Абсолют як основа прекрасного
Ви сидите на концерті й відчуваєте, як у вас «мурашки біжать по шкірі», а душа буквально літає. І ви ставите собі питання, чому музика викликає такі почуття?
Ви приходите на виставку й стоїте перед картиною. Кольори, глибина і її сюжет так на вас діють, що у вас перехоплює подих і серце б’ється частіше.
Ви йдете гірською стежкою й раптом зупиняєтеся в благоговінні: засніжена вершина блищить на сонці й відбивається в озері, оточеному високими соснами. Вас переповнюють почуття, які ви не можете ні назвати, ні пояснити.
Вас заворожують плавні й гармонійні рухи фігуристів. Разом з усіма глядачами ви підхоплюєтеся, кричите й аплодуєте.
Один раз на вечірці із усіх осіб вас раптом приваблює одна. І ви впевнені, що ніхто й ніколи більше не викличе у вас такого почуття.
У всіх цих прикладах ви зіштовхнулися із прекрасним і відчули непоясненне задоволення. Так ми відгукуємося на якісь особливі сполучення форм, кольорів, звуків, рухів. Терміном «прекрасне» ми визначаємо будь-які предмети, видовища, звуки, які викликають благоговіння, підйом, натхнення, захоплення, радість, захват. Прекрасне – це щось піднесене й поетичне, що піднімає нас над прозою життя й приносить насолоду.
Нам важко пояснити, чому зустріч із прекрасним так на нас діє. Що особливого є в пісні, сніжній вершині, творі мистецтва, у чиємусь вигляді, що захоплює нашу душу й хвилює серце? Ми надаємо прекрасному великого значення, однак не можемо його пояснити.
Тлумачення прекрасного
Зазвичай ми не даємо прекрасному визначення, а просто говоримо, що це щось суб’єктивне. Розходження в естетичних перевагах ми пояснюємо тим, що краса – «в оці того, хто дивиться». Мені подобаються гори, а вам берег моря. Я люблю класичну музику, а ви – кантрі. Я захоплююся французькими імпресіоністами, а ви – поп-артом. Мені подобається колоніальний стиль архітектури, а вам – скло й бетон хмарочосів. Такі розходження підводять багатьох із нас до висновку, що критерії краси необ’єктивні й визначаються винятково індивідуальним смаком. Навіть віруючі схильні вважати, що, на відміну від моральних норм, уявлення про прекрасне – це питання особистих переваг.
Однак те, що вважається прекрасним і потворним на загальну думку, переважує розходження в смаках. Наприклад, практично всі вважають лебедів і метеликів гарними, а кажанів і павуків – ні. Більшість буде вважати прекрасними альпійські гори, і некрасивим – пейзаж, залишений виверженням вулкана. Чоловіки можуть віддавати перевагу блондинкам, брюнеткам або рудим, але якихось жінок, незалежно від кольору волосся, будуть вважати гарними всі. Індивідуальні думки є лише варіаціями в рамках загальноприйнятого уявлення про прекрасне.
Натуралісти схильні пов’язувати поняття краси з корисністю й доцільністю. Те, що ми називаємо красою тварин, вони вважають розвиненими властивостями, що служать захисту й поширенню виду. З погляду натуралістів яскраве розфарбування квітки не обставина, що може бути основою для естетичної насолоди, а лише сигнал, що залучає метеликів і бджіл для запилення. Натуралісти стверджують, що призначення рис жіночої зовнішності, які ми називаємо гарними, – не естетичний ефект, а приваблення чоловіків, які бачать у цих рисах здатність виношувати й вигодовувати дітей. Широкі плечі й великі біцепси чоловіків приваблюють жінок, яким ці риси говорять про здатність захистити й забезпечити родину. Павич розпускає пір’я, щоб привернути увагу пави. Гарні смуги в тигра – це просто маскувальне зафарбування тварини, що підкрадається в заростях до своєї жертви. Для натураліста немає нічого незбагненного в явищі, що ми називаємо красою: це просто спосіб, яким природа поширює й зберігає життя на планеті.
Подібним чином вони пояснюють і мистецтво. Вони говорять, що так звана краса – це вираження ефективності й функціональності. Знамените гасло архітектора Френка Л. Райта «форма іде за функцією» резюмує його точку зору, що прекрасне – це наслідок проектування заради функціональності. Надзвуковий літак «Конкорд» називали найкрасивішою машиною у світі. Коли проектувальника запитали, як він домігся такої елегантності й вишуканості, він відповів, що навіть не думав про красу літака. Усе в його дизайні мало служити винятково ефективності. Краса природно з’явилася побічним продуктом доцільності.
Пояснювати складне поняття прекрасного простою доцільністю досить заманливо: усе, що діє ефективно, – красиве, а те, що недоладне й неповноцінне, – некрасиве. Здоров’я красиве, а хвороба й руйнування – ні. Життя прекрасне, а смерть потворна. Гармонія приваблює, а дисонанс відштовхує. Порядок гарний, а хаос і відсутність рівноваги викликають тривогу й напруженість. Краса ніби виходить із ефективності. Ми не знаходимо гарного в тому, що має ваду та розпадається, нецільному й неефективному.
У цьому тлумаченні є частка істини, але воно не всеохоплююче. Досить часто ефективність виявляється поза залежністю від краси. Два чоловіки можуть бути однаково сильні, здорові, працьовиті та багато чого вміти, але гарним може бути один, а інший – ні. Популярність відновлення вікторіанських і довоєнних будинків свідчить про те, що, всупереч думці Райта, багато людей знаходять красу в зовсім нефункціональних прикрасах. Якщо краса в доцільності, то чому практично всім настільки неприємні павуки? У музиці взагалі немає нічого утилітарного, однак вона приносить нам величезну насолоду. Якщо смерть жахлива, то чому так прекрасна осінь, коли помирає листя на деревах? Якщо життя прекрасне по своїй суті, то чому таку відразу викликає в нас колонія хробаків?
Деякі філософи пов’язують прекрасне з гармонією, симетрією, пропорційністю, ритмічністю. Ці якості можуть бути деякою мірою корисні при визначенні, що в природі або мистецтві дає поштовх захопленому відгуку з нашого боку, але вони не пояснюють, чому ми так реагуємо на них. Ми неспроможні дати вичерпне тлумачення дії краси. Чому нам приємно бачити певні форми, чути звуки, сприймати дотиком поверхні?
Ми не намагаємося дати відповідь на це питання. Наша мета – показати, що, хоча ми не здатні дати визначення категорії прекрасного, вона не є ілюзорною. Краса не тільки утилітарна й не повністю суб’єктивна. Прекрасне існує як об’єктивна реальність, і нічого в природному світі не може його пояснити. Краса виходить з-поза меж світу природи – з надприродного абсолюту.