Отже, «загальна воля Божа» – це Божа воля стосовно всіх людей рівною мірою. Писання прозоро й однозначно говорить про цілу низку її складових:
Спасіння
У першу чергу, Бог бажає спасіння всіх. «Волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих» (Матвія 18:14);
«Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув. але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петра 3:9);
«Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тимофія 2:3-4).
Нерідко доводиться чути: «На все воля Божа». Але це неправда. Так, усе, що відбувається – під Божим контролем, але не все, що відбувається, відповідає Його волі! Як казав Клайв Льюїс, є два типи людей: ті, хто кажуть Богові: «Нехай буде воля Твоя», і ті, кому Бог говорить: «Що ж, нехай буде твоя воля». І багато хто, відкидаючи Бога, іде у вічну погибель. Але Бог хоче нашого спасіння. Він бажає нашого спасіння настільки, що пішов на Хрест заради цього! Чого ми хочемо настільки, що готові за це померти?
Але для виконання загальної волі Божої необхідне наше бажання підкоритися їй.
Наповнення Духом
Апостол пише: «Не будьте нерозумні, але розумійте, що є воля Господня. І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом» (Ефесян 5:18).
Що б тут не малося на увазі під «наповнюйтесь Духом», із цієї настанови можна зробити, як мінімум, такі висновки:
- не пізнавати волю Божу нерозумно;
- пізнання волі Божої пов’язане з наповненням Духом;
- наповнюватися Духом не значить утрачати самоконтроль, як від алкоголю.
Тобто, всупереч поширеній в античні часи (та нерідко й сьогодні), думці, що дія Духа проявляється спонтанно й не підвладно розуму, наповнення Духом передбачає розсудливість і самоконтроль. «Коряться духи пророчі пророкам, бо Бог не є Богом безладу, але миру» (1 Коринтян 14:32-33).
Що ще говорить про сповнення Духом Біблія? Першочергово варто зазначити, що Святе Письмо проводить відмінність між поняттями «сповнення Духом» та «хрещення Духом». У Христі всі віруючі хрещені Духом. Спаситель обіцяв:
«Ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас» (Дії 1:8).
І апостол стверджує:
- «А коли хто не має Христового Духа, той не Його» (Дії 1:8);
- «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас?» (1 Коринтян 6:19);
- «Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним» (1 Коринтян 12:13).
Чому ж тоді ми, хрещені Духом, маємо ще й наповнюватися Духом? Дуже влучно на це питання відповів Гілберт Честертон: «Бо ми протікаємо». Ми впускаємо до свого серця чужих духів – духів гордині, занепокоєння, страху, гніву, невпевненості, образи, зарозумілості, нарікання, смутку тощо. І тому нам необхідно знову й знову сповнюватися, наповнюватися по самі вінця Духом Христовим, щоб для інших духів у нас просто не залишалося місця. Наповнитися Духом означає цілком віддати себе під Його провід, щоб, переповняючи нас, Він повністю витісняв нашу власну волю. Отже, сповнення Духом – акт смирення і самовідданості.
Саме поняття «наповнитися (чимось)» вживається в Писанні не лише стосовно Духа. Ми зустрічаємо такі фрази як: «Усі в синагозі, почувши оце, переповнились гнівом» (Луки 4:28); «І переповнились страхом» (Луки 5:26); «А вони переповнились лютістю» (Луки 6:11); «Серце ваше наповнилось смутком» (Івана 16:6). Переповнитися чимось означає бути цілком поглинутим цим.
Як же проявляється наповнення Духом? Це можна наочно побачити на прикладі апостола Петра. Петро – людина холеричного темпераменту, тому нескладно простежити, як змінюється його настрій, коли він покладається на Ісуса і коли ні. Так, в історії, яка описана в Євангелії від Матвія 14:22-33, Петро, довірившись Ісусові, йде по воді. Але щойно його увага відволікається від Спасителя, він лякається вітру й починає потопати. У Матвія 16:13-23 він, відповідаючи Ісусу, пророкував про те, що відкриває йому Отець Небесний. Але тут же, повіривши у власні здібності, Петро стає знаряддям сатанинської спокуси, думаючи не про те, що Боже, а про людське. В Івана 18:10 і далі, коли Ісус поряд, Петро не страшиться один із мечем наголо йти не те що проти храмової варти – проти всієї світової несправедливості! Але коли Вчителя поруч немає, він боїться відкритися навіть служниці. Складається таке враження, що Петро з Ісусом та Петро без Ісуса – дві різні людини!
Коли ж Петро, за свідченням Біблії, наповнюється Духом, він сміливо звертається до величезного натовпу (Дії 2); не криючись, творить незвичайні справи (Дії 3:6); без тіні страху протистоїть вищій владі (Дії 4). Він в усьому поводиться так, ніби Ісус – поруч із ним! І це не дивно. Адже Ісус, називаючи Духа істини «Втішитель інший» (Івана 14:16), вживає слово «інший», що означає не «інакший», а «подібний». Отже, наповнення Духом – це не емоційна реакція, не релігійний екстаз, не містичне переживання, але повне єднання з Христом, цілковите підпорядкування Його волі. Це вичерпна присутність Христа в нас.
До чого ж приводить наповнення Духом? Це також можна побачити на прикладах із Писання. «Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже з сміливістю!» (Дії 4:31). «Отож, браття, виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости … І обрали Степана, мужа повного віри та Духа Святого … І росло Слово Боже» (Дії 6:3,5,7). Результатом наповнення Духом є поширення Божого Слова зі сміливістю.
Освячення
Про це в Писанні також говориться однозначно: «Бо це воля Божа, освячення ваше» (1 Солунян 4:3).
Первісне значення слова «освячення» (кадаш єврейською, агіасмос грецькою) – зміна призначення, відділення для якоїсь особливої мети. Відкупна жертва Христова відновлює наше початкове призначення – служити Богові. Це те, заради чого ми були Ним створені від початку, і те, заради чого відокремлені Ним від занепалого світу тепер. Усе наше життя повинно відповідати цій меті. А тому й тіло наше (матеріальна «посудина» нашої духовної сутності) має утримуватися в належній моральній чистоті, «щоб ви береглись від розпусти» (1Солунян 4:3). Слово перекладене тут як «розпуста», означає не лише позашлюбні сексуальні зв’язки, а й будь-яку іншу форму розбещеності («Кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» – Матвія 5:28). Недарма апостол уточнює: «Щоб кожен із вас умів тримати начиння своє в святості й честі, а не в пристрасній похоті, як і погани, що Бога не знають» (1 Солунян 4:4-5). Нарешті Павло вмовляє нас: «Щоб ніхто не кривдив і не визискував брата свого в якій-будь справі» (1 Солунян 4:3-6).
Таким чином, результат нашого освячення для Христа – здатність контролювати свою волю, вміння не йти на повідку гріховних прагнень тіла, відмова від зловживання довірою або вразливістю ближнього. «Все мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але ніщо не повинно володіти мною» (1 Коринтян 6:12), – пише апостол. Це повчання подібне Божому попередженню: «Коли робитимеш недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати» (Буття 4:7). Освячення виховує в нас навичку панувати над гріхом.