Милосердя – це атрибут Божого характеру, властиво кажучи, милосердя є атрибутом любови. Можливо, що слово «милосердя» значить «миле серце», яке проявляється в учинках любови. Милосердя – це любов у дії. Милосердя є природою любови.
Біблія навчає, що наш Бог милосердний і повний ласки. Прослідімо, в яких саме місцях Біблії написано про Боже милосердя. У Книзі Повторення Закону (4:31) говориться, що Бог твій – Бог милостивий, Він не залишить тебе… А в Книзі пророка Ісаї (54:8) читаємо такі слова: «Я сховав був обличчя Своє на хвилину від тебе, та вічною милістю змилуюся над тобою, каже твій Викупитель, Господь». Цар Давид у своїх псалмах неоднократно підкреслює милосердя Боже. У Псалмі 62:13 читаємо: «І в Тебе, о Господи, милість, бо відплачуєш кожному згідно з ділами його!». У Псалмі 103:8 дуже ясно характеризується Боже милосердя: «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий». У Псалмі 86:5 Давид у своїй молитві каже: «Ти, Господи, добрий і вибачливий, і многомилостивий для всіх, хто кличе до Тебе!». І у вірші 15-му цього ж Псалму читаємо: «А Ти, Господи, Бог щедрий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, і справедливий…» У Книзі Плачу Єремії (3:22) написано: «Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя».
Як у Старому Заповіті, так само і в Новому наголошується Боже милосердя, Божа доброта, Його довготерпеливість, Його ласка, помилування і прощення.
Апостол Павло в Посланні до Римлян (2:3,4), звертаючись до людей, які люблять судити інших, вказує на добрість Божу. Там він говорить: «Чи ти думаєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, що ти втечеш від суду Божого? Або погорджуєш багатством Його добрости, лагідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа добрість провадить тебе до покаяння?». У Посланні до Ефесян (2:4) написано: «Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив…» Апостол Петро в 2-му Посланні (3:9) каже: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття».
Але найяскравіше описується Боже милосердя, Його доброта і прощення в притчі про блудного сина, яку оповів Сам Ісус Христос. Ця притча, мабуть, відома кожній людині, бо дуже часто вживається як приклад у літературі, мистецтві, прислів’ях, не говорячи вже про християн, які особливо часто розказують її для невіруючих, щоб таким чином засвідчити про Божу любов і милосердя до кожного заблудлого грішника, бо, властиво, ми всі так блукали, кожний звернувши на свою власну дорогу. Коли б хто ще ніколи не чув цієї чудової притчі, то я хоч у скороченні переповім її.
В одного чоловіка було двоє синів. Молодший син попросив батька, щоб той віддав йому належну частину маєтку. І батько поділив маєток поміж синами. Молодший подався до далекого краю і там усе розтратив. У тій країні настав голод. Не мавши засобів до життя, блудний син пішов до одного з мешканців тієї країни на працю. Ось він там, голодний, обірваний, пасе свині. Він бажав хоч би тими стручками, що їли свині, наповнити свій шлунок, але йому їх не давали. Опам’ятавшись, він вертається до батька. З глибоким почуттям і вирозумінням вертається блудний син. Він постановив у своїм серці: «Я піду і скажу: «Отче, я згрішив проти неба і перед Тобою». Це – властива дорога повороту до Бога для кожної людини. Залишіть осторонь свої вимоги доказати, що Бог існує, прийдіть до Бога, як блудний син прийшов до свого батька.
Коли син зближався до дому, батько, зобачивши його, змилувався і побіг, і впав йому на шию, і цілував його. Батько скликає гостей, всі радіють, крім старшого сина, бо молодший син вернувся, був неначе мертвий, а тепер ожив, пропадав і знайшовся. Батько прощає блудному синові, бо Він добрий, Він повний милосердя і любови. Це – образ нашого Бога, Який бажає кожного помилувати, і кожному простити, нагородити, бо Він любить усіх, а «любов довготерпить, любов милосердствує» (1Кор.13:4).
Бог проявляє Свою милість із Своєї власної волі. Зрозуміло, що милости не можна заслужити. Милосердя не є виявом юридичної справедливости. Колись довелося мені слухати оповідання, як під час війни, яку провадив Наполеон, втік один вояк із поля бою. Його зловили і оскаржили в дезертирстві, а за цю провину карали смертю. Довідавшись про це, мати того вояка прийшла до Наполеона і просила помилувати сина. Наполеон відповів, що її син не заслужив на милість. Тоді мати сказала: «Я ж прошу милости, а милости годі заслужити. Мій син заслужив на смерть, але проявіть йому незаслужене милосердя ради мене!» І Наполеон помилував його.
Чи не так милосердний Бог проявляє Своє милосердя до нас? Ми заслужили на смерть. Написано: «Всі згрішили і всі позбавлені Божої слави, а гріх карається смертю». Але Бог є справедливий, і вирок смерти має бути виконаний. Отже, Бог у Своїй любові до людини, у Своїм милосерді не жаліє послати Свого Однородженого Сина Ісуса Христа на смерть, щоб здійснилася Божа справедливість. І кару, яка належала нам, бере на Себе Ісус Христос, а ми через Його смерть – помилувані.
Любі, але тут є умова. Тому, що милосердя не заслуговується, ми повинні просити його. І Бог нас навчає у Своїм Слові, щоб люди приходили до Нього і просили милосердя, як прийшов блудний син до свого батька. Марнотратний син утратив все своє добро, він не заслуговував більше на батьківську любов, але батько прощає і милує. Та, щоб це сталося, син мав прийти до батька, мав просити пробачення. Або, як та французька мати, випросила помилування, якого не можна заслужити.
Милосердя існує не для заслужених, а тому, що ніхто не може його заслужити, то апостол Павло в Посланні до Тита (2:11) каже, що «з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей».
З сказаного вище можна зробити висновок, що виявляє Боже милосердя? Те, що виявляє Боже милосердя, ми можемо узагальнити в чотирьох пунктах.
- Боже милосердя утримує Божу мораль, управляє і показує назовні природу гріха і його справедливе та вічне покарання.
- Боже милосердя об’являє нам, як у Своєму єстві Бог ненавидить гріх і які жахливі наслідки гріха.
- Милосердя дає надзвичайну силу для підкорення і приборкання гордости, воно смиряє людину до такої міри, що Бог може вилляти на неї Своє благословення, ніжність і доброту.
- Боже милосердя приводить людину до цілковитої зміни, дає їй основу нового життя.
Для людини залишається тільки одна річ – покаятися у своїх гріхах і в покорі шукати Божого лиця через Христові заслуги, Який Себе смирив, понизив аж до смерти, і то смерти хресної. Коли в покорі і пониженні людина приходить до Бога, вона знаходить відновлення свого життя і рятує себе від загину.
Така Божа природа, такий Його характер, що Він любується в милості. У Книзі пророка Михея (7:18-19) написано: «Хто Бог інший, як Ти, що прощає провину і пробачує прогріх останку спадку Свого, Свого гніву не держить назавжди, бо кохається в милості? Знов над нами Він змилується, наші провини потопче, Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи».
А як стоїть справа з милосердям у людей? Пророк Михей у 7-му розділі пише, що «не стало милосердя на землі». Ворог людини, диявол, знає, що милосердя є рушійною силою християнства. Заберіть милосердя від християн і християнство залишиться без серця, тільки формою.
Милосердя приводить у дію християнина й прикрашає християнське життя не тільки у святочні дні, але постійно. Коли в нас немає милосердя до інших, це є певна ознака, що ми ще не зазнали Божої милости. Інакше кажучи, ті, що отримали Божу милість, – є такими щасливими, що стають милосердними до інших. Наше ставлення до ближніх – кращий покажчик, якими ми є християнами. Життя проповідника має бути голоснішим від слів його проповіді. Нехай не будуть заглушені слова нашої проповіді невластивим духовним життям.
Біблія повчає: «Все, що зможе зробити рука твоя, те роби в силі твоїй… Простягай руку свою для вбогого, і руку подай нужденному». На жаль, у багатьох людей навіть і християн «рука милосердя» не діє, вона стала сухою, без чуття і байдужою до людських потреб і людського горя. Христос зустрів одного чоловіка в синагозі із сухою рукою і уздоровив йому руку. Наш світ має руки посохлі в учинках милосердя. Тому він потребує уздоровлення, як той чоловік у синагозі.
Тільки Христос може уздоровити хворе егоїзмом суспільство, тільки Христос може збудити в серцях почуття милосердя. Він нас закликає до Себе і каже: «Навчіться від Мене». Він закликає, говорячи: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» (Лк. 6:36); «Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п’є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його» (Ів. 7:37,38).
Це – суть християнства. Бо християнство – це прийняття Христа, це – прийняття Живої Води, і воно несе поміч для інших ради Христа, тобто ця Жива Вода витікає для інших у формі любови і милосердя. Озеро, до якого пливе вода, а не випливає, стає застійним ставом, де живе повно різних комах. Коли ми говоримо про християнство тільки як про свої переживання, емоції, свою радість, свій екстаз, свою віру, – без бажання поділитися дарами з іншими, то ми можемо похвалитися тільки застоєм, а не живим християнством.
Ось як учить милосердний Бог у Своєму Слові: «Хто вухо своє затикає від зойку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді» (Пр. 21:13). Христос сказав: «Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього» (Мт. 5:42). «Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам.» (Луки 6:38). У цій заповіді Христос навчає, що нам належить вирівняти дороги, якими Божа любов і милосердя дістаються до людей. «Будьмо милосердні, бо Бог наш є милосердним».