Але попри всю привабливість такого підходу, протиставлення старозаповітної та новозаповітної етики в Шлейєрмахера дещо перебільшене та надмірно спрощує картину. Не слід забувати, що Ісус наприкінці Заповідей Блаженств робить висновок, кажучи: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати» (Матвія 5:17). Саме «виконати», а не «доповнити» чи «збалансувати». Усі аспекти етичного судження від початку у всій повноті були закладені в Законі Мойсея (і, зокрема, у Десяти заповідях), але на практиці втілювалися частково.
Якщо Перша заповідь («Хай не буде тобі інших богів передо Мною!») є основою Декалогу, Десята («Не жадай!») – його кульмінація. Але оскільки Десята заповідь стосується невидимих аспектів етичного судження, її порушення не має видимих проявів і не піддається зовнішньому контролю. Тому вона залишалася за межами уваги ревнителів благочестя – їх турбувало дотримання лише перших дев’яти. Ісус піднімає понижену ними «етичну планку» Закону до належного рівня: «Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!» (Матвія 5:20). За своєю суттю уся Нагірна проповідь – проповідь на Десяту заповідь, із порушення якої (аморального бажання) починається порушення будь-якої іншої – убивство, крадіжка, перелюб, переступ клятви тощо (аморальне діяння). Господь стверджує: моральної довершеності неможливо досягти, якщо брати до уваги лише видимі аспекти етики. Справжня етика починається з формування доброчесного характеру.
Етичне судження багатовимірне. І чим більше аспектів ураховується під час його формулювання, тим воно обґрунтованіше. Візьмемо, до прикладу, таку етичну проблему, як аборт. Ми можемо розглядати її з позиції будь-яких етичних вимірів, роблячи акцент на поняттях чесноти (як цей учинок впливає на формування особистості?), цінностей (значення людського життя), заповідей («Не вбивай!»), принципів (берегти чуже життя, наскільки це можливо). Не останню роль відіграє і розгляд питання з точки зору невідповідності заявленій меті та досягнутого результату (тоді як метою найчастіше буває бажання уникнути проблеми, наслідок проявляється в ще більших проблемах: для матері це – як фізіологічні порушення, так і психологічна травма, для дитини – смерть).
Комплексний підхід до етичного судження враховує всі його аспекти – як видимі, так і невидимі, адже наші вчинки відображають нашу сутність. Саме таким є біблійне ставлення до етики. Воно бере до уваги і характер, і мотиви, і дії, і наслідки.
Характер (хто я такий?). «Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!» (Вихід 20:17). «Та Господь сказав Самуїлові: Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Самуїлова 16:7). «Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум. Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює!» (Марка 7:21-23).
Мотиви (чому я роблю це?). «І промовив Господь: За те, що народ цей устами своїми наближується, і губами своїми шанує Мене, але серце своє віддалив він від Мене, а страх їхній до Мене заучена заповідь людська, тому Я ось ізнову предивне вчиню з цим народом, вчиню чудо й диво, і загине мудрість премудрих його, а розум розумних його заховається» (Ісая 29:13-14). «А ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загладу й загибіль. Бо корень усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1 Тимофія 6:9-10).
Дії (що я роблю?). «Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хто-небудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе?» (Якова 2:14-16).
Наслідки (чого я прагну?). «Бо крапають солодощ губи блудниці, а уста її від оливи масніші, та гіркий їй кінець, мов полин, гострий, як меч обосічний» (Приповісті 5:3-4). «Аж доки, лінюху, ти будеш вилежуватись, коли ти зо сну свого встанеш? Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, і прийде, немов волоцюга, твоя незаможність, і злидні твої, як озброєний муж!…» (Приповісті 6:9-11).
«Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочесті. Бо вправа тілесна мало корисна, а благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього» (1 Тимофія 4:7-8).
Водночас на перше місце так само виходить основне питання будь-якої етичної системи: хто або що є вищим авторитетом? У християнській етиці вищим авторитетом, за визначенням, є Христос, і тому християнська етика, як ми пам’ятаємо (пункт 1.4), христоцентрична в усіх своїх аспектах – видимих та невидимих. Христос є визначальним еталоном нашої особистості (хто я такий?). Христос є витоком наших мотивів (чому я це роблю?). Христос надає осмисленості нашим діям (що я роблю?). Христос є критерієм визначення наслідків цих дій (чого я прагну?). У Христі всі аспекти персональної етики наповнюються найвищим змістом. У Ньому людина стає новим творінням, що веде до зміни її особистісної сутності, її характеру. «Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!» (2 Коринтян 5:17). «Ми бо для Бога Христова запашність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть» (2 Коринтян 2:15).
Унаслідок цього основою мотивації вчинків віруючого стають християнські чесноти. «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!» (Галатів 5:22-23). «Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті пізнання, а в пізнанні стримання, а в отриманні терпеливість, а в терпеливості благочестя, а в благочесті братерство, а в братерстві любов. Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа» (2 Петра 1:5-8). «Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога» (Матвія 5:8).
Дії віруючого мають виявлятися вже не в сліпому слідуванні за буквою Закону, а в прихильності до тих принципів, на яких побудовані заповіді: «Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Матвія 22:37-40).
Нарешті, очікувані наслідки вчинків та стосунків мають сприяти досягненню найвищої мети – розповсюдження Царства Божого: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Матвія 6:33).