Івана 17:20-26 – Щоб вони були єдине

«Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу. Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!…»

Нині вдень я шукав в Інтернеті сайт, який допоміг би мені розібратися, що зламалося в одному потрібному мені електроприладі. Інструкцію я давно загубив, так що залишалося лише покластися на інформацію з мережі.

Знайшовся вебсайт компанії-виробника цих приладів, і коли я став прочісувати сайт у пошуках потрібних мені відповідей, я виявив спеціальну рубрику: Питання, що Часто Ставляться. FAQ. Це саме мені і треба…

У мою церкву заглядають приїжджі з усіх кінців землі. Багато хто ніколи раніше не бував в англіканській (єпископальній) церкві. Звідси і виникають наші Питання, що Часто Ставляться, – новачки намагаються зрозуміти, що за слова ми говоримо на щоденній службі, осмислити велике сповідання віри, сформульоване раннім християнством. Особливо спантеличують їх слова, що ми віримо в «єдину, святу, католицьку, апостольську церкву». Ви ж не католики! – вигукують новачки після закінчення служби. Навіщо в англіканській церкві проголошують віру в церкву «католицьку»?!

Річ у тім, що слово «католицький» грецькою означає просто «спільний». Зрозуміло, багато людей вживають слово «католицький» у сенсі «римо-католицький», от і виникає плутанина. Та проте виникає і можливість дещо прояснити, тим більше, що багато людей, зокрема практикуючі християни, часто не замислюються про суть церкви, про те, що таке церква. Наші уявлення про церкву виникають з цього уривка Євангелія від Івана, що завершує велику молитву Ісуса.

Уявимо собі певну значну фігуру минулого. Наприклад, Шекспіра, Джорджа Вашингтона, Сократа, нарешті. Будь-якої людини, що викликає у вас захоплення і повагу. А тепер уявіть, що історики щойно виявили серед старовинних рукописів послання від цієї великої людини і в ньому говориться… про вас. Що б ви відчули?

Так от, вірш 20 говорить про вас. Ісус говорить про вас. Про мене. «Ради їхнього слова ввірують у Мене», тобто віруючі по слову Його послідовників. Його учні понесли звістку в усі краї світу, ті, що чули звістку, передали її наступним поколінням. І так далі. Церква завжди знаходиться на межі зникнення: достатньо, щоб одне покоління знехтувало словом і не передало його далі. Але такого не сталося. Люди неодмінно повідомляють звістку іншим людям. Я пишу цю книгу, ви її читаєте. Просто, але приголомшливо.

Про що ж молився Ісус для вас і мене і для всіх Своїх послідовників в усіх майбутніх поколіннях? Він молився, щоб ми були, як сказано в цьому старому символі вірі, «єдині, святі, католичні», тобто «всезагальні», і все це завдяки роботі Його послідовників, апостолів, тих, хто був з Ним у ту годину. Понад усе Він молився про нашу єдність.

Єдність – не формальна організація, не зовнішня форма. Наша єдність має бути заснована на єдності Отця і Сина, на тій самій єдності, яка досліджує і роз’яснює нам Євангеліє. Наша єдність відбиває цю єдність, а тому і ми самі маємо бути єдині. І за цією ознакою світ побачить і зрозуміє, що подібна людська спільність, над будь-якими расовими бар’єрами, звичаями, статями і класами, може виникати лише від самого Творця. «Щоб увірував світ».

Це продовження слів, сказаних Ісусом у 13:35: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою». Єдність – головний принцип. Іноді ми відчуваємо єдність, неначе чуємо ніжну музику, що доноситься з-за тієї стіни, якою ми відгородилися один від одного. Іноді відчуваємо її, зустрівши християнина з абсолютно іншим, ніж у нас, досвідом життя, і виявивши, що, всупереч усім нашим відмінностям, всупереч розбіжностям у традиціях, ми знаємо єдність любові і віри і вона не може бути порушена. Але як же часто, на жаль, ми переконуємося, що Ісусова молитва про єдність так і не здійснилася доки в усій повноті.

У будь-яких людських відносинах єдність не можна нав’язати ззовні. Не можна маніпулювати чи залякувати. Але немає вибачення для християн, які у світі, що розділився, у світі, де розподіл так часто проходить по лінії «релігії», не намагаються в кожному поколінні наново будувати ту єдність, про яку молився Ісус. Якщо ми по суті своїй єдині у вірі, чому ж ми не можемо бути єдині у своєму житті і служінні?

Тут же Ісус повертається до однієї з більше ранніх тем (див. 12:26 і 14:3). Його послідовники повинні бути «з Ним» і побачити Його славу. Вони повинні бачити і осмислити той факт, що Отець підніс Його і зробив володарем світу. Вони повинні дізнатися, що любов, яку дарував Йому Творець, зробила його люблячим Господом всього світу.

Нині багато християн відсахуються від подібних тверджень. (Ми обговорювали цю проблему вище у зв’язку з віршем 14:6). Вони вважають (і їх цілком можна зрозуміти), що це твердження занадто зарозуміле, неначе, претендуючи на особливий статус для Ісуса, вони претендують на особливий статус і для себе. Але говорити так – означає недостатньо розуміти основну думку Євангелія. Єдина причина піднесення Ісуса – любов. Не така першість, яка дозволяє людині вважати себе кращою за інших, а така першість, яка змушує їх, подібно до Ісуса, служити і жертвувати собою заради любові.

Цією звісткою завершується молитва (в. 26). Отча любов охоплює Ісуса, і цією ж любов’ю, її єднальними узами, охоплений Його народ – от чому Ісус є присутнім серед Своїх, а через них – у світі. У вірші 11 Ісус називав Отця «святим», зараз Він називає Його «праведним» (в. 25). Отець – суддя усієї землі: хоча світ ополчиться проти послідовників Ісуса, Отець простежить, щоб справедливість узяла верх.

Але, як всюди в Новому Заповіті, та справедливість, про яку ми молимося, справедливий суд, яким Отець явить Себе світу, нам відкривається у формі любові, бо передусім ми бачимо Отця і Його суд в Ісусові. Ісус – той, хто молився за вас і за мене, первосвященик, що освятився для радісної служби Отцю, і тепер на наших очах Він йде здійснювати до кінця служіння любові.

Попередній запис

Івана 17:9-19 – Ісус молиться за Своїх

Наступний запис

Івана 18:1-14 – Арешт Ісуса