Уявлення, що кожна людина від народження наділена природно притаманними їй правами, лягло в основу так званої теорії природного права. Відповідно до неї фундаментом усякої справедливої законодавчої системи є об’єктивний (тобто незалежний від нашого знання чи сприйняття) моральний закон, який відображає благий характер Творця. Оскільки Бог є абсолютним та незмінним, моральний закон так само має абсолютний та незмінний характер. Суспільство не створює моральний закон, а відкриває його, подібно до того, як учені відкривають об’єктивно існуючі закони природи. Закони суспільства є вторинними щодо цього абсолютного морального закону. Вони служать його частковими додатками, які забезпечують дотримання принципу справедливості в різних конкретних сферах суспільних відносин. Основні права дані людині від Бога, і тому невід’ємні. Роль уряду – забезпечити дотримання цих невід’ємних прав.
Бог управляє суспільством. Його влада вічна, безмежна й незмінна. Політик обіймає свою посаду лише певний обмежений термін, він виконує свої обов’язки тимчасово. Він – «Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» (Римлян 13:4). Те, наскільки добре він це робить, визначається тим, чи творить він волю Божу, захищаючи невід’ємні права громадян, чи наживається на співгромадянах, зловживаючи своєю посадою та утискаючи громадян в їхніх правах.