У кожному громадянському суспільстві невід’ємне право людини на свободу віросповідання закріплене або безпосередньо в конституції, або в доповненнях до неї, що мають той самий правовий статус (як, приміром Перша поправка до Конституції США). А ось у Конституції України безпосередньо задекларована ще й свобода світогляду (стаття 35). Це би мало означати, що коли громадянам країни надають освіту, вони би мали діставати рівний доступ до інтерпретації фактів, викладених у підручниках, у світлі різних світоглядів. Однак спробуйте лиш натякнути на запровадження в шкільні програми ідей креаціонізму! Вам одразу ж нагадають, що Церква в нас відділена від держави, а школа – від Церкви. Ті, хто так чинять, не розуміють (або – вжають, ніби не розуміють), що таким чином вони якраз і порушують цю норму конституційного права. Адже та ж сама стаття Конституції проголошує: «Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова». Це стосується також і релігії гуманізму.
Принцип відокремлення Церкви від держави означає лише те, що держава, з одного боку, не покладає на релігійні об’єднання якихось функцій державної влади (тобто не дозволяє церковним структурам втручатися в керування країною) і, з іншого боку, сама відмовляється від втручання як у діяльність релігійних об’єднань, так і у визначення громадянами їхнього ставлення до релігії та Церкви. Жодним чином цей принцип не припускає дискримінації якогось світогляду. Віруючі люди – це повноцінні громадяни своєї країни, рівні і вільні представники її народу. Народ же, своєю чергою, – головний носій державності в демократичному суспільстві. І держава повинна також самою мірою захищати права християн на вираження своїх переконань, як і права атеїстів.
Цілеспрямоване насадження ідеології безбожництва, чим займався радянський комуністичний режим, систематично спотворювало розуміння цього принципу на користь монопольного ширення атеїстичного світогляду. Сформувався міф, нібито атеїстична освіта – релігійно нейтральна. І цей міф виявився набагато живучішим, аніж система, що його породила. Нині переважна більшість учителів, батьків і – головне – чиновників від освіти переконані, що принцип відокремлення Церкви від держави означає не свободу вираження громадянами-християнами своїх поглядів, а навпаки: заборону цього. Привілей вільно сповідувати свою віру поширюється нібито лише на атеїстів. Головна мета поширення цього міфу (інколи – неусвідомлена, однак не завжди) – це щоб із системи освіти й суспільного життя як такого викорінити християнський світогляд із характерним для нього уявленням про абсолютний характер моральних настанов Бога-Творця.