Коли йдеться про необхідність дати порівняльну оцінку різним формам державного устрою, виявляється, що більшість наших сучасників несвідомо звертається для цього до якоїсь умоглядної шкали, сформованої під впливом ідей Дарвіна щодо прогресивного розвитку людства та Маркса про роль виробничих сил та виробничих стосунків у цьому прогресі. Ліворуч на шкалі знаходиться первіснообщинний «природний» стан людства; праворуч – якесь світле майбуття: чи то комуністичне, гуманістичне, хіліастичне тощо. Десь посеред цієї шкали втулилися монархії, олігархії та інші «недорозвинені» суспільні системи.
Біблійний підхід замість утопічної одномірної шкали дає систему координат із більш-менш визначеними критеріями оцінки громадського суспільства. Першим із них є ступінь дотримання та захисту урядом невід’ємних прав громадян; другим – ступінь відповідності суспільного та юридичного законів абсолютному моральному законові. Це дозволяє більш-менш ясно оцінювати різні політичні системи – як біблійних часів, так і наших днів.
Анархія
Анархія (від грецької «безначальство», «безвладдя») – політична система, яка передбачає відсутність будь-якого уряду, коли кожен є вільним чинити за власним баченням. Саме такий тип стосунків був від початку встановлений в Едемському саду. Як вже було сказано (пункт 2.1.), перед гріхопадінням не було потреби у владарюванні людини над людиною: чоловік та жінка прагнули догоджати одне одному, керуючись взаємною любов’ю та любов’ю до Бога. Однак унаслідок гріхопадіння бажання належати змінилося на бажання володіти, безкорисливість – на егоїзм. Унаслідок цього Бог установлює ієрархію панування чоловіка над жінкою як першу форму людського правління.
Удруге ми зустрічаємо анархічну форму організації суспільства в період суддів Ізраїлевих: «Того часу не було царя в Ізраїлі, кожен робив, що правдиве було в його очах». Тут ми бачимо цілковито відмінні засади для анархії. Ключовим початком тут є не дотримання власних бажань (які тепер уражені гріхом), а поняття правди. Критерієм правди є для всіх єдиний Божий Закон. Коли виникають розбіжності в тлумаченні того, що є правдивим (тобто справедливим), а що ні, народ Божий звертається для їх розв’язання до суддів. А оскільки Закон є при цьому найвищим авторитетом щодо будь-яких людських міркувань, найточнішим визначенням політичної системи цього періоду біблійної історії було б «конституційна анархія».
Утім, хоча даний людям Закон є бездоганний, але не є бездоганними люди, яким він даний. У Книзі Суддів ми бачимо багато прикладів хибних уявлень про справедливість як серед народу, так і серед самих суддів Ізраїлевих. Навіть пророк Самуїл, ім’ям якого названо дві книги у єврейському каноні Писання, не уникнув спокуси зловживання владою та, постарівши, «поставив синів своїх за суддів для Ізраїля… А сини його не йшли його дорогою, і вхилялись до зиску, і брали підкупа, і ламали Закона» (1 Самуїлова 8:1-3). З тієї-то причини євреї й вимагали собі царя, «як у всіх народів» (1 Самуїлова 8:4-5).
До речі: Про анархізм
Ідеї анархії широко розповсюдилися та набрали нового звучання в контексті гуманістичного світогляду наприкінці XIX – у першій половині XX століть. Було проголошено, що всяка влада веде до придушення свободи природних прав людини. Якби не було влади як форми утиску, кожна людина, природним чином прагнучи до особистого добра, вносила б тим самим свою лепту в створення загального добра й сприяла би ненасильницькій самоорганізації суспільства.
Видатний теоретик анархізму Петро Олексійович Кропоткін (1842-1921) розробив теорію про рушійну роль взаємодопомоги в природі (усупереч ідеям Чарльза Дарвіна про рушійну роль міжвидової боротьби за виживання в процесі біологічної еволюції). Ідея самоорганізації екосистем на ґрунті міжвидової взаємодопомоги стала вихідним положенням його вчення про вільну форму організації людського суспільства, що складається із самокерованих спільнот, які з часом поєднуються в конфедеративні союзи.
На практиці найбільш послідовним прибічником цього підходу був Нестор Іванович Махно (1888-1934), який небезпідставно вважав себе учнем князя П. Кропоткіна. Махно вірив, що, звільнившись від гніту влади, селяни будуть самоорганізуватися в добровільні анархічні спільноти. Він провадив безкомпромісну боротьбу з усяким урядом. Причому, як нерідко буває в подібних випадках, шляхетність поставленої мети часто служила виправданням не завжди благих методів її досягнення. Боротьба з організованим насильством, яке чинила влада, переходила в нічим не обмежене насильство з боку противників влади. Фактично ж правив той, хто сильніший. «Сила права» підмінялася «правом сили».
Головна проблема анархізму полягає в ігноруванні гріховної природи людини. Про це пише Яків, брат Господній: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Якова 4:1-3). За влучним зауваженням Френка Бухмана, ресурсів світу доволі для всіх людських потреб, але недостатньо для всіх людських примх.