1.3 Істина про релігійний досвід

Чому ми відмовляємося від об’єктивності, коли йдеться про релігію? Чому люди взагалі й наш Деррен зокрема зосереджуються на акті віри, зводячи до мінімуму питання про те, у що вони вірять? Зважаючи на це, вони не відносять релігію до реального світу. Релігія в їхньому поданні – щось неясне, абстрактне, невловиме й незбагненне. Для них вона не реальна – на відміну від придбання машини або прийому ліків. Вони розмежовують практичну дійсність і віддалені абстракції, які немає необхідності піддавати ретельній перевірці. І в цьому їхня помилка. Насправді ці абстракції, що уявляються непізнаванним, більше важливі для людини, ніж те, чи з’їсть вона хробака. Вважаючи «істиною» неправильне уявлення про Бога, людина ризикує значно більше, ніж коли приймає не ту таблетку. Якщо справді існує Бог як особистість, як абсолют й як об’єктивна реальність, Він вимагає не менш серйозного ставлення, ніж, даруйте, придбання авто. Адже від стосунків з Ним, зрештою, залежить наша доля.

Більшість невіруючих, які звертаються до релігії, найменше стурбовані істиною або своїм майбутнім. Їх більше хвилюють насущні питання. Вони хочуть знайти рішення своїх проблем, силу в моменти слабкості, стабільність у стосунках з іншими людьми. У нещасному й невизначеному світі вони шукають чогось такого, у чому можна бути впевненим. І вони підбирають собі таку систему вірувань, що, на їхню думку, відповідає їхнім невідкладним потребам, не замислюючись над тим, наскільки вона узгоджується з істиною. Наприклад:

  • У Марії проблеми із двома дітьми-підлітками. Послідовники псевдохристиянського культу розповідають їй, яку увагу приділяють в їхній громаді родинам і молоді. Для Марії, що працює не покладаючи рук, щоб забезпечити родину, всі церкви однакові. І вона приєднується до тієї, котра обіцяє їй допомогу, адже вона виховує дітей без батька. Для неї неважливо, що вчення цього культу не має нічого спільного з істиною.
  • У Марка відповідальна нервова робота. Лікар радить йому зайнятися йогою й медитацією, щоб нормалізувати тиск і перестати нервувати. Марк розмовляє з колегою, що, очевидно, успішно вирішив подібні проблеми. Той пояснює це техніками, яким його навчив гуру. І Марк приєднується до групи духовного керівника, що сповідує індуїзм.

Такі люди, як Марія й Марк, будуть дотримуватися віровчень, які їм підходять. Вони довіряться всьому, що обіцяє їм полегшити їхню ношу, вирішити їхні проблеми, дати їм упевненість у завтрашньому дні, – не замислюючись над тим, чи є реальна основа в цих обіцянок. А не знайшовши очікуваного миру й полегшення, вони охоче приймуть іншу «істину», що, на їхню думку, краще задовольняє їхні потреби. Але якою б щирою не була їхня позиція, упевненість зрештою покине їх, фізичні й емоційні проблеми залишаться невирішеними, а стосунки неналагодженими. Мало просто набрати телефонний номер – потрібно, щоб на іншому кінці хтось відповів. Недостатньо просто вірити в щось – треба, щоб віра була на чомусь заснована. Заснована не на нашому бажанні, а на об’єктивній реальності. Тільки один бог може задовольнити наші потреби – це справді існуючий Бог, з Яким можна встановити спілкування й стосунки.

Люди схильні погоджуватися із найрізноманітнішими «істинами», якщо насправді не вірять у жодну. Якщо не вірити в існування реальної істини, можна схвалювати будь-які спроби створення «своїх» істин. Заява, що між істинами немає різниці, однозначна визнанню, що будь-яке релігійне віровчення не більш ніж ілюзорна спроба позбутися почуття непевності. Все прийнятне, якщо немає реальної істини.

А якщо справді існує один реальний Бог, – як тоді бути з індивідуальними істинами? Якщо є Бог – єдине джерело визначеності, сенсу, мети й самосвідомості? І якщо (як стверджує християнство) є тільки один шлях, яким можна до Нього прийти – через особисті стосунки з Ісусом Христом? Ми прекрасно розуміємо, що християнство не допускає існування інших богів і виключає можливість інших шляхів до Бога. Людям не подобається в християнстві те, що воно не визнає інші точки зору й наполягає на своїй винятковості. І все-таки: якщо саме християнство – незважаючи на його «неполіткоректність» – узгоджується з істиною?

Якщо є одна абсолютна істина, то думати, що ми можемо самі творити свої істини, подібно смерті! Це найнебезпечніше вчення, яке тільки може бути, бо, дотримуючись уявлення, що не відповідає реальному становищу, людина ризикує не скористатися тими благами, які може їй запропонувати справді існуючий Бог, і наражає на небезпеку своє життя!

Якщо ви допускаєте, що істина справді може існувати, але вона уявляється вам незбагненною, то відповідь не в тому, щоб задовольнитися підходящою на даний момент імітацією істини. Шукайте. Якщо є абсолютна істина, то відповіді на ваші питання вам не дасть її сурогат!

Пошук визначеності

Ми не приховуємо своїх переконань, що тільки християнство дає істинну картину реальності. І ми маємо перед собою на меті довести, що, на відміну від постмодерністської позиції, наша переконаність має під собою надійну основу. Таким абсолютом, що дозволяє нам бути впевненими у своїй правоті, є Бог, Який пропонує нам Своє спілкування. Істина – не абстрактна концепція, що змінюється разом з нашими потребами. Істина ґрунтується на особистості Бога, Чиє буття абсолютне й незмінне. Істина не довільна, вона виходить із властивостей Бога. Альтернативні релігії й спроби створити свою істину – це не більш ніж ілюзії, що не мають під собою реальної підстави й ведуть у безвихідь.

Ми маємо намір довести, що абсолюти реальні, істина справжня, а віра в Бога не ірраціональна. Віра не є розпачлива, нічим не підкріплена надія. Навпаки, вона має надійну основу, вона з’ясовна раціонально й приносить задоволення. Коли ми стаємо християнами, то не перестаємо користуватися своїми мізками й продовжуємо радіти життю. Більше того, – саме в Богові, Творці всього сущого, ми знаходимо відповіді на питання релігії й філософії, і в особистих стосунках з Ним ми отримуємо справжнє щастя.

Обґрунтовуючи віру в Бога, ми розуміємо, що дуже мало людей увірували завдяки логічному викладу. Багато хто прийшли до Нього, вислухавши свідчення близької людини, якій не була байдужна їхня доля і в житті якої вони бачили ту радість і впевненість у завтрашньому дні, яких бажали для себе. Будемо завжди пам’ятати про це. Багато християн увірували завдяки такому свідченню до того, як розібралися в основах віровчення. Інші ж, навпаки, щоб повірити в Бога, хочуть відчути під ногами тверде підґрунтя істини.

До якого типу людей не належали б ви, – чи привабить вас свідчення знайомого або переконає виклад основ християнства, – ми сподіваємося, що ця книга допоможе вам в обґрунтуванні християнської віри.

Попередній запис

1.2 Постмодернізм: у кожного своя істина

Наступний запис

Розділ 2: Що повинне бути в основі моєї віри?