Особливим прикладом того, як Бог закликає людину звільнитися від страху перед ворогом, є Книга Ісуса Навина. Ісус Навин увів народ в Обіцяну землю, це під його проводом ізраїльтяни здобувають місто за містом. Перед завоюванням чергових міст Ісус Навин чує Божі слова: «Не бійся їх» (І. Н. 11:6). І справді, цей вірний керманич на власні очі бачить, які надзвичайні діла здійснює Господь.
Коли Ізраїль уже остаточно оселився в Обіцяній землі й минула епоха Суддів, трон посів перший володар – Саул. За його часів дійшло до війни з грізним противником – філістимлянами. Могутній філістимлянський воїн Ґоліят кинув виклик ізраїльським воякам, пропонуючи, щоб хтось із них вийшов із ним на вирішальний двобій. Та хто міг поздужати такого великого й сильного воїна? «І чув Саул та ввесь Ізраїль ці слова филистимлянина, і вони перестрашилися та сильно налякалися» (1Сам. 17:11). Невже Ізраїль здасться, невже ніхто не прийме виклику? Це може зробити той, хто дотримується іншої логіки – молодий Давид, озброєний тільки пращею та камінням, який так відповідає великому філістимлянинові: «І сказав Давид до филистимлянина: Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в Ім’я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив.» (1Сам. 17:45).
Варто повірити, що Бог разом із нами бере участь у наших битвах, підтримує нас, коли людських сил не вистачає, ба більше, що бореться навіть тоді, коли людина знає, що ситуація безнадійна. Коли минуло багато років і за часів царя Йосафата проти Ізраїля виступили аммонітяни разом із моавітянами й деякі з меунян, здалося, що поразка Ізраїля неминуча, однак Господній дух промовив устами Яхазіїла: «Послухайте, ввесь Юдо й мешканці Єрусалиму та царю Йосафате! Так говорить до вас Господь: Не бійтеся та не жахайтеся перед цією силенною силою, бо не ваша ця війна, але Божа!» (2Хр. 20:5). Знову лунають слова, подібні до тих, які почув Ізраїль, коли втікав з Єгипту й зупинився над Червоним морем: це Господь буде битися, це Господь буде діяти!
Вихід з Єгипту не був єдиною подією в історії Ізраїля, коли народ мусив зробити радикальний вибір між тим, що бачать очі та що жахає, і заспокійливим словом Божим. Згадаймо кілька з них. Минуло кілька століть, і за часів пророка Ісаї та царя Ахаза розгорілася так звана сиро-ефраїмська війна. Царі Дамаска й Самарії пригрозили нападом і детронізацією Ахазові, який не хотів приєднуватися до їхньої коаліції, що нападуть і скинуть його з трону. Наляканий Ахаз починає укріпляти міста, а Господь посилає пророка зі словами надії: «Стережися й будь спокійний, не бійся, а серце твоє нехай не м’якне через два залишки тих димлячих головешок, від полум’я гніву Реціна й Арама та сина Ремаліїного» (Іс.7:4).
Два царі здаються сильними, але… у подальших словах пророка між віршами криється найважливіша звістка: «Вашим царем є Я, Господь, Я захищу вас». А закінчує Ісая ось такою фундаментальною провідною ідеєю своєї пророчої місії: «Якщо ви не повірите, то не встоїте» (Іс. 7:9). У єврейському тексті «повірите» та «встоїте» – це різні форми (aminu, amenu) того самого дієслова aman (від нього походить також добре відоме нам слово «амінь»), яке передусім означає, що хтось спирається на міцну основу (наприклад, стати стопами на скелю), а водночас і вірить. Бо якщо для нас віра асоціюється з чимось непевним – таким, що неможливо перевірити, то для людини Біблії це слово означало передусім довіру й безпеку. Отже, повертаючись до уривка, який обговорюємо, треба сказати, що цар боїться і вважає, що перемога залежить від забезпечення міста та сили війська, а пророк пояснює йому, що залежить вона насамперед від віри, і закликає відкинути всі страхи.
Виявити таку довіру дуже важко ще й тому, що напасти на Єрусалим готується володар найбільшої тогочасної держави – Санхериб, цар Асирії. Він поступово завойовує землі Юдеї, тож мешканців Єрусалима охоплює страх. Ісая, однак, заспокоює їх, пропонуючи своєрідну інтерпретацію ворожих нападів, на яку можемо натрапити також і в інших пророків: отож, на його думку, ворожий народ – це знаряддя Божої педагогіки, яке має спонукати Ізраїль до навернення. Та якщо, однак, цей народ загордиться, забувши, що є лише знаряддям, уявивши себе майже всемогутнім і почавши жити нечестиво, то зазнає поразки. Тому Ісая виголошує таке пророцтво: «Тому так промовляє Господь, Бог Саваот: Мій народе, мешканче Сіону, не бійсь асирійця! Він палицею тебе вдарить, і кия свого підійме на тебе, як колись на дорозі єгипетській. Бо мало ще, трохи побуде, та й скінчиться лють, і звернеться гнів Мій на знищення їх!» (Іс. 10:24-25). Скінчиться лють гарячкування щодо Ізраїля та час покарання, а настане час ворожої поразки.
Наближаються, однак, часи найбільшої поразки в біблійній історії Ізраїля – вавилонське вигнання (VI ст. до Р. Хр.). Здається, що всі Божі обіцянки виявилися марними: країну спустошено, більшість мешканців у вигнанні, святиню зруйновано і навіть цар потрапив до рук ворогів. За тих часів діяв не надто відомий нам пророк, проповіді якого було включено до Книги Ісаї (біблісти називають його Девтеро-Ісаєю). Це слова втіхи та надії, бо вигнання закінчиться, а Бог завжди залишається зі Своїм народом. Ізраїль може почуватися дуже слабким перед лицем вавилонської потуги – може почуватися, як нажаханий, беззахисний черв’ячок. Однак повинен відкинути будь-який страх, бо за його спиною стоїть могутній Відкупитель.
Бога названо тут словом goel, яке означає найближчого родича, котрий зобов’язаний помститися за смерть близької особи або викупити її, якщо вона заборгувала. Бог, сама Святість, не гидує слабким Ізраїлем, а закликає його стати таким, як «гостра борона». Коментатори по-різному інтерпретують цей вірш; багато хто бачить у ньому образ тріумфальної перемоги та повернення Ізраїля, що, однак, суперечило б іншим текстам, згідно з якими це сам Господь готує дорогу для повернення і звільняє Свій народ, посилаючи Кира. Тому, на думку інших, тут ідеться про завдання, яке треба виконати після повернення: про знищення язичницьких культів, котрі розвивалися здебільшого на горах і височинах. «Не бійся, ти Яковів черве, ти жменько Ізраїлева: Я тобі поможу, говорить Господь, і твій Викупитель Святий Ізраїлів! Ось зроблю Я тебе молотаркою гострою, новою, зубчастою, помолотиш ти гори та їх поторощиш, а підгірки половою вчиниш!» (Іс. 41:14-15).
Ізраїль має перестати боятися, бо присутність Бога є водночас і гарантією Його спасенної підтримки (у Біблії твердження «Бог є» найчастіше означає «Бог справді діє»). Бог заповідає повний занепад ворогів Ізраїля, але народ не здатен поки що прийняти цього. Та надійде день, коли Господь покаже, що дотримується своїх обіцянок.
«Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю. Отож, засоромляться та зніяковіють усі проти тебе запалені, стануть нічим та погинуть твої супротивники. Шукатимеш їх, але їх ти не знайдеш, своїх супротивників; стануть нічим та марнотою ті, хто провадить війну проти тебе. Бо Я Господь, Бог твій, що держить тебе за правицю й говорить до тебе: Не бійся, Я тобі поможу! Не бійся, ти Яковів черве, ти жменько Ізраїлева: Я тобі поможу, говорить Господь, і твій Викупитель Святий Ізраїлів!» (Іс. 41:10-14).
Мотивом для того, щоб відкинути страх, є не лише Божа всемогутність, а й усвідомлення того, що Бог, сама Святість і Любов, не гидує Своїм грішним народом, не вагаючись називає Себе парадоксальним, ніби внутрішньо суперечливим титулом: Святий Ізраїлів. З одного боку – сама святість, а з другого – слабкість і гріховність, але Святий оберігає слабкого.
Цікаво, що заклик перестати боятися повторюється багато разів у текстах, які походять з часів вигнання (Девтеро-Ісая, Єремія), у контексті обіцянки виведення вигнанців із Вавилона та їхнього повернення на рідну землю. Бог зазначає, що хоча вигнання – це час кари, все-таки після нього настане час миру на землі прабатьків.
«Не бійся, бо Я ж із тобою! Зо сходу згромаджу насіння твоє, і з заходу тебе позбираю» (Іс. 43:5); «А ти не лякайся, рабе Мій Якове, і не страшися, Ізраїлю, бо Я ось врятую тебе здалека, і насіння твоє з краю їхнього полону! І вернеться Яків, і буде спокійний, і буде безпечний, і не буде того, хто б його настрашив! А ти не лякайся, рабе Мій Якове, каже Господь, бо Я з тобою, бо зроблю Я кінець всім народам, куди тебе вигнав, та з тобою кінця не зроблю, і тебе покараю за правом, і тебе непокараним не полишу!» (Єр. 46:27-28).
Зовсім по-іншому звучать слова «Не бійся, бо Я ж із тобою!», коли адресовані вигнанцям, які перебувають в язичницьких землях. Дехто з ізраїльтян вважав, що Бог покинув Свій вигнаний народ, бо ж Він є Богом Ізраїля, який живе у святині… А проте сам Бог відповідає, що супроводжує Свій народ на всіх його дорогах, навіть у ворожому Вавилоні (варто згадати тут покликання пророка Єзекіїля: Бог об’явився йому не у святині, а над річкою Кевар, на землі вавилонського вигнання).