поля, де зберігали сіно. На свій подив, він знайшов групу християн, які так гаряче молилися, що не помітили присутності представника управи. Він уже глибоко вдихнув, готуючись зробити їм зауваження, але зупинився, подумавши, що набагато краще буде сповістити про це вищому керівництву і тим самим заробити прихильність до себе з їх боку.
– Сподіваюсь, ти ж не перешкодив їм молитися? – запитав його начальник, коли новоспечений чиновник інформував його про своє відкриття.
– Ні, – відповів новачок, явно засмучений і здивований.
– Ніколи не заважай їм.
– Але…
– Вони найкращі працівники, що в нас коли-небудь були.
* * *
Коли наблизилась зима 1957 року, християни в багатьох районах Китаю відчули неминучість зростання тиску з боку уряду. Події ніби й не давали приводу для подібних припущень, бо не виходило ніяких декретів з Бейджінга, і разом з тим неприйняття Слова Божого з боку влади висіло в повітрі, і християни усвідомлювали це.
– Нам потрібно більше молитися, – наставляв служителів церкви Самуїл Лем. – І нам потрібно уникати необачних кроків. Проповідуймо ж про те, що говорить Біблія відносно життя для слави Божої. Нам потрібно уникати будь-яких згадувань про політику.
– Так, – погодилася Суї Лінг під час одного з візитів до чоловіка у вихідні. – Не потрібно робити необачних кроків. У Фошань ситуація така ж. Християни бояться несподіваного вибуху гонінь.
Не робити необачних кроків…
На початку року Самуїл отримав запрошення взяти участь у дев’ятиденній християнській конференції. Він одразу ж відмовився від думки про участь у ній.
– Невже участь у цій конференції зашкодить твоєму служінню? – запитувала Суї Лінг. – Ти ж можеш мовчати і не брати участі в дискусіях.
Самуїл знав, що дружина розділяла його думку про офіційну церкву. Він також знав і цінував її проникливість.
Коли він зробив обережний запит, йому відповіли, що конференція передбачає тільки навчальні семінари. І Самуїл подумав, що йому варто було б взяти участь у ній. Декілька служителів його церкви насторожено поставилися до пропозиції Самуїла взяти участь у конференції, але він переконав їх, що можна поїхати, принаймні, для того, щоб подивитися.
Чи не робив він необачного кроку?
У конференції брали участь лідери двадцяти чотирьох церков, частина з яких, як і церква Самуїла, ще не співробітничали з офіційною церквою. Самуїл зрозумів, що група налаштована дуже ліберально, і в нього виникла думка залишити конференцію.
Але для лідерів «Триєдності» Самуїл Лем виявився найголовнішою мішенню. Вони використовували різні виверти їхньої удаваної істини, намагаючись переконати його приєднатися до служіння в рядах цієї організації. Самуїл на свій величезний подив піддався їхньому впливу і навіть переконав служителів своєї церкви в тому, що співробітництво з офіційною церквою піде їм тільки на користь. Він повірив, що йому буде гарантована свобода в проповіді Євангелії і тих істин, що необхідні для постійного росту християнина.
На свій жах і подив, Самуїл почув на конференції магнітофонний запис свого визнання, яке облудним шляхом винадили з нього і тепер добре відредаговане в потрібному напрямку Директор Християнської ради Китаю поставив у розклад для прослуховування.
Самуїла і служителів його церкви тепло вітали рукостисканнями новоспечені друзі!