Святий Дух – це джерело сили для кожного християнина. Особливо це джерело потрібне в часи переслідувань, коли єдність та мужність життєво необхідні. Апостоли випробували це на собі. До дня П’ятидесятниці Ісусові учні боялися євреїв – після П’ятидесятниці євреї стали боятися їх. У цей день вони сповнились Святим Духом – налякані люди перетворилися на сміливих послідовників Христа.
Коли в домі первосвященика служниця визнала Петра за одного з Ісусових учнів, страх змусив Петра відректися від свого Господа. Незважаючи на свої найкращі наміри, він був нездатен виявити сміливість. Ще до арешту Ісуса Петро впевнено заперечував можливість свого відречення від Господа, переконуючи, що навіть зможе померти за Нього. Проте вже через кілька годин тричі відрікся від Ісуса, побоюючись арешту та смерті. Ціна слідування за Христом виявилася для нього надто високою: «Я не знаю Його», – такою була відповідь Петра.
Однак після дня П’ятидесятниці його знову впізнали: «А бачивши сміливість Петра та Івана, …дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були» (Дії 4:13). Зараз Петро вже не вагався, звертаючись до людей в силі та владно. «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас…» (Дії 1:8).
Петро та інші учні були справжніми послідовниками Ісуса. Вони любили Його й багато чим жертвували заради Нього. Але до дня П’ятидесятниці їх очі були закриті, щоб пересвідчитися, яка жертва була для Христа найдорожчою. Трон їхніх сердець посідало власне «я», а не Господь. Ісус готувався до страждань та смерті, тоді як учні сперечалися між собою, хто з них більший (Лк. 9:46).
Такий тип учнів існує і на сьогоднішній день. За зовнішнім благочестям та удаваним прагненням жити для слави Христової, криється мета: задовольнити свій егоїзм. Вони завжди прагнуть бути першими в церкві або на служінні. А якщо хтось посміє не погодитися з ними, то відразу ж стає предметом їх презирства та глузування.
Якось узимку вночі німецький філософ-песиміст Артур Шопенґауер побачив двох дикобразів. Вони тремтіли від холоду, прищулившись один до одного, щоб хоч якось зігрітися. Та щойно колючі створіння зближалися, як починали колоти одне одного, завдаючи болю.
Менш за все Бог бажає, щоб християни жили осібно. Натомість, Він хоче, щоб ми спілкувалися, не завдаючи одне одному болю. Лише Дух Святий робить це можливим: «Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, – чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, – і всі ми напоєні Духом одним» (1 Кор. 12:13).
Через Святого Духа ми здатні жити в єдності та славити Бога. Незалежно від того, з Китаю ви, з Африки, Індії чи Кавказу, Святий Дух об’єднає нас. Основа спілкування та дружби полягає не в релігії чи кольорі шкіри, не в культурі чи становищі в суспільстві, а в новому житті в Христі Ісусі.
Без Святого Духа неможливо запобігти болю. У ніч, коли зрадили Ісуса, учні все ще відмовлялися мити ноги один одному. Кожен з них намагався бути більшим, не розуміючи, що більшим стане той, хто хоче бути найменшим. Сам Ісус став людям за раба (Лк. 22:24-27; Ів. 13:4-5; Фил. 2:6-8).
За кілька днів до того апостол Іван виявив «сектанта»: «Учителю, ми бачили одного чоловіка, що Ім’ям Твоїм демонів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить» (Лк. 9:49). Однак давайте визнаємо, що деякі сучасні християни поводяться значно гірше, ніж Христові учні, що поділилися на фракції. Принаймні, вони виганяли демонів. Багато хто з християн не здатен на таке, але різко критикує тих, хто щиро прагне виконувати цей наказ. На щастя, Ісусові учні визнавали реальність сил темряви, хоча й виступали проти братів, що виганяли демонів, але не належали до їхньої общини.
«Бо він з нами не ходить» – це девіз сектантства, вилікувати яке можна лише Святим Духом. Коли Святий Дух контролює ситуацію, наші інтереси ширяться, знаходячи з іншими спільні точки дотику. Ми стараємося віддати честь та славу Ісусові Христові, а не своїй церкві чи традиціям. Мета Святого Духа для кожної дитини Божої – прославити Ісуса Христа. Впевненість під час переслідувань і є показником повної покори Святому Духові.
Кожна дитина Божа отримала Святого Духа (Еф. 1:13), утім це не означає, що ми завжди й автоматично слухаємося Його. Багато хто переживає сповнення Духом Святим лише на початку християнського життя, а потім просто живе цими згадками. Свідкуючи про свою віру, вони розповідають про те велике, що їм довелося пережити, коли їх сповнила сила Духа. А зараз в якому вони стані?
Слід турбуватися про те, що Святий Дух робить у нашому житті сьогодні, а не кілька років тому. Необхідно завжди наповнятися Духом, проте іноді нам щось заважає.
Звільнитися від перешкод
Якось, перебуваючи в Лаосі, я вирушив до невеличкого гірського селища, що знаходилося на північ від столиці Луанґ Прабанґ.
Незважаючи на те, що тут не було системи зрошування, жителі селища розробили унікальний метод добування води. Село було розташоване в долині, а на узгір’ї протікав струмок. Ніхто не знав, звідкіля там вода, та оскільки вона текла з гори, потік назвали «гірським джерелом». Невеличке русло з джерела протікало через долину маленькою річечкою.
Однак люди не використовували її для пиття. Питну воду вони добували зовсім іншим способом. Біля джерела воду збирали у великий резервуар, а звідти вона текла через бамбукову трубку, спрямовану вниз до селища. Верхня частина споруди залишалася відкритою, щоб можна було швидко перевірити, де потік міг перекриватися затором з гілляччя.
Коли я відвідав селище, вода щойно припинила надходити, хоча річка на той час була повноводою.
– Нічого серйозного, – заспокоїв мене старійшина селища. – Річка повновода, просто щось заблокувало трубку.
Я супроводжував його при огляді бамбукового трубопроводу. Невдовзі ми переконалися, що в трубі назбиралося багато гілок, а листя збільшувало перешкоду. Таким чином, вода текла поза трубою, а не всередину.
Це прекрасний наочний приклад роботи Святого Духа. Часом Він не може вільно «текти» в нашому житті. Він присутній, однак Йому заважає перешкода, отож нам слід повернутися туди, де гріх заблокував потік. Треба позбавитися перешкоди, щоб Святий Дух зміг діяти вільно.
Коли християни запитують, як жити в Дусі (або, як говорить Павло, – «ходити за Духом»), відповідь доволі проста: «Видали неправильне зі свого життя і дай волю Духові Божому в серці. Сповідуй свої гріхи перед Господом і довір Йому подальший життєвий шлях. Якщо очистиш серце від нечистоти, Дух Святий зможе наповнити тебе Своєю силою та мудрістю».
Християни, що пережили переслідування, свідкують про необхідність сповнення Святим Духом, що означає бути слухняним Його керівництву. Лаоського церковного керівника, брата Сібана, тричі посилали до комуністичного табору на перевиховання. Вони намагалися зламати його дух, напихаючи мозок атеїстичною пропагандою протягом багатьох тижнів.
«Іноді мені здавалося, що це вже край, – ділився зі мною Сібан, колишній капітан Королівської армії Лаосу. – Я виявляв стійкість лише силою Святого Духа. Коли ставало зовсім кепсько, я завжди чув Його голос. Він підбадьорював мене і вказував на Ісуса, Який переніс набагато більші страждання, ніж я. Він також запевняв, що збереже мене від падіння. Так я набирався сили й радості. Я знав, що не один. Утішитель був завжди поруч».
Сібан чув ніжний голос Святого Духа в концентраційному таборі, бо, ще будучи на волі, навчився слухати його. Якщо ми коримося настановам Святого Духа і вчимося ходити в Його силі, перебуваючи на волі, то Він неодмінно буде вести нас і в переслідуваннях.
Сібан був завзятим євангелістом. Мені випала честь працювати з ним кілька років. Фактично, ми жили з ним в одному місті. Куди б він не пішов, він завжди свідкував про свою віру, і привів до Ісуса багатьох лаосців. Він використав свою свободу, щоб працювати для Господа, тому не припиняв свідкувати і в концентраційному таборі. Якщо хтось соромиться Христа зараз, то наскільки ж сильніше він буде соромитися віри в часи гонінь; а ті, хто живуть для Нього зараз, продовжуватимуть жити для Нього і в період переслідувань та презирства.
Сібан свідкував і комуністам-наглядачам, так що один з них увірував, а наступного дня трапилося дещо неймовірне.
Комуністична верхівка дійшла висновку, що не зможе зламати Сібанів дух, не дивлячись на всю атеїстичну пропаганду і тортури. Після трьох термінів табору Сібан все ще продовжував свідкувати про Христа. Тому комуністи вирішили вбити його.
У кабінеті, де приймалося це рішення, знаходилися лише офіцери-комуністи, але в коридорі стояв охоронець, який підслухав їхню розмову. Виявилося, що це був саме той охоронець, якого Сібан напередодні привів до Христа. Господь розпорядився, щоб саме він довідався про розмову. Дізнавшись про таке рішення, він дуже налякався за Сібана, однак не вжив ніяких заходів відразу. Трохи пізніше Святий Дух звернувся до нього: «Учора Я спас тебе через Сібана, сьогодні Я хочу спасти Сібана через тебе».
Тієї ночі охоронець допоміг Сібанові втекти.
Дух Святий потішає в часи переслідувань. Він не відмежовує нас від труднощів, але дає сили вистояти й залишитися вірними в часи випробувань.
Господь допускає переслідування в нашому житті, бо певен, що Христова любов та сила Святого Духа зробить нас більше, ніж переможцями. Проте тому, хто не кориться Святому Духові на волі, буде важко залишитися вірним у часи переслідувань. Тоді ціна учнівства стане надто високою.
* * *
Троє чоловіків, йдучи вулицею, зупинилися біля красивого будинку й почали сперечатися, хто є його власником.
Перший сказав:
– Це мій будинок, бо я його збудував.
– Ні, не твоя правда, – запротестував інший. – Я його купив. Він мій.
А третій посміхнувся і додав:
– Так, але зараз у ньому живу я.
Це прекрасна ілюстрація життя християнина. Бог створив нас; Його Син, Ісус Христос, викупив нас на хресті; а Дух Святий зараз живе в нас.
Корячись Святому Духові, ми отримуємо нову сміливість, яка не охолоне за жодних обставин. Пригадую, як ми з братом Андрієм приїхали в Уганду, коли Іді Амін ще досі мучив країну своїми сатанинськими ексцесами.
Одна віруюча прийшла на зустріч з нами в готель для іноземних туристів у Кампала, який на той час кишів агентами секретної поліції Аміна. Щоправда, їх можна було легко розпізнати, оскільки більшість з них одягали яскраві сорочки, чорні окуляри, розкльошені донизу брюки й туфлі на високих підборах.
Щойно ми стали на ескалатор, як я помітив, що до нас приєднався агент і почав стежити за нами. Він, напевно, хотів дізнатися, що робить жителька Уганди з двома іноземцями. Я відчув, як у мене забилося серце, оскільки знав: цілком ймовірно, що хтось із нас (а то й усі), можуть опинитися у в’язниці.
Раптом наша знайома відкрила сумочку, дістала трактат і з посмішкою вручила його агентові.
– Брате, візьміть, будь ласка. Ісус любить вас і хоче вас врятувати, – коротко мовила вона.
Цей чоловік оторопів, однак коли вона щиро посміхнулася, він узяв трактат і схвильовано поклав його в кишеню. Таким чином ми уникли неприємного поліційного розгляду.
Мужність цієї жінки, яка свідчила про бездоганну довіру Господеві, могла сходити лише від Святого Духа. А у вас є така сміливість? Вона обов’язково з’явиться, якщо ви дозволите Духові Божому керувати вами.