Отже, ми розглянули чинники, що призвели до розп’яття Ісуса, та саму цю жахливу подію. Аби зрозуміти, що стояло за всім цим, маємо тепер ближче придивитися до жертви. Це ми можемо зробити з кількох різних кутів зору, які всі записані в Біблії.
У ті часи розп’яття не було чимось незвичайним. Юдейський історик Йосип Флавій свідчить, що близько 40 року до Р. Х. Публій Квінтілій Вар, римський намісник у Сирії, розп’яв 2000 юдейських повстанців за одну добу. Розп’яття тоді було покаранням, яке зазвичай приберігали для рабів, найгірших злочинців, дезертирів, зрадників і повстанців проти держави.
Аби розп’яття було ще принизливішим, його перетворювали на видовище. Тож одразу три розп’яття, які мали відбутися одночасно, найпевніше, привабили до себе чималий натовп. Ким був Ісус для всіх цих спостерігачів?
Для тих, хто виконував присуд, Він був лише ще одним розбійником, страта якого стала черговою денною справою. Переконавшись, що вони міцно прибили тіло Ісуса до хреста, кожен із цих чотирьох воїнів зажадав собі щось із Його одежі. А коли залишився тільки хітон (див. Ів. 19:23-24), вояки не стали його роздирати, а кинули жереб, кому він дістанеться. Потім почали глузувати з Ісуса та кричати: «Коли Цар Ти Юдейський, спаси Себе Сам!» (Лк. 23:36-37).
Більшість прийшла подивитися на розп’яття заради розваги, це був «натовп, який зійшовсь на видовище це» (Лк. 23:48), люди, які стояли й дивились (Лк. 23:35). Для декого з них звістки про Його вчення та чудеса стали тепер порожнім звуком, коли Він, здавалося, був неспроможний протидіяти римським і юдейським правителям. Вони «Його лихословили та головами своїми хитали, і казали: Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!» (Мт. 27:39-40).
Релігійні начальники, які зацькували Ісуса до смерті, приєдналися до цього знущання: «Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому!» (Мт. 27:42). «Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп’яті» (Мт. 27:44).
Тим часом були й ті, хто геть по-іншому сприймав Його розп’яття. Для Марії, матері Ісуса, що стояла біля хреста (Ів. 19:25), було нестерпною мукою бачити, що зробили з її первістком, та й решта членів родини і близькі друзі також тужили й побивалися, спостерігаючи за тим, що відбувається. Навіть ті, хто не мав родинних зв’язків з Ісусом, Його послідовники (Іван – єдиний з дванадцятьох учнів, про присутність якого на страті є особлива згадка в Євангелії) були пригнічені, дивлячись, як їхнього найдорожчого друга отак принижують, піддають тортурам і смерті.
Деякі спостерігачі, можливо, бачили Ісуса вперше, а деякі, ймовірно, вперше стикнулися з Ним на початку цього тижня, коли Він «кожного дня у храмі навчав» (Лк. 19:47). А в Його найближчих друзів душевні муки підсилювалися спогадами про попередні три роки, проведені з Ним. Якими ж неймовірними були ці спогади, що ними вони, мабуть, ділилися одне з одним!