Ми розглянули деякі із аспектів, які Христос пропонує Своїм учням, і деякі перешкоди, які можуть спокійно зловити вас у капкан у нашому місіонерському служінні. У цьому розділі я спробую розглянути деякі аспекти християнського життя, які ми можемо застосувати в нашому християнському житті для того, щоб здобути перемогу над сатаною.
За численними відомостями, головною причиною невдач місіонерських товариств є порушення міжособистісних стосунків між членами команди. Мені здається, що ви, можливо, і самі це знаєте з власного досвіду, бо у вашій церкві відбувається те ж саме. Служитель чи пастор – улюблена ціль для осуду та пліток.
Цікаво також те, що, незважаючи на величезну потребу всіх віруючих у цій сфері, ми сьогодні рідко слухаємо проповіді на тему любові. У Новому Заповіті любові присвячені цілі розділи; і навіть короткий огляд повелінь, які Ісус дав Своїм учням, показує нам, що всі наші дії і вчинки повинні ґрунтуватися на любові. У першу чергу, на любові до Бога, потім – на любові до свого ближнього. Давайте прочитаємо одне з повелінь Христа: „Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою“ (Ів. 13:34-35). Далі читаємо: „Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй!“ (Ів. 15:9). Яка дивовижна істина!
Саме тому, що Бог полюбив нас такими, які ми є, у нас виникає можливість любити інших віруючих. Люблячи інших, ми показуємо, що ми – учні Ісуса Христа. Ми ніби демонструємо світу картину любові Ісуса до нас. Проявляючи любов один до одного, ми показуємо собою образ любові Божої до нас у мініатюрі. (Це основний привід для розмов та пліток про християнську церкву. Світ зазвичай не бачить у стосунках між християнами жодного натяку на ту любов, якою Христос полюбив світ.)
Любов – це ознака, яка вирізняє християнина.
Однак якщо ми думаємо, що любов сама по собі просто з’явиться в нашому житті, то глибоко помиляємося. Існують два протилежні підходи до любові, що ґрунтуються на одній загальній помилці. Перший полягає в позиції, що любов – це результат як інтенсивної роботи над собою, так і духовного виховання; інший (до речі, поширений серед християн) стверджує, що любов – це природний наслідок прийняття Святого Духа в своє життя. Жоден не є до кінця істинним. Зростаючи в образ Христа, ми повинні очікувати „сухих періодів“ у житті, коли в нас не буде вистачати любові до Бога та ближніх. Ми також повинні пам’ятати, що любов не приходить просто так, потрібно довго і наполегливо розвивати в собі здатність любити. Періоди, коли у вас не вистачає любові, дуже цінні, оскільки дозволяють усвідомити, що християнська любов – це щось більше, ніж просто почуття. Роздумуючи про першу хвилю ентузіазму та любові, яка захоплює новонаверненого, Г.А. Ходжес пише в своїй книзі „Невидима битва“ („The Unseen Warfare“):
„Наполегливість – ось характеристика, яка відрізняє новачків. Охолодження початкової наполегливості свідчить про те, що ми пройшли перший ступінь духовного зростання і перейшли на другий рівень. Спроба залишатися в цьому початковому стані або ж намагання повернути його за будь-яку ціну означає, що ми відмовляємося йти далі. Відмовляємося від духовного зростання. Відданість Богові і бажання залишитися з Ним у ту мить, коли наші почуття наказують нам зворотне, говорять про те, що ми вже не новачки, а істинні послідовники Христа. Коли ми йдемо за Ним, у буквальному сенсі зціпивши зуби, наша душа очищується від егоїзму та бажання прославити себе. На нас сходить Божественна любов, яка не має нічого спільного з людськими почуттями“.
Я багато думав про це. Звісно, початкова радість новонаверненого, що заповнює його серце, – це плід роботи Святого Духа, і вона спонукає його нести служіння Євангелії. Але немає жодного сенсу в оплакуванні своєї першої любові, коли вже через двадцять років ми не відчуваємо того горіння, яке було в нас після покаяння. Сьогодні ми повинні відкинути себе, взяти свій хрест і йти за Христом, чітко усвідомлюючи, що належимо Йому та перебуваємо на Виноградній лозі. Якщо ми перебуваємо на Виноградній лозі, то обов’язково принесемо плід (при цьому ми можемо відчувати сильні емоції, а можемо не відчувати нічого). Емоції не є визначальним показником при визначенні нашої плідності. У попередньому розділі ми розглянули основні аспекти того, як приносити плід Богові, але є ще дещо. Основна умова духовного зростання – любов. Ви не можете відділити любов від її проявів. Якщо ви любите, це обов’язково повинні помітити інші. Якщо ви знаходитеся на Виноградній лозі, то обов’язково принесете плід Богові. А плід невіддільний від любові. Ці аспекти нерозривно пов’язані.
Не дозволяйте збити себе з правильного шляху сучасному вченню, яке стверджує: якщо ви відчуваєте, що маєте рацію, – отже, це так і є. Роками це уявлення проповідується через романтичні фільми, книги та пісні. У всіх сучасних сюжетах можна знайти спільний принцип: доти, доки почуття продовжуються, все йде прекрасно. Але коли почуття помирають, слід переступити через себе і йти далі. Християнська віра, звичайно, пропонує величезну радість, любов та глибоке задоволення. Але тільки все відбувається у зворотному напрямі: робіть те, що правильно, – і почуття обов’язково будуть наслідком ваших рішень.