Життя апостола Павла є яскравим прикладом того, як людина може мати радість у житті, незалежно від обставин, в яких вона опинилася. Теологи і дослідники Біблії стверджують, що Послання до Филип’ян Павло написав у той час, коли перебував у в’язниці у вкрай важких обставинах. Поміщений у в’язницю не за скоєний злочин, а за проповідь Слова Божого, Павло і там не втрачав радості. Читаючи Послання до Филип’ян, ви не виявите і натяку на шкодування самого себе, нарікання на життя (до речі, як і в усіх його Посланнях).
Навпаки, саме в цьому Посланні Павло робить особливий наголос на радості. У 4-му розділі читаємо такі слова:
«Радійте завжди в Господі, і ще кажу: радійте. Лагідність ваша нехай буде відома всім людям. Господь близько. Не турбуйтесь ні про що, але завжди в молитві та проханні з подякою відкривайте свої бажання перед Богом, і мир Божий, який перевищує всякий розум, збереже серця ваші й помисли ваші в Христі Ісусі. Нарешті, браття мої, що тільки істинне, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне слави, що тільки чеснота й похвала, про те помишляйте. Чого ви навчились, що прийняли й чули та бачили в мені, те виконуйте, – і Бог миру буде з вами» (Флп. 4:4-9).
Павлове серце було наповнене одкровеннями з Божого Слова, які і були причиною його радості. Хоча апостол за проповідь Євангелія був кинутий у темницю, надовго він там не затримався: як він сам казав, що Слово Боже не можна ув’язнити, «за яке я страждаю навіть до кайданів, як злодій; але для слова Божого немає кайданів» (2Тим. 2:9). Якщо ви почнете досліджувати життя Павла, то обов’язково дізнаєтеся, що він був надзвичайно сміливою людиною і майже усе життя проходив через складні життєві ситуації. Але жодні обставини, яким б важкими вони не були, не заважали йому радіти в Господі. Радість у його житті не залежала від них.