Теократія
Теократія (від грецької – «Бог» і «правити») – політична система, за якої певна невиборна особа здійснює індивідуальне верховне керівництво від імені Бога в усіх законодавчих та правових сферах. Найяскравішим прикладом теократії в Біблії є Ізраїльське суспільство періоду Виходу, яке було кероване Мойсеєм.
Головна проблема теократії (навіть справжньої теократії) полягає в тому, що кожна людина є слабкою та піддається спокусам. З одного боку, вона постійно відчуває спокусу надати власним бажанням божественного авторитету, з іншого – записувати Божі діяння на власний рахунок. Наприклад, Мойсей і Аарон отримали від Господа обітницю вивести воду зі скелі. Але замість того, щоб явити народові Божу святість, вони проголосили, що це – в їхній власній владі. За таку зухвалість Мойсей був позбавлений права ввести Ізраїль в Обіцяну землю (Числа 20:7-12).
У наші дні ознаки теократичного правління можна зустріти в ісламських державах, на чолі яких стоїть верховний імам чи аятола (богослов, що має право приймати рішення з важливих юридичних питань).
Монархія
Монархія (від грецької – «єдиновладдя») – політична система, за якої певна невиборна особа (король, цар, емір тощо) індивідуально здійснює верховне суспільне керівництво. Влада при цьому, як правило, успадковується.
Монархія – це найпоширеніша в Біблії форма правління, тому про неї ми можемо дізнатися з Писання значно більше, ніж про інші політичні системи. Зокрема, ми можемо виділити три основні принципи біблійного монархізму (на жаль, доведеться визнати, що жоден із царів Ізраїля не слідував цим принципам повною мірою):
ПРИНЦИП 1. Коли народ не має царя, Бог не рекомендує народові його настановляти (1 Самуїлова 8:7-18), оскільки при цьому практично необмежена влада зосереджується в руках однієї людини, яка завжди може зловживати нею.
ПРИНЦИП 2. Монархія має бути конституційною. Цар не може стояти вище за закон. Навпаки, він завжди має тримати при собі власний екземпляр зводу законів, постійно вивчати та неухильно виконувати його.
«І станеться, як буде він сидіти на троні царства свого, то напише собі відписа цього Закону з книги, що перед лицем священиків-Левитів. І буде вона з ним, і буде він читати в ній усі дні свого життя, щоб учився боятися Господа, Бога свого, щоб додержувати всіх слів цього Закону та тих постанов, щоб виконувати їх, щоб не гордувало серце його своїми братами, і щоб не збочував він ні праворуч, ні ліворуч від цієї заповіді, щоб продожив дні на своїм царстві він та сини його серед Ізраїля» (Повторення Закону 17:18-20).
ПРИНЦИП 3. Монархія повинна бути тристоронніми стосунками заповіту, який укладається між Богом, народом і царем (2 Царів 11:17; 2 Самуїлова 5:3). Цар настановляється правити над народом, але сам при тому кориться Божому правлінню. На цареві лежить відповідальність перед Богом за довірений йому народ. Народ кориться цареві настільки, наскільки той слухняний Господу. Давид, славніший із правителів Ізраїлевих, прекрасно це розумів: «Сказав Бог Ізраїлів, Скеля Ізраїлева говорила мені: пануючий серед людей, справедливий панує у Божім страху!» (2 Самуїлова 23:3).
Хоча в уявленні деяких монархія – це дещо архаїчне, чому нема місця в нашому «просвітленому віці», але майже кожна четверта країна сучасної Європи є монархією! Це три країни Північної Ради – Норвегія, Швеція й Данія; країни Бенілюкс – Бельгія, Нідерланди, Люксембург; також Англія та Іспанія, і, нарешті, малі європейські держави Ліхтенштейн, Андорра й Монако. Але найцікавішим є те, що за рейтингом рівня життя в країнах Європи з десяти перших – вісім є монархіями (виняток – це Федеративна Республіка Німеччина та Швейцарська Конфедерація). А в рейтингу свободи слова – дев’ять із десяти це монархії (виняток – Фінляндія, змішана республіка).
Отже, за біблійними критеріями правління європейські монархії заслуговують вельми високої оцінки. Річ у тім, що вони всі є конституційними монархіями. Монарші особи в них царюють, але не керують. Керує – закон. Політики ж служать законові й монархові – тобто виконують свої посадові обов’язки.