У ранковому номері газети «Вашингтон Пост» за 19 листопада 1988 року з’явилася в три стовпчики стаття про церкву на Да Ма Цан, 35 і фотографія Лін Ксіангао (китайське ім’я Самуїла Лема). У статті говорилося про тиск, який чинили на церкву уряд і офіційна церква, про завзятий опір Самуїла і про вплив відомих людей, що відвідують церкву, на продовження служіння.
Як повідомляв Даніель Суатерланд із газети «Вашингтон Пост», «з кінця 1983 і до 1986 року церква значно зросла і складає 1300 послідовників навчання Самуїла Лема, які проживають у Гуанчжоу і в його околицях». У ці роки Китай повільно відкрив завісу ізольованості від зовнішнього світу, щоб бажаючі змогли відвідати цю країну. Спочатку з’явилася «політика пінг-понгу», потім візити президентів, що закінчилися поїздками тисяч туристів.
Одним із відвідувачів Китаю був відомий експерт по Китаю Девід Аденей, чия книга «Китай: довгий марш Церкви» багатьом відкрила очі на «новий» Китай. У лаконічному стилі, притаманному йому, він писав: «Бог підняв прекрасне християнське свідчення в найбільш залюдненій країні світу».
Д-р Джеймс X. Тейлор, у той час голова місії Оverseas Missionary Fellowshiр (колишня Китайська Місія, яку очолював його прадід Д. Хадсон Тейлор), подорожував по всьому Китаєві. За візитами д-ра Тейлора пильно стежили. Одного разу його затримали і допитували протягом тижня. Але представники влади знали, що ім’я Тейлора шановане християнами в Китаї, і дивним чином його затримка виявилася чудовою можливістю свідчити про віру.
Візити д-ра Тейлора відзначалися його загальновизнаним наміром перебувати в спілкуванні з китайськими християнами, але ніяк не панувати над ними. Хоча він регулярно відвідував церкви, що належать «Триєдності», дотримуючись нейтральної позиції, усе-таки виявляв більший інтерес, ніж просте спостереження, за домашніми церквами Китаю.
Хадсон Тейлор говорив слухачам різних аудиторій в усьому світі, що мріє про те, аби усі зали Китаю були заповнені членами цих прекрасних церков!
2 січня 1986 року представник Білого Дому пані Сандсет приїхала з візитом до пастора Лема. Вона привезла йому в подарунок від Рональда Рейгана ручку з Овального Залу Білого Дому.
– Президент Рейган попросив мене сказати вам, щоб ви молилися за нього кожного разу, коли будете користуватися цією ручкою, – сказала пані Сандсет.
Наступного року другий представник Білого Дому з’явився на Да Ма Цан, 35, привізши вітання і сувеніри від президента Рейгана і віце-президента Джорджа Буша. У подарунок була привезена і Біблія з автографом президента Рейгана, яка і зараз є однією з найдорожчих серцю Самуїла речей. Ставши президентом, Джордж Буш, як і раніше, виявляв зацікавленість до пастора, опосередковано впливаючи на ставлення уряду Китаю до Самуїла Лема.
Наступного дня після візиту другого посланця з Білого Дому, на служіння на Да Ма Цан, 35 приїхав відомий проповідник Біллі Грем (іноземці рідко проповідували в китайських церквах).
Грем передав вітання китайським християнам і був так уражений їхньою відкритістю, що скористався допомогою пастора Лема і його церкви в програмі про Китай, яка проводилась Євангельською Асоціацією Біллі Грема і транслювалась по всій Північній Америці.
5 червня 1988 року пастора Лема відвідав астронавт Джеймс Ірвінг. Велика кількість людей прийшла послухати проповідь пастора «Розмірковуй про Небеса» і свідчення астронавта про те, як він прославляв Бога, коли знаходився на поверхні Місяця. Спостерігаючи за пастором Лемом, який був невеликий на зріст, Джеймс жартома зауважив:
– Вам варто було б узяти участь у програмі дослідження космосу, пасторе Лем. Ви підходите своїм зростом.
До списку знаменитостей, що відвідали служіння на Да Ма Цан, 35 додайте постійний потік християн з Європи, Північної Америки, з інших частин Азії, а особливо з Гонконгу.
– Бог використовує пастора Лема, щоб підготувати нас до 1997 року, коли Гонконг увійде під правління Китаю, – говорив один видатний лідер. – Ми, християни Гонконгу, страждаємо від таких самих хвороб, пов’язаних зі статком, як і християни інших багатих країн. Ми так легко віддаємося самовдоволенню. Пастор Лем допомагає нам побачити, що коли Гонконг повернеться під контроль Китаю, ми зможемо переживати таку радість і духовне збагачення, яке ніколи не переживали раніше!
* * *
Яким би не було ставлення уряду і спостерігачів з «Триєдності» до потоку відвідувачів, 5 серпня 1988 року відбулася одна з перших зустрічей Самуїла Лема з правлінням Гуанчжоу – міліцією і представниками ТПР.
На першій зустрічі Самуїлу показали брошуру, видану регіональним правлінням Гуанчжоу під назвою «33 правила і постанови для релігійних організацій». 9 стаття проголошувала: «Місця зібрань для проведення різного роду релігійних видів діяльності повинні бути зареєстровані в місцевих органах управління Триєдиного Патріотичного Руху.
– Зазначено досить ясно, чи не так? – запитав відповідальний.
– Враховано все, – відповів Самуїл, – але я хочу сказати як громадянин Китаю, що багато з цих 33 правил суперечать свободі віросповідання, про яку говорить Конституція Китаю.
– Ваша Біблія навчає християн підкорятися владі!
– Це повеління стосується закону про збір податків і цивільного кодексу, – відповів Самуїл Лем.
– У духовних же питаннях у нас немає вибору, ми повинні підкорятися тільки Богові, – сміливо додав він. – Ось чому в минулому було так багато мучеників за віру. Християни корилися Богові, коли людські закони суперечили Його законам.
Офіцер здригнувся, потім підняв брошуру і промовив:
– Ми оголосимо про це у вашому районі. Ваш обов’язок оповістити всіх членів вашої церкви про те, що вони зобов’язані підкоритися.
Журналісти Гонконгу почули про цю зустріч і поширили про неї по всіх усюдах перебільшену інформацію.
Із неперевіреного джерела виходило, що Лін Ксіангао був заарештований і кинутий до в’язниці, а триста чоловік з церкви прийшли вимагати його звільнення, після чого вони супроводжували свого лідера на вулицю Да Ма Цан.
– Ми вдячні всім газетам, радіо і телебаченню за те, що тепер про нашу церкву знають в усьому світі, – сказав Самуїл одному брату із Заходу, який відвідав їхню церкву після інциденту.
Потім він засміявся і додав:
– А насправді в той день четверо моїх помічників тільки прийшли повідомити мені, що обід уже готовий!
1 вересня 1988 року Самуїла знову викликали в кабінет управління. Зустріч була короткою, бесіда лаконічною.
– Вас повідомили про те, що ви зобов’язані підкоритися правилам і припинити вашу діяльність? – запитав офіцер.
Самуїл мовчав.
– У вас немає вибору, ви повинні закрити церкву, – додав службовець управління.
– Я підкоряюся законам нашої країни, – спокійно відповів Самуїл.
– Ці правила встановлені Триєдиним Патріотичним Рухом!
Пастор Лем відчув Божу присутність, що завжди супроводжувала його ще з в’язниці. Він відчув присмак здобичі, немов кіт, що тримає мишу у своїх лапах.
– Я вважаю, що Триєдиний Патріотичний Рух зобов’язаний діяти в рамках Конституції, як зобов’язані діяти я і моя церква.
Зустріч на цьому завершилась.
У п’ятницю, 9 вересня, Самуїл провів частину дня у своєму невеличкому кабінеті, редагуючи свої записи. Один зі співробітників церкви повідомив:
– Дві жінки хочуть бачити тебе, пасторе.
– Ну що ще там! – застогнав Самуїл.
– Я думаю, те ж, що завжди, – відповів співробітник. – Вони дуже ввічливі і говорять, що займуть небагато часу.
Самуїл хотів відмовити їм у зустрічі, але він знав, що повинен поводитись мудро. Пастор привітав обох жінок, сказавши їм:
– Я прошу вибачити мені, але я дуже зайнятий, тому попрошу поговорити з вами мого секретаря – сестру Венг.
Самуїл повернувся до свого заняття, а його співробітниця провела цілу годину, пояснюючи, як проходить служіння на Да Ма Цан, як навчають християн вести зразковий спосіб життя. Відвідувачі почали непокоїтись.
– Ми прийшли поговорити з мак сі, – сказали вони. – Для нього ця інформація дуже важлива.
Неохоче сестра Венг покликала Самуїла.
– Нас просили передати вам, що ви можете вибрати собі один із великих церковних будинків, – сказали вони, – якщо зареєструєтеся.
– Я не хочу бути нечемним, – відповів їм Самуїл, – але я змушений повідомити вам, що відповідаю тільки перед тим, що Біблія називає волею Бога. Мене не цікавлять принади, які ви хочете показати мені.
Потім він залишив відвідувачів і повернувся до роботи.
Протягом декількох тижнів поширилися чутки про те, що пастор Лем зник. Передбачалося, що навіть його близькі помічники не знали, де він і що з ним відбулося. Два пастори, один із яких був американцем, а другий – німцем, зустрілися в Гонконгу і вирішили провести розслідування.
– Вони знайшли мене цілим і неушкодженим, – розповідав пізніше Самуїл, – сповненого радості й щастя тому, що я міг бути так зайнятий служінням Богові.
У властивій йому вигадливій манері він додав:
– Я думаю, мені складають високу шану тим, що новини про мене так швидко поширюються по усьому світі.
Потім із серйозним виразом обличчя додав:
– Я дуже вдячний Богові за те, що так багато людей знають про наше служіння і моляться за нас.
У середу, 7 грудня, Самуїл отримав чергове повідомлення.
– Мене запитували про фінанси, – розповідав він пізніше своїм помічникам і служителям церкви. – Скільки я заробляю, скільки ми роздаємо нужденним.
– І що ти відповів? – запитали вони.
– Я перевів розмову на тему про їхні фінанси. Пастори офіційної церкви одержують фінансову допомогу з-за кордону. Вони живуть у будинках, залишених місіонерами, керують церквами, побудованими за іноземну валюту і посилають своїх дітей навчатися за кордон. А я? Я перебудував власний будинок під церкву. Мої діти й онуки залишилися в Китаї. Коли я востаннє в 1950 році був у Гонконгу, мені запропонували авторитетну посаду в семінарії. Але, знаючи, що можу бути заарештований, я повернувся в Гуанчжоу. Я ніколи не виступав проти уряду. Я завжди учив членів церкви бути гідними громадянами своєї країни.
28 грудня Самуїла викликали знову. Йому сказали:
– Ви більше не повинні випускати друковані видання на ротаторі. У вас немає ліцензії займатися комерцією.
– Комерцією? – перепитав Самуїл. – Наші касети і видання не продаються. Вони поширюються безкоштовно.
– Але гроші повинні ж звідкись надходити, – наполягав офіцер.
– Члени церкви купують усе необхідне за свої гроші.
– Ви не зможете більше не коритися нам! – погрожував офіцер. – Ви забули, що з вами сталося в минулому, коли ви не корилися нашому уряду!
– Ми не робимо нічого, що суперечило б Конституції. Не робили, не робимо і не будемо робити.
Коли Самуїл того вечора повертався на Да Ма Цан, 35, він не міг не заспівати:
- Будем сміло захищати
- Правди Божий заповіт
- Та спасіння сповіщати,
- Щоб Христа пізнав весь світ.
- Всі єдиною сім’єю
- На устах з святим псалмом,
- З одним серцем і душею
- За Спасителем Христом!