Коли я сказала своїй подрузі, що пишу книжку про страхи біблійної людини, вона, не роздумуючи ані хвилини, відповіла: «Напевне, боїться диявола й пекла». Я заціпеніла. Адже почувши її спонтанну відповідь, усвідомила, що герої Святого Письма зовсім не відчувають тих страхів, які ми були б схильні їм приписати. Як я вже написала раніше, замість наголошення на страху перед дияволом, побачимо на сторінках Біблії – крім, певна річ, і попередження про те, що маємо справу з грізним противником – передусім заохочення біблійних авторів озброїтися силою Божої благодаті, яка дає змогу відбивати напади Злого. Звичайно, важко відкинути, що люди часів Старого, а також і Нового Заповіту хоча б трохи не поділяли загальноприйнятих тоді страхів перед всякими духами, але сама Біблія заохочує посісти іншу позицію – усвідомити, що належимо Тому, хто наймогутніший і хто переміг пекельні сили.
Так само й сильний страх перед пеклом, який у результаті невдалої релігійної формації відчувало чимало побожних християн протягом історії, описаний у Святому Письмі передусім як звичне переживання закоренілих грішників, котрі усвідомлюють, що за їхні вчинки на них чекає покарання. Водночас ніде не видно, щоб люди, які були вірні Богові, жили в страху перед засудженням. Промовистою є наука апостола Павла, який, з одного боку, виразно говорить про кару для нечестивих, а з другого, каже вірним, щоб чекали з радісною довірою на зустріч зі своїм улюбленим Господом у вічності. Апостол мовить: «Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом, бо закон духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха й смерти» (Рим. 8:1-2). Можна було б навіть сказати, що «тобі немає чого боятися, якщо тільки ти не перешкодиш Божій благодаті діяти в тобі, а будеш із нею співпрацювати».
Це, однак, не означає, що всі біблійні герої – святі. Достатньо лише згадати, які зустрічі влаштовували пророкам мешканці міст. Завжди й на будь-якій географічній широті люди відчували дивний страх і неспокій лише від самої думки про те, щоб покинути дотеперішній грішний стиль життя і ступити на болісний шлях навернення. Так само, як і всі люди всіх епох, людина біблійних часів відчуває страх і побоювання перед ворожим нападом чи перед злісною природою особистого ворога, особливо якщо він має владу, а також перед усякими формами страждання, старіння й згасання.
Знає вона й страх, про який нині рідко можна почути, – страх перед Божою трансцендентністю, зустріччю з Богом і Його посланцями. Про що це свідчить? Чи тільки про те, що сьогодні такі переживання надзвичайно рідкісні? Чи пояснимо це тим, що після приходу Христа дивимося на Бога передусім як на люблячого Отця і не відчуваємо вже до Нього страху? А може, значною частиною правди є також те, що нині багато людей, які вірять у Бога, задовольняються здійсненням релігійних практик, не шукаючи особистого зв’язку з Богом? А можливо, ми саме тому так легко забуваємо про Його велич і зосереджуємося на образі «добросердого Татуся», бо знаємо Його тільки з чужих розповідей, а не з особистого досвіду? Може, сьогодні так часто можна натрапити, особливо серед молодих християн, на дивовижне зацікавлення Сатаною, демонами… (чимало катехитів підтвердить, що на уроках у катехитичній школі учні більше схильні розмовляти про диявола, ніж про Бога!) саме тому, що, попри все, носимо в серці якусь тугу за трансцендентністю, за чимось, що нас перевищує, що є іншим, тільки не вміємо спрямувати цю свою тугу в правильному напрямку… Не знаю, чи це так, сама шукаю відповіді на ці запитання, залишаю їх також і шановним читачам.
Зазвичай наприкінці підсумовують ціле дослідження в науковому стилі, вказуючи на те, які нові й цікаві висновки зроблено. Однак я вирішила, що цього разу варто вчинити інакше. Замість того, щоб створювати збірку людських страхів, ліпше сягнути по слово Того, хто єдиний має силу й владу усунути їх усі. Як уже згадувалося, на сторінках Біблії аж триста шістдесят п’ять разів звучить заклик перестати боятися, немовби позначаючи кожен день нашого життя. Вслухаймося в деякі з цих закликів, сприймаючи їх як скеровані особисто до нас:
- «Так говорить Господь, що тебе учинив і тебе вформував від утроби, і тобі помагає: Не бійся, рабе Мій, Якове, і Єшуруне, якого Я вибрав! Бо виллю Я воду на спрагнене, а текучі потоки на суходіл, виллю Духа Свого на насіння твоє, а благословення Моє на нащадків твоїх» (Іс. 44:2-3).
- «Не бійся, бо сорому ти не зазнаєш, і не соромся, бо не будеш застиджена…» (Іс. 54:4).
- «А тепер отак каже Господь, що створив тебе, Якове, і тебе вформував, о Ізраїлю: Не бійся, бо Я тебе викупив, Я покликав ім’я твоє, Мій ти!» (Іс. 43:1).
- «Не бійся ти, земле, а тішся й радій, бо велике Господь учинив!» (Йоіл 2:21).
- «Скажіть тим, що вони боязливого серця: Будьте міцні, не лякайтесь! Ось ваш Бог, помста прийде, як Божа відплата, Він прийде й спасе вас!» (Іс. 35:4).
- «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас?» (Ів. 14:1-2).
- «Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму» (2Тим. 1:7).
- «і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде…» (Об. 21:4).
Амінь. Прийди, Господи Ісусе!
КІНЕЦЬ