Засадничим рівнем будь-якої етичної системи є те, що умовно можна назвати «загальною етикою». Загальна етика включає як безпосередньо філософську, так і історичну складові. Філософська етика розглядає базовий комплекс етичних категорій – таких як «благо», «праведність», «чеснота» тощо. Історична етика вивчає історичне розмаїття етичних вчень, їхній взаємовплив і роль у формуванні розуміння цих етичних категорій.
Наступним, більш вузьким рівнем, є практична етика. Сферою практичної етики є осмислення з точки зору категорій загальної етики правильності вчинків, які зроблені, здійснюються або передбачаються, а також ухвалення на цій підставі відповідних рішень.
Найбільш вузький різновид етичної системи – це так звана прикладна етика. Вона містить усілякі можливі окремі випадки практичної етики й займається осмисленням правильності вчинків і прийняттям відповідних рішень у якомусь конкретному контексті. Залежно від сфери застосування принципів практичної етики, прикладна етика проявляється у формі медичної етики, біоетики, корпоративної етики, політичної етики, трудової етики, академічної етики, педагогічної етики тощо.