Здається, що страх перед останніми часами – попри те, що це поняття викликає різні асоціації – так само широко розповсюджений, як і страх перед стражданням і смертю. Люди, які не вірять у Бога, теж побоюються, що на Землю чекає остаточна загибель, а в численних катаклізмах нашої епохи деколи вбачають ознаки близького кінця.
У Святому Письмі часто згадуються жахливі знаки, які передуватимуть кінцю світу, однак треба пам’ятати, що більшість цих текстів належить до так званої апокаліптики, для якої характерна символічна мова, а отже, слід з великою обережністю підходити до дослівного розуміння апокаліптичних описів. Їхня мета полягає не в тому, щоб дати нам журналістський звіт про дивовижні явища, а в тому, щоб указати на Божу могутність, яка в них проявляється.
Немає сумнівів у тому, що біблійні тексти, які стосуються проблем, що нас цікавлять, доволі одностайні щодо двох питань: перед настанням Судного дня на світ чекають жахливі події, катаклізми, а також прийде час великого утиску й переслідування, який остаточно покаже, хто насправді вірний Богові. Пророки часто пов’язують наближення так званого Господнього дня з атмосферою страху й тривоги.
«Голосіть, бо близький день Господній, він від Всемогутнього прийде, немов зруйнування… Тому то ослабнуть всі руки, і кожне серце людини зневіриться. І вони налякаються, болі та муки їх схоплять, немов породілля та, будуть тремтіти… Остовпіють один перед одним, полум’яні обличчя то їхні обличчя… Оце день Господній приходить, суворий, і лютість, і полум’я гніву, щоб землю зробити спустошенням, а грішних її повигублювати з неї! Бо зорі небесні та їхні сузір’я не дадуть свого світла, сонце затьмиться при сході своєму, а місяць не буде вже сяяти світлом своїм…» (Іс. 13:6-10).
Переконання, що прихід Судного дня супроводжуватиметься темрявою, бо небесні тіла втратять свій блиск, доволі поширене серед пророків. Йоіл так описує атмосферу жахливих подій, що наближаються: «Затремтіть, всі мешканці землі, бо прийшов день Господній, бо близько вже він, день темноти та темряви, день хмари й імли! […] … бо великий день Господа й вельми страшний, і хто зможе його перенести?» (Йоіл 2:1-2,11).
Варто також звернути увагу на певні деталі пророцтва Захарії. Спочатку пророк віщує, що ізраїльтяни втікатимуть від близького Божого суду. Це нетиповий образ, бо зазвичай ідеться про втечу грішників, ворогів обраного народу. Проте пророк хоче наголосити на тому, що події, які відбуваються (розступляться гори, утворяться долини), мають наповнювати страхом кожне серце.
«І втікати ви будете в долину Моїх гір, бо долина гірська сягатиме по Ацал. І втікати ви будете, як утікали перед землетрусом за днів Уззійї, царя Юдиного. І прийде Господь, Бог мій, і з Ним усі святі. І станеться в день той, світла не буде, і буде холод та замерзання» (Зах. 14:5-6).
Дивна ота прикінцева згадка про те, що того дня не буде світла, бо в наступному вірші свого пророцтва Захарія твердить, що «буде єдиний то день, Господу знаний, то буде не день, і не ніч, і буде, на час вечора станеться світло» (Зах. 14:7). А отже, буде не лише зруйновано природно сформований ландшафт, а й ліквідовано зміну дня й ночі. Ба більше, здається, що має запанувати вічна зима чи навіть льодовикова епоха (мороз і холод).
Далі пророк віщує також Божу кару ворогам обраного народу, які остаточно виступлять один проти одного: «А оце буде рана, що нею поранить Господь всі народи, хто піде війною на Єрусалим: згниє тіло його, хоч він на ногах своїх буде стояти, і очі йому погниють в своїх ямках, і язик його погниє в своїх устах. І станеться в день той, між ними настане велике збентеження, і схопить один руку одного, і підійметься рука його понад руку свого ближнього» (Зах. 14:12-13).
Зачепивши тему кари, яка врешті-решт таки спіткає ворогів, ми порушуємо іншу проблему, яка може – але, як побачимо, зовсім не мусить – викликати страх: ідеться про Божий суд. У старозавітних текстах натрапляємо на певні розбіжності в поглядах на цю подію. З одного боку, відчувається радість з приводу настання жаданої справедливости, остаточної перемоги над гнобителями: «Нехай поле радіє та все, що на ньому! Нехай заспівають тоді всі дерева лісні, перед Господнім лицем, бо гряде Він, бо землю судити гряде, Він за справедливістю буде судити вселенну, і народи по правді Своїй!» (Пс. 96:12-13).
З другого боку, про Судний день сказано як про жахливий, тому Бог у Своєму милосерді обіцяє вжити спеціальних заходів, щоб підготувати людей до Свого приходу: пришле на землю пророка, який колись ціле життя присвятив захистові віри в єдиного Бога, а повернутися на землю йому тим легше, що… не помер, а був узятий на небо. Це пророк Ілля. Його завданням буде досягнення примирення в Ізраїлі, проілюстроване прикладом примирення між поколіннями (батьків із синами).
«Ось Я посилаю Свого Ангола, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу. І нагло прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви, і Ангол заповіту, Якого жадаєте. Ось іде Він, говорить Господь Саваот! І хто витерпить день Його прибуття, і хто встоїть, коли Він з’явиться? Бо Він, як огонь той у золотаря, і як у пральників луг. І Він сяде топити та чистити срібло, і очистить синів Левія, і їх перечистить, як золото й срібло…» (Мал. 3:1-3). «Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний! І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям!» (Мал. 4:5-6).
Варто також звернути увагу на метафору суду як переливання (тобто переплавлення) – щоб залишити те, що благородне, і відкинути бруд.
Так само й Новий Заповіт змальовує жахливі образи, пов’язані з наближенням останніх часів. У Євангеліях натрапляємо на них, зокрема там, де йдеться про так звану есхатологічну проповідь, виголошену Христом незадовго до хресної смерти. Ісус пророкує, що «люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні порушаться» (Лк. 21:26). Водночас Він заохочує Своїх учнів відкинути страх: бо для християнина прихід останнього дня означає не катастрофу, а зустріч з очікуваним Господом. «Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще.» (Мт. 24:6). «Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення!» (Лк. 21:28).
Зауважмо, яким далеким є такий погляд від мислення пересічної сучасної людини, в якої Останній суд асоціюється тільки із суворою розправою. Ми десь загубили оту радість очікування на життя з Богом, зосереджуючись лише на тому, що конче мусимо розплатитися за все життя.
А втім, траплялося, що й у перших християн думка про близький суд викликала страх, який посилювали фальшиві пророцтва й навіть підроблений лист Павла, котрий ходив по руках серед мешканців Солуні. Тому апостол мусив заспокоїти своїх адресатів: «…щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього, щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, ніби вже настав день Господній» (2Сол. 2:1-2).
Павло не міг написати послання про наближення Господнього дня, бо… не знав, коли цей день настане. Цікаво, що він чітко зазначив, що хотів би дожити до цього дня, щоб його тіло не мусило занепадати й помирати, а щоб «одягнулося в безсмертя», але то була тільки його мрія, яка, як відомо, не здійснилася. Варто все ж наголосити, що це, мабуть, єдиний Павлів текст, в якому апостол говорить про страх вірних перед наближенням Господнього дня, бо зазвичай він завжди зазначає, що прихід Господа – це радість і сповнення очікувань вірних. Наголошує, що Судний день буде страшний для грішників, а тим, хто залишиться вірним Богові, принесе спасіння.