Абсолют як основа моральності
Марк з колегою вирішили пообідати в новому ресторані. Коли вони їхали по автостраді, великий джип «Шевроле» зненацька поміняв ряд і втиснувся в проміжок перед ними. Марк різко натиснув на гальма.
– Агов! – закричав він, сигналячи. – Недоумок!
Через милю або дві, подивившись у дзеркало, він побачив величезну хуру, що була чи ледве не в метрі від його заднього бампера.
– Ідіот! – крикнув Марко. – Це що твоя дорога, і всі повинні розбігатися перед тобою?
Під’їжджаючи до паркингу в ресторані, Марк помітив, що недалеко від входу звільнилося місце. Коли він збирався його зайняти, з’явилася дівчина на «Форд-Ескорті». Він призупинився, щоб уникнути зіткнення, і вона відразу припаркувалася на вільному місці.
– Так що ж це таке?! – знову заволав Марк. – Невже вона не бачила, що ми збиралися тут стати?
Такі емоції у водіїв – звичайна справа. Ми всі були свідками таких випадків. А багато хто з нас саме так і висловлюють своє обурення.
Подібні тиради свідчать про те, що всім людям властиве почуття правильного й неправильного. Ми всі очікуємо, що до нас будуть ставитися справедливо й чемно. Ми думаємо, що навколишні знають, як поводитися правильно, і будуть чинити відповідно. Хтось не визнає таких правил взагалі, але іноді ми всі їх ігноруємо або порушуємо. І все-таки наша поведінка показує, що десь глибоко всередині нас є уявлення про моральність. Люди не кричали б на поганих водіїв, якби не вважали погану їзду неправильною. Ми сердимося, бо вважаємо, що порушується якась норма. І ми переконані, що ця норма всім відома. Насправді, навіть не погодитися з якогось питання можна тільки, виходячи з однакового уявлення про стандарт правильного й неправильного. І щоб переконати когось у тому, що справді мало місце порушення, необхідно, щоб такий стандарт визнавали обидві сторони.
Прийнято вважати, що існування норм моральності не потребує доказів. Ми вважаємо їх універсальними й ставимося до них, як до абсолюту. І це загальне уявлення про моральність – ще одна віха в наших пошуках визначеності.
Універсальність моралі
Свідомість моральності властива всім народам – і найпримітивнішим, і найпрогресивнішим. Підтвердження цього ми знаходимо в пам’ятках минулого й у сучасних культурах. Уявлення про моральність напрочуд схожі, якими б далекими не були один від одного суспільства – за часом, географічним розташуванням, релігією, рівнем розвитку. Моральність іудейських Десяти заповідей, вавилонського кодексу Хаммурапі, китайського даосизму й християнського Нового Завіту може розрізнятися в акцентах, але не по суті. У деяких культурах людині дозволяється вбити, караючи за зло, а в інших це вважається прерогативою держави. Деякі культури допускають свободу дошлюбних зв’язків або дозволяють чоловіку мати більше однієї дружини, а в інших це не дозволяється. Але скрізь заборонено вбивати просто так і займатися сексом з ким завгодно. Скрізь є закони, що захищають людське життя, і правила, що регулюють шлюбно-сімейні стосунки. Скрізь засуджується злодійство й схвалюються справи на благо інших людей.
У деяких країнах норми моральності запроваджуються в життя жорстко, а в інших ставлення до якихось питань досить лояльне. Скрізь є люди, які противляться нав’язуванню їм обмежень, що стосуються поведінки. І коли більшість таких людей одержує владу або підтримку, можуть мати місце масштабні відхилення від загальних моральних норм, як це відбулося в гітлерівській Німеччині або як відбувається в деяких країнах Азії, де вбивають дітей жіночої статі. Звісно такі відхилення недовговічні, оскільки обурене суспільство усередині або поза країною повстає й наближає їм кінець. Деякі народи надають дуже великого значення одним моральним нормам і практично ігнорують інші. І все-таки, незважаючи на відхилення й перекручування, усвідомлення якихось фундаментальних моральних норм проявляється скрізь, де існує людське суспільство. Начебто різні оркестри грають із однієї й тієї ж партитури, але перекладеної для своїх інструментів.
Як можна пояснити наявність такого загального морального кодексу? Чим пояснюється, що кожній нормальній людині на планеті властиві уявлення про те, що добре і що погано? Чому таке відчуття існує взагалі? Віруючим відповісти на ці питання нескладно: стандарти моральності були закладені в людську совість Богом, і Сам Бог є абсолютом й основою моралі. Це й пояснює загальний характер морального кодексу й надає йому ваги.
Природно, невіруючі заперечують, що мораль походить від Бога. Але поза Богом раціональне обґрунтування моральних норм неможливе. Як сказав відомий дослідник питань етики Ричард Тейлор: «Сучасний світ не приймає ідеї Божественного законодавця, проте намагається зберегти поняття добра й зла, не зауважуючи, що, відкинувши Бога, він скасовує й саму основу значимості моральних норм. Таким чином, навіть освічені люди іноді заявляють, що війна, аборти або порушення прав людини «аморальні», і думають, що сказали щось істинне й суттєве. Однак немає потреби нагадувати освіченим людям, що саме поняття моральних норм знаходить пояснення винятково в рамках релігії»[1].
Без Бога як джерела й основи моралі ми не зможемо знайти їй пояснення, яке б узгоджувалось із реальністю. Проте були висунуті й інші теорії її походження. Ми розглянемо їх і переконаємося, що вони не витримують критики.
[1] Richard Taylor, Ethics, Faith, and Reason (Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall, 1985), 2-3