Сучасний світ примітизував наші уявлення про небесних духів. У сувенірних крамничках повно низькопробних, круглолицих ангеляток, і навіть на побожних образочках ангела хоронителя перед нами постає жіночний юнак, що веде дітей вузькою кладкою. Хіба цей образ відповідає правді про тих, хто повсякчас бачить обличчя Отця, про чини небесні, що їх називають також Силами та Владами?
Віра в існування небесних духів і певний страх перед ними супроводжували людей від найдавніших часів. Невідома, незбагненна дійсність духовних істот, доброту чи зло яких іноді важко було визначити з першого погляду, наповнювала давніх людей страхом. Треба визнати, що цей страх і цю непевність відчувала також людина Біблії, а тому коли йдеться про духовних істот, навіть у текстах Нового Заповіту деколи важко відразу розпізнати, яких духів автор має на думці: добрих чи злих. Часом також термін «ангел» може насправді стосуватися спільноти, міста тощо, довірених опіці цього ангела. Тому його нерідко вважають кимось на зразок представника чи уособлення довіреної йому спільноти та приписують йому добрі або погані риси його підопічних (саме це, на думку частини екзегетів, бачимо, наприклад, в Об’явленні, у так званих Посланнях до семи Церков, які починаються словами: «До Ангола Церкви … напиши»),
У наших роздумах зосередимося передусім на переживанні страху під час зустрічі з небесними духами, з ангелами. Водночас тут треба наголосити, що Святе Письмо – на сторінках якого часто трапляються згадки про злих духів, їхню огидність і шкідливу діяльність – майже ніколи не говорить про страх перед ними, а цілком навпаки – заохочує сміливо чинити їм опір. Єдиним винятком є слова з Першого послання апостола Петра, які описують Сатану як того, хто викликає страх, хоча й вони, як побачимо, у підсумку теж закликають до відважної протидії: «Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді в вірі» (1Пет. 5:8-9). Утім знавці зоології наголошують, що за цими словами може критися тонка іронія, яка вказує на певну слабкість злого духа. Адже відомо, що лев, полюючи на свою жертву, ніколи не ричить, а, навпаки, старається приховати свою присутність, щоб раптово напасти. Тож якщо диявол поводиться, «як лев ревучий», бажаючи викликати страх, то за цими його діями можна легко розгледіти небезпеку.
В інших уривках, які розповідають про діяльність злих духів, наголошується, звісно, на силі їхніх дій і не легковажиться ними, але ніде нічого не сказано про страх. «Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських» (Еф. 6:11). Християнин мусить усвідомлювати, що має справу з підступним противником, однак реакцією Ісусового учня повинен бути не страх чи втеча, а приготування відповідного захисту та озброєння перед битвою з цим грізним ворогом. Ісус каже також, що екзорцизм – це справжня боротьба із силами зла: «Ніхто бо не може вдертись у дім дужого, та й пограбувати добро його, якщо перше не зв’яже дужого, і аж тоді пограбує господу його» (Мр. 3:27). А отже, біблійним текстам, які розповідають про дію злого духа, притаманні такі риси, як реалізм і серйозність, але в жодному разі не страх.
Ба більше, Святе Письмо радше натякає, що диявол боїться відважних людей, які слухаються Бога: «Підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас» (Як. 4:7). Апостол і євангелист Іван пояснює причини такого стану речей: «…більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі» (1Ів. 4:4).
Перш ніж зосередитися на обговоренні страху, який відчуває людина під час зустрічі з добрими духами, треба наголосити, що коли Святе Письмо розповідає нам про розмову людини з ангелом, це не обов’язково означає, що зустріч із небесним духом справді відбулася. Деколи це може бути літературна форма, за допомогою якої змальовано передавання людині Божої волі, Божого натхнення. Щодо цього питання треба бути дуже обережними, бо нам важко розпізнати, які тексти описують справжню появу ангелів.
Для того, щоб відчути страх, людина не конче мала побачити небесних духів у людській подобі, достатньо було й самого факту зустрічі з чимось, що її перевищувало, що було незбагненним, великим і таємничим, а до того ж не відомо – добрим чи злим. Святий Павло вказує на цей страх, коли говорить, що «ні вишина, ні глибина …не зможе відлучити нас від любови Божої» (Рим. 8:39). А отже, наше занурення в Бога, у Його любов – це така велика сила, що жодні інші духовні сили не можуть цього знищити, хіба що ми самі відкриємося злу, відкидаючи Божу допомогу.
У Книзі Товита ангел Рафаїл, відкривши Товитові й Сарі, ким він є, радить їм не боятися, а величати Бога та перебувати в Божому мирі. «Збентежились обидва й упали ниць на землю, настрахані. Він же сказав їм: “Не бійтеся! Мир з вами! Благословіте Бога по всі віки!”» (Тов. 12:16-17).
Рафаїл набув вигляду звичайної людини, а тому не налякав Товита. І тільки правда про його небесне походження викликала страх. Ця сцена вказує нам на аспект, який ще з більшою силою прозвучить також і в Об’явленні: ангели не зосереджують уваги на собі, а завжди відсилають співрозмовника до Бога, заохочуючи вшанувати Його.
А от пророк Даниїл мав таке видіння ангела Гавриїла, яке дуже налякало його («А як почув я голос його слів, то я зомлів, і припав своїм обличчям до землі» – Дан. 10:9), але він двічі чує заклик відкинути страх: «Не бійся, Даниїле!» (Дан. 10:12); «Не бійся, любий мужу, мир тобі! Будь міцний і будь сильний!» (Дан. 10:19). Звернімо увагу на контраст між страхом пророка та сповненими любови й заохочення словами ангела, які дарують Божий мир.
Той самий ангел є вісником двох великих Божих пророцтв на перших сторінках Євангелія від Луки. Коли Захарія здійснював служіння у святині, «з’явивсь йому Ангол Господній, ставши праворуч кадильного жертівника. І стривоживсь Захарій, побачивши, і острах на нього напав. А Ангол до нього промовив: Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван» (Лк. 1:11-13).
Євангелист не описує вигляду ангела, але припускає, що його можна бачити, адже точно вказує місце, де він стоїть. Навіть священникові у святині потрібно заспокоїтися після такого безпосереднього контакту з трансцендентним. Постать ангела наповнює його серце жахом.
А отже, варто наголосити на значущій відмінності того, що відбувалося під час сцени благовіщення Марії. Коли до неї прийшов ангел і привітав її добре відомими нам словами, «Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання. А Ангол промовив до неї: Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла!» (Лк. 1:29-30). Ця скромна мешканка Назарета не може збагнути, чому Божий посланець звертається до неї в такий дивний спосіб: «…благодатная, Господь із тобою!». Марію стривожила не поява ангела, а зміст його слів. Тому заспокійливе «Не бійся…» стосується не самої зустрічі з неземною істотою, а допомагає пояснити незвичайне привітання та сказати про місію, яку має здійснити Діва з Назарета. Деякі коментатори у зв’язку з цим ставлять запитання: чи це була перша зустріч Марії з ангелом, якщо сама його поява, здається, не справила на неї враження? Звичайно, відповіді на це запитання ми не знайдемо, тож далі рухатимемося у сфері гіпотез. Варто згадати, що апокрифічне Протоєвангеліє Якова розповідає про благовіщення Марії так, немовби воно складалося з двох етапів (11,1-3): спочатку ангел вітає Марію біля криниці, вона обертається, але, нікого не побачивши, утікає налякана додому. І вже там відбувається сцена, котру описав Лука і котру, з огляду на цілу низку причин, треба було б радше включити до розділу, в якому йдеться про страх перед Божим покликанням, але ми розглядаємо її тут, бо вона належить до серії благовіщень народжень у третьому Євангелії.
Євангелист Лука, описуючи народження Ісуса, розповідає про ще одну зустріч людей з ангелами – цього разу групи пастухів, які спочатку бачать одного ангела, а пізніше – більшу кількість, бо до нього приєднується «велика сила небесного війська». Причиною страху, який відчули пастухи, були не так самі ангельські постаті, як радше сяйво Господньої слави: «…слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим… Та Ангол промовив до них: Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім» (Лк. 2:9-10).
Зустріч із небесним посланцем породила страх у серці ще одного новозавітного героя – римського сотника Корнилія (Дії 10:4), який дістає від ангела вказівку запросити до себе Петра. Так починається історія його навернення, переломного моменту, коли Церква відкрилася до язичників. Цікаво, що язичник Корнилій злякався, побачивши ангела, але зовсім не відчув страху в момент сходження на нього Святого Духа… Можна було б сказати, що присутність ангела підготувала Корнилія до входу в Божу дійсність, але водночас треба наголосити на тому, що у Святому Письмі немає згадок проте, щоб дар Духа викликав у кого-небудь страх, – можливо, тому, що наповнення Духом відбувається всередині людини, без споглядання Особи й без страшних ознак теофанії (важко назвати страшними язики полум’я та вітер у день П’ятдесятниці).
А от у сцені, коли Пилип дістає від ангела вказівку піти на дорогу до Гази (Дії 8:26), згадок про страх нема. Щоправда, саму подію описано дуже стисло: перед тим, як процитувати слова ангела, Лука лише зазначає: «А Ангол Господній промовив Пилипові…». А отже, могло йтися лише про внутрішнє натхнення, а не обов’язково про видіння небесного духа.
Божий вісник приходить до людей не для того, щоб налякати їх, а, щоб передати їм радісну звістку від Бога, таку незвичайну, що вона, хоч і ощасливлює, пробуджує певний побожний страх. Виразно свідчать про це події, які відбулися після воскресіння Ісуса. Щоправда, згідно з Євангелієм від Матвія, першими, хто побачив ангела, були не побожні Ісусові учні, а охоронці, які не почули з ангельських уст жодного слова, але «від страху» затремтіли й стали, наче змертвілі (Мт. 28:4). Варто наголосити, що коли Матвій розповідає про Ісуса, Який спочиває в гробі, він ніколи не вживає слова «труп», а ось тут це слово відразу спадає на думку – нажахані охоронці стають немовби трупами. Здається, ніде більше в Євангелії страх людини не змальовано за допомогою такого негативного образу.
Повідомлення від ангела дістали жінки, які прибули до гробу, щоб намастити Ісусове тіло. Про їхні переживання найдокладніше розповів євангелист Марко, який використав аж чотири різні слова, говорячи про їхній страх. Жінки «побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони… А він промовляє до них: Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив. А як вийшли вони, то побігли від гробу, бо їх трепет та страх обгорнув. І не сказали нікому нічого, бо боялись…» (Мр. 16:5-8). Тож страх, викликаний зустріччю з ангелом, виявився сильнішим за радість від його слів. Згодом жінки, звісно, перервали свою мовчанку, бо інакше ми ніколи не дізнались би про цю подію. Цікаво, що у Євангелії від Івана Марія Магдалина, побачивши ангелів, не відчула жодного страху, а навпаки, сміливо почала вести з ними діалог. Можливо, євангелист, не згадуючи про жодні негативні відчуття жінки, хоче наголосити, що разом із воскресенням Ісуса настав новий час, коли вірні все ще можуть відчувати у своїй душі трохи страху перед небесними мешканцями, але водночас усвідомлюють, що й вони вже «домашні для Бога» (Еф. 2:19), які «приступили… до десятків тисяч Анголів, і до Церкви первороджених» (Євр. 12:22,23). Тепер ангелам не треба закликати Марію Магдалину відкинути страх, тож вони лише запитують її, чому вона плаче. А отже, вони стали учасниками Божої педагогіки, мета якої полягає в тому, щоб поступово підготувати жінок до зустрічі з Воскреслим. Вони вже знають, що немає причин для сліз…