Платон, який був прихильником ідеї про трансцендентне походження морального закону, в одному з ранніх діалогів («Євтифон», прибл. 399 р. до Р. X.) розглядає основні проблеми, породжені цією ідеєю в контексті язичницького світогляду. Адже якщо твердження «боги бажають блага» є правдивим, постає питання: який саме з двох можливих варіантів тлумачення цього твердження є правильним?
- Благо є те, чого бажають боги
або
- Боги бажають того, що є благо
У першому випадку моральний закон довільний – чого богам заманеться, те й буде вважатися благом. Поняття блага втрачає абсолютний характер, стає залежним від забаганок богів. У другому ж випадку боги виявляються залежними від блага, підкореними йому. Оскільки ж боги, за визначенням, найвищі сутності, вони не можуть буди підпорядковані чомусь взагалі. Інакше вони не будуть богами.
Приймаючи абсолютний характер морального закону за аксіому, Платон відкидає перший варіант як неспроможний. З другого ж варіанта він робить логічний висновок, що так звані «боги» богами бути не можуть. Оскільки все (навіть так звані «боги») підпорядковане принципу блага, а саме благо при цьому абсолютне й ні від чого не залежить, значить, «благо» і є Бог. У цьому твердженні «етичного монотеїзму» Платон більш ніж усі інші язичницькі мислителі наблизився шляхом роздумів до тих самих істин про Божественну сутність, що були дані Божому народові через одкровення в історії й у Писанні.
Справді, «парадокс Євтифона» не можна вирішити в межах політеїзму. Але й монотеїстичні релігії (іудаїзм, християнство, іслам) мають як радикальні напрями, які сповідують волюнтаристський підхід до етики (воля Всевишнього визначає, що є благо, а що – ні), так і ліберальні, які стверджують відносність блага, його незалежність від Божої волі.
У рамках же ортодоксального біблійного богослов’я ця дилема є нічим іншим як логічною помилкою хибної альтернативи. Моральний закон не встановлений Божим волевиявленням і не існує незалежно від Бога. Він є відображенням благого Божого характеру. Більше того, відповідність морального закону Божій волі ніякою мірою не робить його довільним, оскільки Божа воля абсолютна та незмінна.