Серед африканських країн Уганда є не лише найкрасивішою країною – Вінстон Черчілль назвав її «перлиною Африки», – алей найбільш християнською країною африканського континенту. Вісімдесят відсотків населення Уганди – християни. Під час духовного пробудження християни вітали одне одного словами: «Ти ще ходиш у світлі?», на які відповідали: «Божою милістю». Тоді виливалося невідоме до того благословення, і Господь звершував там чудеса.
Проте, незважаючи на духовне процвітання, хворе місце не загоювалося. Церкви знайшли Господа, але не одне одного. Це так само погано, якби церкви знайшли одне одного, але не знайшли Господа!
«Деякі приписували Божі чудеса Святому Духові, а деякі – дияволові, – пояснював служитель з Уганди, – у результаті чого виникли суперечки й поділення» .
Одного разу Іді Амін використав цю слабість деяких угандійських віруючих у своїх інтересах. Під кінець 1971 року він помітив, що між провідними керівниками англіканської церкви Уганди не було згоди. Один єпископ погрожував відділитися від церкви, інший – відмовлявся продовжувати обговорення національної Конституції. Амін вирішив втрутитися. Отож, він зібрав усіх єпископів та їхні комітети в конференц-залі Кампали, щоб навести лад.
«Я не хочу, щоб у країні існувала поділена церква», – пояснив він.
Два дні духовні керівники сиділи й понуро дивилися один на одного, а розбіжності залишалися, як і раніше. Але 28 листопада Господь дав присутнім слово з другого розділу Послання до филип’ян. Вони усвідомили, що «возвеличувалися», піклуючись про свою репутацію та вимагаючи, щоб задовольнили їхні права. А в той день вони помітили Людину, що «умаляла» Себе: Ісуса, Хто «бувши в Божій подобі… умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини… Він упокорив Себе… аж до… смерти хресної…» (Фил. 2:6-8).
Яку ж зміну вчинив Ісус!
«У Його присутності наш дорогий архієпископ, преподобний Еріка Сабіті, та решта дев’ятеро єпархіальних єпископів вийшли до вівтаря сповідувати гріхи, що призвели до поділу церкви. «Того дня Святий Дух розтопив серця всіх присутніх», – пригадує єпископ Фесто Ківенгере, єпископ Кіґезі. У зв’язку з цим президент Амін часто нагадував церковній верхівці, що сам особисто «врятував церкву», хоча віруючі розуміли, що це Ісусова робота. І все-таки сумно відлунює в серці той факт, що мусульманський диктатор помітив у християнській церкві Уганди фундаментальні слабості. Розбрат завжди закінчується ненавистю, заздрістю й критикою, а отже, втрачається сила Святого Духа.
Терористичний режим Іді Аміна мав також інші наслідки. Коли безбожна влада переслідувала християн, то останні зазнавали не лише утисків та тортур, а й благословень та перемог. Віруючі перебували в єдності та любові, а Дух Святий знову став для всіх Утішителем. Церква почала частіше молитися й присвячувати більше часу євангелізації.
Незгода між угандськими церквами настільки втягла віруючих в їх власні проблеми, що вони практично забули про жителів інших країн, які потребували Євангелії. А через переслідування Іді Аміна церковні керівники змушені були залишити країну й проповідувати Євангелію любові та прощення в інших регіонах.
Під час моєї третьої подорожі до Уганди мене супроводжував церковний лідер Уганди, який жив у вигнанні в Кенії. Він мій добрий друг, і співпрацює з нашою місією. Сам він – англіканець, але запросив мене відвідати п’ятидесятницьку церкву. Ця зустріч п’ятидесятників та англіканців зігріла моє серце.
– Переслідування Іді Аміна об’єднали нас, – пояснив він.
Якщо ми не прагнемо єдності сьогодні, Господь пошле нам гоніння. Іноді Бог кладе нам на плечі тягар – не для того, щоб зламати нас, а щоб зламати й засмутити наш пихатий дух. Якщо не хочемо коритися Його волі, Він збільшуватиме тиск, доки ми не почнемо шукати Його й одне одного.
Переворот у церкві
Ритуали й різноманітні форми прославлення можуть засліплювати та зв’язувати церкву. Людину, яка вільно вигукує у своїй церкві «Аллілуйя!», виженуть з іншої церкви. Щось подібне сталося в одному голландському селищі. Церква була переповнена. Традиційне служіння проходило за звичним сценарієм: псалом, читання Біблії, коротка молитва, двадцятихвилинна проповідь, ще один гімн, заключна молитва і, звичайно ж, збір пожертв.
Проте тієї неділі все відбувалося по-іншому. Порядок служіння залишався таким же, але проповідник був інший. Він вибрав кілька прекрасних гімнів, а його проповідь була богонатхненною. Церква не звикла до такого типу проповідей, тому слухали дуже уважно. Навіть діти прислухалися до проповідника. Проповідь прозвучала доволі революційно для тієї церкви, проте церковну раду схвилювало зовсім інше.
У церкві стався цілий переворот після того, як проповідник вимовив «амінь». З середини залу піднявся у весь зріст чоловік і голосно вигукнув: «Аллілуйя!» Зал оторопів. Усі поглянули на нього з явним обуренням, мовляв, хто дозволив тобі так зіпсувати служіння?
Згодом чоловік і сам зрозумів, що зробив щось не так, озираючись на всі боки. Він уже зібрався був сідати, як двоє служителів підхопилися з місць. Широко крокуючи, вони підійшли до того, хто вигукнув «аллілуйя» і, піднявши його з крісла, вивели в коридор.
Благословивши церкву, проповідник пішов слідом за старійшинами в коридор, де вони повчали простодушного брата, але не міг нічого вдіяти. Таким був порядок тої церкви.
Того ранку всі обговорювали переворот у церкві. Проповідь гостя забули миттю, а переворот – ні.
Дивися далі, ніж твоя церква
У церкві, де така невеличка подія може вчинити переворот, надії уникнути поділу мало. Єдине, що є в цій церкві, – це законницька, мертва релігія. Якщо спонтанний вибух радості було стримано, то можна сміливо заявити, що церква далеко відійшла від біблійних принципів. Ми повинні навчитися приймати і практикувати безпосереднє вираження віри в наших церквах. І це не безлад, такий стан справ ніскілечки не суперечить Біблії.
Ще гірше, коли слово, що добре узгоджене зі Святим Письмом, уважається небезпечним. Якщо якийсь проповідник не дотримується церковного уставу, то підпадає під переслідування з боку своїх же братів, так як, зрештою, його виключають з церкви. Суперечки виникають миттєво, коли починають проповідувати про дари Святого Духа. І все через те, що в цій частині богослов’я можливі зловживання. Також піддається критиці будь-яка євангелізаційна та місіонерська робота тільки через те, що вона почалася не в нашій церкві! Замість того, щоб дякувати міжденомінаційним організаціям за їх прекрасні справи, ми критикуємо їх і протистоїмо.
Слід навчитися дивитися не всупереч, а вище інтересів своєї церкви і піклуватися про все Боже Царство. Треба запропонувати одне одному руку спілкування та дружби, а не ворогувати. Замість того, щоб переслідувати одне одного, краще боротися з нашим спільним ворогом – безбожністю, оманою та силами темряви.
Можна готуватися до переслідувань через відмову переслідувати братів по вірі. Лише тоді буде надія як для Церкви, так і для всього суспільства. «…Але в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших» (Фил. 2:3-4).