«А Хома, один з Дванадцятьох, званий Близнюк, із ними не був, як приходив Ісус. Інші ж учні сказали йому: Ми бачили Господа!… А він відказав їм: Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую! За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам! Потім каже Хомі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий! А Хома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій! Промовляє до нього Ісус: Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!
Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім’я Його!»
З мого вікна видно годинник. Великий, добре всім відомий годинник на одній з найважливіших будівель міста. Ночами годинник світиться і з багатьох сусідніх кварталів видно його циферблат. Щойно він пробив годину.
Уявимо собі шлях, який стрілки проходять від півночі до полудня. Спочатку обидві стрілки стоять на дванадцятій годині. Потім пускаються в дорогу, кожна описує своє коло. Нарешті, вони зустрічаються на півночі. Та сама година, що була вночі, але минула вже половина доби. Та сама година, але інший час, і щось встигло за цей час статися.
З цим почуттям – те ж саме, але іншим, повний оберт повернув нас до початку – Іван хотів би підвести підсумки своєї книги. (Далі ми покажемо, що розділ 21 був, швидше за все, доданий вже після завершення оригінального рукопису). Розповіддю про Хому і всім розділом 20 у цілому завершується і повністю розкривається той сенс, до якого Іван підводив нас з найперших, незабутніх рядків свого Євангелія. Знадобився час, щоб стрілки історії описали повне коло, минув відміряний термін. Ми зустріли безліч цікавих персонажів, були присутніми при їх розмовах з Ісусом. Хтось не зрозумів Його, хтось був відверто ворожий, але інші (іноді самим собі всупереч) увірували в Нього. От і ще один, останній персонаж з живописної портретної галереї, намальованої Іваном. Хома повертає книгу до початку, проголошуючи свою щойно набуту віру.
«Господь мій і Бог мій!» – вигукує він. Перша людина в цій книзі безпосередньо звертається до Ісуса з Назарету як до «Бога», проте ми згадуємо, що до цього і вів нас із самого початку Іван. «Споконвіку було Слово… і Бог було Слово». «Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був». Що це означає? Як це виглядало там і тоді, в Ізраїлі? От як, – відповідає Іван, і приступає до розповіді, веде нас через Галілею і Єрусалим, назад і вперед, через усі сумні і славні події, поки слава і страждання не з’єднаються на хресті. Як це було? А от як: через тиждень після Пасхи збитий з пантелику, але упертий учень, рішуче не згідний піддаватися ілюзіям і обману, відстоює своє право не вірити, поки сам не переконається, і перед ним з посмішкою з’являється Ісус, Він просто входить у кімнату, як входив у неї два тижні тому. Хіба що – як Він увійшов через замкнуті двері? Так, от як це було.
Ще б Хомі не розгубитися. Ми теж губимося, коли читаємо ці рядки. Що ж це за людина – або вже не людина – перед нами? Але уся суть у тому, що перед нами – Ісус, все той же Ісус. От рани від цвяхів на Його руках, от бік, пробитий списом, – у зяючий отвір можна вкласти руку. Але Він – не примара і не фокусник, що прикинувся Ісусом. Це Він, справжній Він. У тому тілі, яке звільнилося від похоронної пелени.
Він залишив позаду смерть, гробницю, саван і благовонні натирання. Але це ще не все: Він з’являється і зникає, неначе належить і нашому світу, і якомусь іншому, який у деяких точках перетинається з нашим, але має іншу природу і географію. Якщо написане Іваном вигадка, то якась дивна вигадка. І вже звичайно, Іван зовсім не збирався написати «художній твір».
Хома, благослови його Боже, вірний собі. (Ми вже звикли до того, що в Євангелії від Івана оживають персонажі, що залишалися дещо двомірними в інших авторів). Вірний і похмурий Хома, що запропонував учням піти померти з Ісусом (11:16), бурчав на незрозумілість розмов і справ Ісуса – піди зрозумій, до чого Він хилить (14:5) – як на зло відлучився в перший день Пасхи. Повернувшись, він застав своїх друзів радісними, навіть щасливими. Вони повірили – але його не обманеш.
Що ж, правильно. Наприкінці розділу Ісус м’яко докорить Хомі, якому треба побачити перш ніж увірувати, але ж і улюблений учень так само описує свій прихід до віри: «І побачив, і ввірував» (в. 8). Значить, не такий вже це докір, швидше заохочення тим, хто прийде за ним услід, майбутнім поколінням. Ми всі «благословенні», бо, не бачачи воскреслого Господа, все ж увірували в Нього.
Слово, яке є Бог, віднині зробило невидимого Бога видимим. Останній розділ, подібно до прологу, розповідає про те, як Слово-Бог приносить світу життя і світло. Воскресіння не було дією чужої сили, що прорвалася в Божий світ, це сам Творець прийшов зцілити і відновити Свій світ, повернути його до первинного задуму. Воскресіння – не лише нове творіння; це – нове творіння.
Здорова християнська віра повинна осмислити це. Від початку до кінця це Євангеліє протистоїть помилці, ніби Ісус поклав початок руху геть від або навіть проти спочатку створеного світу. Колесо зробило повний оберт, годинникові стрілки повернулися в початкове положення. Ми повернулися туди, звідки вийшли, щоб уперше побачити це місце.
Основною темою розділу 1 після прологу (тобто віршів 19-54) стає вражаюче відкриття: Месія, син Божий – це ніхто інший, як Ісус з Назарету. Останній розділ Іван завершує твердженням, що з величезної маси доступного йому матеріалу він відібрав ті «знамення», за якими ми, читачі, зможемо самі прийти до тієї ж віри. При перекладі вірша 31 часто міняють порядок слів («щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син»), але граматика оригіналу чітко вказує в тому ж напрямі, що і розділ 1, до якого повертає нас останній розділ.
Іван не робить упор на тому, що при зустрічі з Ісусом учні намагалися підібрати для Нього якесь визначення, категорію. Зрозуміло, і це було, але річ не в цьому. Євреї I століття чекали Месію, шукали Месію і набули його в Ісусі.
Зрозуміло, Ісус Своєю особою змінив колишні уявлення про месіанство. От про що ця книга. Але головне завдання не зводиться до прояснення і уточнення категорій. Головне – вірити в Ісуса і через цю віру набути життя в ім’я Його. «І життя було в Нім» – саме так, і це життя може бути в мені і в тобі.