«Хто каже, що в Нім пробував, той повинен поводитись так, як поводився Він». 1 Івана 2:6
Отже, Божа воля включає наше освячення (1 Солунян 4:3), а результатом освячення є пізнання Божої волі. Чи це не біг по замкненому колу? Звичайно ж, ні. По-перше, належним заохочувальним мотивом для пізнання Божої волі є не освячення, а бажання її чинити. Та й метою пізнання Божої волі в кінцевому підсумку є не освячення, а її виконання (освячення – лише частина цього). А по-друге, освячення – це не одноразова подія, а процес тривалістю у все наше життя. Тих, хто йдуть цим шляхом, Бог «призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами» (Римлян 8:29). А в процесі проходження зростає і рівень пізнання ними Божої волі. Отже, якщо й вдаватися до геометричних аналогій, то ми маємо справу не з бігом по колу, а зі сходженням по спіралі, в міру якого ми «дивимося на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього» (2 Коринтян 3:18). Ті, хто розпочав цей шлях, «стали учасниками Божої Істоти» у Христі.
Писання вказує, як належить дотримуватися цього шляху, зростаючи в пізнанні Господа Ісуса Христа, Який являє нам досконалий зразок виконання Божої волі:
«Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою. Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління.
- Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть
- у вашій вірі чесноту,
- а в чесноті пізнання,
- а в пізнанні стримання,
- а в стриманні терпеливість,
- а в терпеливості благочестя,
- а в благочесті братерство,
- а в братерстві любов.
Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа» (2 Петра 1:3-8)
Так звані «загальнолюдські чесноти» є лише тінню «Божої істоти», споконвіку закладеної в людині її Творцем. Саме по собі це відбиття неможливо назвати подобою – Божий образ у нас викривлений, затьмарений гріхом. Однак у Христі Бог уподібнився до людини (Івана 1:14, Римлян 8:3, Филип’ян 2:7), викупив нас від гріха. І тепер у всякому, хто слідує шляхом уподібнення Христу, відбувається відновлення первісного образу – людина може знову вподібнюватися Богові (Римлян 8:29). Як пише в наведеному вище тексті апостол Петро, усе потрібне для життя та побожності нам даровано від Божественної сили Христа. Від нас потрібно лише докласти старанність. Слово «святий» первісно (як єврейською, так і грецькою) означає «інакший», «такий, що виділяється серед інших». Відповідно «освячення», як уже було сказано, означає зміну призначення, відділення для певної мети. Наприклад, правила кашруту забороняють (посилаючись на Вихід 23:19, 34:26 та Повторення Закону 14:21) використання того ж самого кухонного приладдя для м’ясних та молочних продуктів. І євреї, що дотримуються кашруту, приймаючи рішення, яким із кухонних ножів різати м’ясо, а яким – сир, буквально «освячують» один із ножів для м’яса, а інший для сиру.
Але все ж є істотна різниця між освяченням якогось предмета для окремих потреб та освяченням людини як надання нею себе Богові. Освячення предмета не змінює властивостей самого предмета. Освячення ж людини, яка підпорядковує себе волі Божій, змінює людину. Дивлячись на славу Господню і розвиваючи навичку чинити «належно щодо Господа» (Колосян 1:10, 1 Солунян 2:12), ми все більше «зміняємося в той же образ» (2 Коринтян 3:18).
Отже, освячення – це процес відновлення в народі Божому подоби Божої через уподібнення Христові. За Божим задумом ми – мета творіння й слава Творця. «Той, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?», – пише апостол (Римлян 8:32). Божа воля про нас незрівнянно більша волі людської. І якщо наше свавілля не перешкоджатиме Його волі, ми, віддаючи Йому своє смертне тіло, отримуємо подобу прославленого Тіла Христового. Віддаючи Йому земне, отримуємо натомість небесне.
Слідуванню шляхом освячення може сприяти безліч різноманітних факторів. Найпоширенішим стимулом є чийсь вплив – коли ми хочемо бути схожими на когось, наслідувати його приклад. Сприяють бажанню йти за Христом і гарні історії, книги, кінофільми. Причому, не тільки християнські. Адже, як зазначив Блаженний Августин, «будь-яка істина – від Бога». Ті чи інші книжки та фільми тому й отримують визнання серед шукачів істини, що розкривають глибинні сутності, «самий образ речей» (Євреїв 10:1). Справжнє мистецтво вказує на справжні цінності, й, урешті-решт, – на «невідомого Бога». Також когось може направляти страх, страх перед покараннями. Когось – подяка за пережиту Божу турботу. Не останню роль відіграє й благоговіння перед Богом: поклоняючись Йому, ми відчуваємо велич Божої любові до нас і хочемо відповідати Його очікуванням.
Усі ці стимули хороші, й усі – від Бога. Але самі по собі вони недостатні для досягнення істинної святості, оскільки не передають біблійну істину в усій її повноті. Вони самі по собі відносні й ведуть лише до якоїсь відносної святості. Водночас для повноти освячення необхідний абсолютний стимул. Саме такий стимул задає Бог у Писанні Старого та Нового Заповітів: «Будьте святі, бо святий Я»!
- «Бо Я Господь, Бог ваш, і ви освятитеся, і будьте святі, бо святий Я…
- Я Господь, що вивів вас із єгипетського краю, щоб бути для вас Богом.
- І будьте святі, бо святий Я» (Левит 11:44-45).
«Як слухняні, не застосовуйтеся до попередніх пожадливостей вашого невідання, але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні, бо написано: Будьте святі. Я бо святий!» (1 Петра 1:14-16).
Святість Бога досконала. Він – «абсолютно інакший». Ніяке створіння не може зрівнятися з Творцем. Заклик «будьте святі» звільняє нас від ефемерних цінностей сотвореного світу, від відносних і обмежених мотивів та прагнень на кшталт «будьте багатими», «будьте здоровими», «будьте веселими». Божа воля – наше уподібнення Йому. Розпинателі повинні уподібнитися Розіп’ятому. Так, благі спонукання можуть зробити наше життя благим, але вони неспроможні зробити його святим – іншим, відміннім від буття цього світу.
- «Тому то, входячи в світ, Він [Христос] говорить:
- «Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував. Цілопалення й жертви покутної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже!» [Псалми 39:7-9].
- «Він вище сказав, що жертви й приносу, та цілопалення й жертви покутної, які за Законом приносяться, Ти не жадав і Собі не вподобав. Потому сказав: Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже. Відміняє Він перше, щоб друге поставити. У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз» (Євреїв 10:5-10).
Бути святим означає бути причетним до цієї жертви, мати Христа в собі. Освячення – це не те, що дає християнська етика. Це не те, що дає Церква, і не те, що дає Біблія. Це навіть не те, що дає пізнання Христа. Освячення – це Сам Христос, Який живе в нас. Ми благочестиві настільки, наскільки благочестивий наш характер, наші мотиви, наші цілі та наші вчинки. Але святі ми лише настільки, наскільки маємо Христа в собі. І якщо ми задовольняємося меншими стимулами, то це лише тому, що недостатньо з’єднані з Ним. Не маючи Його в серці, ми шукаємо його в книгах, у доктрині, у відвідуванні церкви, у проповідях, у справах тощо. Апостол же попереджає: «Як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому… Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом, бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества. І ви маєте в Нім повноту, а Він Голова всякої влади й начальства» (Колосян 2:6,8-10). У цьому єднанні з Христом і складається практична християнська етика.
КІНЕЦЬ