Отже, громадяни повинні бути покірні і владі, і Богові. Але як бути, якщо вимоги влади суперечать Божим вимогам? Писання дає чітку вказівку: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога» (Римлян 13:1-7). Тобто Божа влада безперечно вища за владу Ним же встановлених «існуючих влад». Якщо земна влада відповідає своєму призначенню, «кесареве» знаходиться в згоді з Божим. У разі ж явного конфлікту потрібно коритися вищій владі, тобто Богові.
Але як це робити, корячись і Богу, і владі «під сонцем»? Уточнення знаходимо в апостола Петра: «Бога бійтеся, царя поважайте» (1 Петра 2:17). Таким чином, коли вимоги влади знаходяться в прямому конфлікті з Божими вимогами, необхідно:
- підкоритися Богові,
- з усією повагою до влади виявити їй непокору,
- бути готовими понести за це відповідальність.
У Біблії ми можемо знайти цілу низку випадків подібної непокори владі – як прихованої, так і явної. Наприклад, Христос заповів апостолам: «Ідіть, і навчіть всі народи» (Матвія 28:19). З іншого боку, члени синедріону, тобто представники місцевої влади, «закликавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Ймення. І відповіли їм Петро та Іван, та й сказали: Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога? Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!» (Дії 4:18-20).
Апостоли діють відповідно до слів свого Учителя, Який говорив: «Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєні» (Матвія 10:28). Тому вони знову й знову, проявляючи повагу до синедріону як органу влади, виконують заповідь Христову та з готовністю несуть за це покарання.
«Припровадивши ж їх, поставили перед синедріоном. І спитався їх первосвященик, говорячи: Чи ми не заборонили з погрозою вам, щоб про Те Ім’я не навчати ? І ото, ви своєю наукою переповнили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припровадити на нас… Відповів же Петро та сказали апостоли: Бога повинно слухатися більш, як людей!… І, покликавши знов апостолів, вибили їх, наказали їм не говорити про Ісусове Ймення, та й їх відпустили. А вони поверталися з синедріону, радіючи, що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса» (Дії 5:27-29, 40-41).
Блаженний Августин обґрунтовує такий підхід, стверджуючи: «Несправедливі закони – це беззаконня». Бенджамін Франклін заявляє ще категоричніше: «У непокори тиранам – послух Богові». Коли влада явно й постійно противиться Божим принципам, непокора праведників викриває її. Так, Закон говорить: «Господа, Бога твого, бійся, і Йому єдиному будеш служити, і Йменням Його будеш присягати. Не будеш ходити за іншими богами з богів тих народів, що в околицях ваших, бо Господь, Бог твій, Бог заздрісний посеред тебе» (Повторення Закону 6:13-15). І коли цар вавилонський Навуходоносор Другий наказав усім підданим поклонитися золотому ідолові, «Шадрах, Мешах та Авед-Неґо відповіли та й сказали цареві Навуходоносорові: Ми не потребуємо відповідати тобі на це слово. Якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі, то Він урятує й з твоєї руки, о царю! А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися!» (Даниїла 3:16-18).
Важливо звернути увагу, що єврейські юнаки не лише виявляють віру (яка є «підстава сподіваного, доказ небаченого», – Євреїв 11:1) у Божу силу врятувати їх від розпеченої печі. Друзі Даниїла готові понести покарання й залишитися вірними Господу, навіть «якщо ні». У результаті не тільки чудесний порятунок, але й їхня вірність перед обличчям близької смерті стали свідченням перед правителем. «Навуходоносор заговорив та й сказав: Благословенний Бог Шадраха, Мешаха та Авед-Неґо, що послав Свого Ангола, і врятував Своїх рабів, які надіялися на Нього. І вони не послухалися царського слова, і дали свої тіла на огонь, аби не служити й не кланятися іншому богові, крім Бога свого» (Даниїла 3:28).
Згодом подібне випробування випадає й на долю самого Даниїла, коли цар мідян та персів Дарій видав наказ, «щоб аж до тридцяти день кожен, хто буде просити яке прохання від якого-будь бога чи людини… був укинений до лев’ячої ями … Даниїл, коли довідався , що було написане те писання, пішов до свого дому вікна його в його горниці були відчинені навпроти Єрусалиму, і він три рази в день падав на свої коліна, і молився своєму Богу, і славослів’я Його, як це робив так і перед тим» (Даниїла 6:8,11). За цей непослух Даниїла було кинуто до ями з левами. Але Господь чудесним чином загородив пащі хижакам та позбавив пророка від смерті. Це стало не тільки свідченням перед правителем, що Бог, Якому поклоняється Даниїл, – це «Бог Живий і існує повіки, і царство Його не буде зруйноване, а панування Його аж до кінця, Він рятує та визволяє, і чинить знаки та чуда на небі та на землі» (Даниїла 6:26-28), а й запорукою того, що «той Даниїл мав поводження за царювання Дарія та за царювання Кіра перського» (Даниїла 6:29).
Двома століттями пізніше, коли під час правління перського царя Артаксеркса Першого всім іудеям загрожувало знищення, цариця Естер наважилася звернутися до правителя з проханням про помилування народу, незважаючи на заборону під страхом смерті входити до царя без його виклику. «І сказала Естер відповісти Мордехаєві: Іди, збери всіх юдеїв, що знаходяться в Сузах, і постіть за мене, і не їжте й не пийте три дні, ніч та день. Також я та дівчата мої будемо постити так, і так прийду до царя, хоч це не буде за законом. А якщо я загину, то загину…» (Естер 4:15-16). На цей раз цар учинив відповідно до свого імені (давньоперською мовою «Артаксеркс» означає «володар праведного царства») – явив милість цариці й відновив справедливість стосовно її народу.
Але не варто забувати, що Бог є Богом, і в Його владі втрутитися в хід подій або дозволити їм іти своєю чергою. Виступивши проти влади заради Господа, ми не можемо не сподіватися на Його допомогу й втручання, але повинні бути готові зберігати вірність Йому, «якщо ні». Писання з великою повагою говорить про тих, хто «бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних» (Євреїв 11:35-38).
Утім, шаноблива непокора владі в страху Божому не обов’язково передбачає відкриту конфронтацію. Ісус заповідав Своїм учням: «Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки» (Матвія 10:16). Навіть у Старому Заповіті ми можемо знайти приклади такої «мудрої невинності» – як у народі Божому, так і в побожних представників інших народів.
Наприклад, під час єгипетського рабства «звелів був єгипетський цар єврейським бабам-сповитухам, що одній ім’я Шіфра, а ім’я другій Пуа, і говорив: Як будете бабувати єврейок, то дивіться на порід: коли буде син, то вбийте його, а коли це дочка, то нехай живе. Але баби-сповитухи боялися Бога, і не робили того, як казав їм єгипетський цар. І вони лишали хлопчиків при житті. І покликав єгипетський цар баб-сповитух, та й сказав їм: Нащо ви робите цю річ, та лишаєте дітей при житті? І сказали баби-сповитухи до фараона: Бо єврейки не такі, як єгипетські жінки, бо вони самі баби-сповитухи: поки прийде до них баба-сповитуха, то вони вже й народять. І Бог чинив добро бабам-сповитухам, а народ розмножувався, і сильно міцнів. І сталося, тому, що ті баби-сповитухи боялися Бога, то Він будував їм доми» (Вихід 1:15-21).
При підкоренні Ханаану, коли розвідники, яких Ісус Навин надіслав із Ситтіма в Єрихон, ховалися в будинку блудниці Рахав, «послав єрихонський цар до Рахави, говорячи: Виведи тих людей, що до тебе прийшли, що ввійшли до твого дому, бо вони прийшли, щоб вивідати ввесь цей Край. А та жінка взяла двох тих людей, та й сховала їх. І сказала: Так, приходили були до мене ті люди, та я не знала, звідки вони. А коли замикалася брама зо смерком, то ті люди вийшли. Не знаю, куди ті люди пішли. Швидко женіться за ними, то ви доженете їх» (Ісуса Навина 2:3-5). У зв’язку з цим Яків, уже в Новому Заповіті, пише: «Чи… блудниця Рахав не з діл виправдалась, коли прийняла посланців, і дорогою іншою випустила?» (Якова 2:25).
Подібну «шанобливу непокору» виявляють також мудреці, які прийшли зі Сходу поклонитися новонародженому Царю Юдейському. «Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з’явилась зоря. І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене… Вони ж царя вислухали й відійшли… А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі» (Матвія 2:7-9,12).
Головне – щоб «шаноблива непокора» владі була проявом страху Божого, а не нашого свавілля. Нехай дасть Він нам для цього мудрість та провід.