Старий Заповіт (перша частина Біблії) складається з тридцяти дев’яти книг, написаних понад двадцятьма авторами, деякі з яких анонімні. Це не випадкова колекція не пов’язаних між собою матеріалів. Він має одну наскрізну тему: стосунки Бога з людством у цілому та з єврейською нацією зокрема. Найголовнішою ж у цих стосунках була обітниця, що одного разу Бог втрутиться в історію людства, пославши великого Спасителя, Який розв’яже найбільшу проблему людства – його відокремлення від Бога через гріх. Цей Спаситель згодом буде відомий як «Месія» (що означає «помазанець»). Старозавітних пророків, священиків і царів, які виходили на служіння, помазували олією, що символізувало їхні повноваження служити Богові, але жодного з них не називали «Месією». Багато пророків писали про прийдешнього Месію, а останній із них, Малахія, дав запевнення від Бога, що прибуде «Ангол заповіту, Якого жадаєте» (Мал. 3:1).
Відтоді цілих 400 років не було жодних месіанських пророцтв, аж поки з’явився Ісус. Одного разу, коли Йому було десь тридцять років, Він поклонявся Богові у Своїй місцевій синагозі в Назареті. Тоді Йому дали сувій із частиною Старого Заповіту, і Він став читати ці слова:
«На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк. 4:18-19).
Присутні чули ці слова, мабуть, багато разів, оскільки вони були частиною відомого уривка, написаного пророком Ісаєю, в якому йшлося про прихід Месії. Однак того, що сталося далі, ніхто не чекав. Коли «очі всіх у синагозі звернулись на Нього», Ісус сказав: «Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!» (Лк. 4:20-21).
Всі були приголомшені. Син місцевого теслі заявляє, що пророцтво Ісаї було про Нього! Перше враження в слухачів було сприятливим. Та, коли Ісус докладніше пояснив їм, що має на увазі, вони сповнилися гнівом і мало не скинули Його зі скелі за містом.
Протягом наступних трьох років Ісус продовжував наполягати на Своєму шокуючому твердженні, не зважаючи на будь-який опір й обурення. Він наводив цитати з двадцяти чотирьох книг Старого Заповіту, посилаючись на всі три великі розділи Старого Заповіту: Закон Мойсеїв, Пророки й Псалми (Лк. 24:44). Ось лише один чудовий приклад: Даниїл пророкував у Старому Заповіті, що прийдешній Месія буде «ніби Син Людський» (Дан. 7:13), і Ісус майже вісімдесят разів називав Себе Сином Людським.
Скептики можуть стверджувати, що це ще нічого не доводить, оскільки історія повниться прикладами людей, які робили обурливі або чудернацькі заяви. Учень однієї школи, відомий своїми гострими запитаннями до запрошених лекторів, якось заперечив мені, що Ісусові достатньо було знати про Своє народження у Віфлеємі, у сім’ї, яка походила від ізраїльського царя Давида (обидва ці факти відповідають старозавітним пророцтвам про Месію), щоб переконати Себе, ніби інші месіанські пророцтва теж стосуються Його. У відповідь я зазначив, що в такому разі Йому потрібно було б виконати близько 300 інших пророцтв, причому вже одне тільки пророцтво про народження від діви (що провіщено в Старому Заповіті й записано в Новому) становило неабияку складність! Цей скептик не промовив більше ані слова.
Від самого старозавітного патріарха Авраама, який жив десь за 2000 років до народження Ісуса, ми можемо простежити, як точно родинне дерево Месії відтворює накреслену Богом лінію Його походження. Бог пообіцяв Аврааму: «І благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3). Тобто Месія мав походити від родини Авраамової. Ця лінія проходить через Ісака, сина Авраама (а не через Ізмаїла, іншого його сина), далі через Якова, сина Ісака (а не через Ісава, другого сина), далі через Юду, четвертого сина Якова (оминаючи інших одинадцятьох). Далі впродовж сотень років ця лінія неодмінно трималася лона родини Авраамової, аж поки дійшла до ізраїльського царя Давида.
У вступному вірші Євангелії від Матвія Ісус зветься Сином Давидовим, Сином Авраамовим (Мт. 1:1). Однак, оскільки Він народився лише десь через тридцять поколінь після Давида (Матвій їх всі перелічує), то «Син» у цьому вірші вочевидь означає «нащадок». Наводячи генеалогію Ісуса, Матвій дає зрозуміти, що вона відповідає всім вимогам щодо лінії походження Месії.
Навіть місце Його народження було вказано точно. Бог дав таку обітницю: «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі» (Мих. 5:2).
Існувало два Віфлеєми: один у землі Єфрати, що в Юдеї, а другий у Завулоні, що на сімдесят миль на північ від нього. Із цього пророцтва зрозуміло, що місцем народження Месії буде перший із них, та й Новий Заповіт стверджує, що «народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім» (Мт. 2:1).
Подальше життя Ісуса справдило сотні пророцтв щодо Месії, зокрема відповідали їм суспільний статус Його родини, Його спосіб життя, Його характер і Його дивовижні здібності. Узяти хоча б чудеса зцілення, які Він творив, – ними здійснилося месіанське пророцтво, виголошене за 700 років до того: «Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик» (Іс. 35:5-6).
Але ще більш переконливим є той факт, що близько тридцяти пророцтв Старого Заповіту щодо Месії справдилися перед смертю Ісуса, в останні двадцять чотири години Його життя. Ось десять із них, здійснення яких засвідчене в Новому Заповіті.
Один із псалмоспівців каже словами Месії: «Навіть приятель мій, на якого надіявся я, що мій хліб споживав, підняв проти мене п’яту!» (Пс. 40:10). – Юда Іскаріот, один із близького кола учнів Ісусових, зрадив Його, видавши релігійним начальникам.
Той же псалмоспівець пророкує: «Свідки встають неправдиві» (Пс. 34:11). – під час суду над Ісусом перед Каяфою «кривосвідків багато підходило» (Мт. 26:60).
Ісая передає зворушливі слова Месії: «Підставив Я спину Свою тим, хто б’є, а щоки Свої – щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання» (Іс. 50:6). – Матвій свідчить, що, коли служителі в домі первосвященика глумилися з Ісуса, зав’язавши Йому очі, вони «стали плювати на обличчя Йому, та бити по щоках Його, інші ж киями били, і казали: Пророкуй нам, Христе, хто то вдарив Тебе?» (Мт. 26:67-68).
Ісая пише: «Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст» (Іс. 53:7). – Пилат намагався залякати Ісуса, щоб Той Сам звинуватив Себе, але «Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований» (Мт. 27:14).
Ісая також пророкує про Месію, що Він буде «із злочинцями порахований» (Іс. 53:12). – Матвій свідчить: «Тоді розп’ято з Ним двох розбійників: одного праворуч, а одного ліворуч» (Мт. 27:38).
В одному із псалмів Давидових є такі нарікання Месії: «Всі, хто бачить мене, насміхаються з мене, розкривають роти, головою хитають! Покладався на Господа він, – хай же рятує його, нехай Той його визволить, – він бо Його уподобав!» (Пс. 21:8-9). – Матвій свідчить, що юдейські релігійні начальники глузували з Ісуса, коли Той висів на хресті, й кричали: «Нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому» (Мт. 27:42-43).
В іншому псалмі Давид пророкує: «Він пильнує всі кості його – із них жодна не зламається!» (Пс. 33:21). – Наприкінці дня вояки, які виконували вирок, підійшли до розп’ятих переконатися, чи вони мертві, а як ні, то миттєво умертвити, переламавши їм голінки. «Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голінок Йому не зламали» (Ів. 19:33).
Захарія провидить плач Месії: «І будуть дивитись на Мене, Кого прокололи» (Зах. 12:10). – А Іван повідомляє, що, аби переконатись, чи Ісус уже мертвий, «один з вояків списом бока Йому проколов» (Ів. 19:34).
Єремія пророкує про дії, вчинені старійшинами, священиками, про кров невинну, про поле гончаря та місце поховання (див. Єр. 19:1-15), а Захарія пророкує про Того, Хто буде оцінений у «тридцять срібників» (Зах. 11:13). – Матвій же пише, що після того, як Юда Іскаріот збагнув, який жахливий гріх скоїв, видавши Ісуса, він кинув ті гроші до храму, але священики й старійшини (назвавши їх «заплатою за кров») взяли їх та «купили на них поле ганчарське, щоб мандрівників ховати» (Мт. 27:6-7).
Давид співає: «Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають» (Пс. 21:19). – Матвій свідчить, що після того, як римські вояки розп’яли Ісуса, вони «поділили одежу Його, кинувши жереба» (Мт. 27:35).
Чи не є всі ці свідчення потужною вказівкою на Його ідентичність? Навряд чи після цього здивує те, що в Новому Заповіті Ісус іменується як «Христос» (грецький відповідник старозавітного «Месія») близько 600 разів. Припущення, ніби
Ісус «підробив» всі чинники, щоб вони зміцнювали Його месіанські зазіхання, генерують більше жару сперечань, аніж світла. І те, що британський автор і телеведучий Людовик Кеннеді відкидає всі месіанські пророцтва як «сфальшовані», говорить більше про нього самого, ніж про них. Чому ж тоді хрест судився єдиній Людині за всю історію людства, народження, життя і смерть Якої вказували на те, що це і є обіцяний Богом Месія?