„Після гріхопадіння людина створює постійні проблеми для себе та для всього світу. Поки Христос не встановить нове правління і не звільнить цей світ від гріха, ми будемо жити у світі, який руйнується“, – писав Е.Тозер. Я не думаю, що всі віруючі усвідомлюють це з повною відповідальністю. Ми кожного дня бачимо в газетах страхітливі заголовки. Ми чуємо про вбивства, знущання, збитки, завдані людьми одне одному. На цьому тлі ми якось не помічаємо новин про те, що сотні християн, як і раніше, гинуть „в ім’я Господа“. Ім’я Господа, напевне, згадувалося мільйони разів, коли люди здійснювали всякого роду безчинства (хрестові походи, фашистські загарбницькі війни тощо). Інколи ми навіть не хочемо чути про зло, тому перестаємо читати газети і вимикаємо радіо. Але поступово розуміємо, що зло знаходиться не в зовнішньому світі, а в серцях у нас і наших близьких. Я не хочу загнати вас у відчай. Я лише хочу сказати, що ми повинні усвідомлювати один печальний факт: сатана повністю зруйнував Землю, створену Богом. І якщо ми зрозуміємо це, то зможемо набагато ефективніше боротися зі злом та нести Благу Звістку світові, що гине.
Давайте розглянемо деякі аспекти нашої місії. Інколи нам здається, що церкви збільшуються по всій Землі, і це правда, але соціологи та інші фахівці, які займаються переписом населення, передбачають, що населення Землі подвоїться через сорок років. Кожного місяця додається по мільйону нових жителів планети. Очікується перенаселення, і цифри інколи звучать залякуюче.
Звернувши особливу вагу на ці цифри, ми перестанемо дивуватися, що більш як половина Землі ще не чула про Ісуса Христа. Із деяких місіонерських книг та журналів можна зробити висновок, що євангелізація у всьому світі – це лише питання часу. Однак більш глибоке дослідження показує, що в щільно заселених частинах земної кулі євангелізація рухається радше назад, ніж вперед. Роздавання християнських трактатів – це навряд чи повноцінна євангелізація. Але навіть за цим критерієм ми можемо з твердістю сказати, що менш як половина всього населення Землі мають уявлення про Благу Звістку.
У світлі цих відомостей наша військова тактика починає здаватися, м’яко кажучи, нерозумною. Понад 80 % наших зусиль ми витрачаємо даремно, бо тільки 20 % населення Землі охоплені Євангелією. Буквально сотні мільйонів доларів вкладаються в різні християнські проекти, такі, наприклад, як респектабельні церкви зі спортивними залами. І лише невеличка частина фінансів виділяється на „віддалені регіони“. „Теплі“ християни впевнені, що виконали Велике доручення Ісуса Христа про проповідь по всьому світу, пожертвувавши кілька доларів на місіонерське служіння. Я не хочу критикувати добрі наміри церков, які намагаються допомогти хоч чимось справі Євангелії. Але давайте дивитися на речі реально. Ми повинні по-справжньому присвятити себе справі молитви і спрямувати всі свої зусилля на виконання повеління Христа. Нам слід збільшити свої старання рівно в десять разів, щоб досягнути хоч якихось успіхів. Але дуже часто християни виконують Божу роботу, не присвячуючи себе повністю справі Євангелії. Усі рівняються один на одного, і це стало такою звичною справою, що ми навіть не згадуємо про справжніх героїв віри. Ми забуваємо, що слід брати приклад з Самого засновника християнської віри, Ісуса Христа, і Його апостолів, таких, як Павло.
Під час Другої світової війни британці показали, що готові на великі жертви (так, як і інші нації). Вони жили на куце забезпечення та радикально обмежили свої витрати – усі засоби йшли на виготовлення зброї. Вони жили в дуже обмежених умовах. Але сьогодні, під час духовної війни, християни живуть, ніби солдати мирного часу. Прочитайте, які настанови дає Павло Тимофієві: „А ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Ісуса! Бо жаден вояк не в’яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто військо збирає“ (2 Тим. 2:3-4). Наші ідеї щодо християнського служіння інколи здаються доволі примарними. Ми купуємо дорогі християнські книги, їдемо за тридев’ять земель послухати відомого проповідника, платимо величезні гроші, прагнучи потрапити на концерт популярної християнської групи. Але забуваємо найголовніше: ми солдати в армії Христа.
Уявіть, що б сталося, якби вчора ввечері на вашій вулиці вибухнула бомба. Телефони були б гарячими від безкінечних дзвінків у лікарні та поліцію, всі намагалися б налагодити подачу гарячої води. Група людей намагалася б надати допомогу пораненим, спеціалісти шукали б інші „вибухові пристрої“. І кожна людина, яка залишилася байдужою до трагедії, була б затаврована, як зрадник, егоїст, далекий від співчуття. Сьогодні сатана підриває бомби в кожному місті і в кожному селі по всій Землі. Будь-який християнин, який не зайнятий спасінням людей, – зрадник в очах Ісуса Христа, незалежно від того, яку доктрину він проповідує.
Ми йдемо на війну не з пустими руками, адже Бог дав нам зброю. „Зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, ми руйнуємо задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові“ (2 Кор. 10:4-5). Ми використовуємо дану нам зброю на двох фронтах: на внутрішньому – у боротьбі зі спокусами, сумнівами, цинізмом; і на зовнішньому – у війні проти діяльності сатани. За будь-яких обставин ми повинні бути готові до бою з армією ворога.
Деякі види зброї перелічені в добре відомому нам уривку з Послання до ефесян, 6:10-18, одному з уривків Біблії, який обов’язково повинен знати напам’ять кожний християнин. Перш за все, це – Слово Боже, меч Святого Духа, яким ми можемо захищатися і нападати. Слово Боже саме по собі є могутньою зброєю. Я маю значні труднощі із запам’ятовуванням уривків зі Святого Письма. Дозвольте з цього приводу розповісти вам одну притчу. Це історія про людину, яка носила воду в плетеному кошику. Коли вона проходила всього половину шляху, води в кошику вже не залишалося, і їй доводилося знову повертатися до криниці. Хтось, хто спостерігав за нею збоку, запитав, чому ж вона чинить так немудро. На що людина відповіла: „Так, я не можу принести багато води в плетеному кошику, зате мій кошик кожного разу стає чистішим“. Запам’ятовування Святого Писання – це цінне заняття для розвитку мислення. Через Слово Боже ми отримуємо підтримку в нашій духовній битві. Ми харчуємося і ростемо як християни. Але ми не повинні постійно харчуватися кашею, яку готують для нас проповідники. Ми повинні самостійно вивчати Слово Боже, щоб сприймати справжнє м’ясо істини. Може, я неправильно вживаю терміни, але зміст залишається незмінним: Біблія – це джерело нашого знання і життєвої мети. Відповідно до Слова Божого ми визначаємо свою поведінку. Саме Слово Боже – найдієвіша зброя, за допомогою якої ми можемо перемогти сатану, тому нам слід завжди бути готовими до битви. Слово Боже повинно стати невід’ємною частиною нашого життя. І, окрім читання та запам’ятовування, ми повинні навчитися застосовувати в житті все прочитане.
Крім меча (Слово Боже), у нас є щит віри, без якого жоден із принципів, описаних у цій книзі, не буде дієвим. Без віри жодні правильні знання не стануть реальністю у вашому житті. Усі настанови та навчання повинні бути „скріплені вірою“, інакше наша невідповідність Божественним стандартам зруйнує наше духовне життя. Ми читаємо довгий список героїв віри в Посланні до євреїв, у 11-му розділі. Цей перелік показує нам, як Бог цінує віру у Своїх служителів. Біблія повна прикладів дивовижної віри: Ісус Навин, який перемагає Єрихон, Мойсей у битві з амаликитянами. Історії про всеперемагаючу віру можна розповідати до безкінечності. Може, ви ослабли у своїй вірі і подібні приклади більше не справляють на вас впливу. Можливо, постійний непослух став для вас звичкою, і тепер ви не можете бути слухняними Богові навіть у малому. Повинно бути хоч якесь пояснення тому, чому розповіді про великих героїв віри не вражають наше серце. Але, ступивши на християнський шлях, ми повинні стати справжніми воїнами, які здатні здобувати перемогу над ворогом. Це не сліпа віра. Бог завжди був вірним, він вірний зараз і залишиться вірним у майбутньому!