Допущення логічності існування Бога не рівнозначно прийняттю християнського світогляду. У Біблії є багато такого, що складає труднощі для розуміння. Щось можна пояснити, а щось не можна. Чи потрібно повністю розібратися в цих труднощах, перш ніж повірити? Звичайно, ні. Важливо лише прийняти Бога як вищий абсолют, і, щоб все інше зайняло своє місце на цьому підґрунті, не потрібно розуміння всіх деталей.
Коли ми стаємо християнами, чи повинні ми погодитися з іншими християнами із всіх питань біблійного вчення? Звісно, ні. Мало того, це неможливо, бо серед християн немає згоди з багатьох питань. Протягом усієї історії християнства віруючі неоднаково розуміли одкровення, чудеса, молитву, провидіння, страждання, поклоніння.
Але вони залишаються єдиними в тому, що Бог є Бог і Христос є Син Божий. Усвідомивши, що в нас під ногами надійний абсолют, ми можемо відкласти все другорядне вбік; воно не похитне нашої переконаності в основній істині Його буття.
І такий підхід характерний не тільки для християн. Подібним чином еволюціоністи, віддані основній ідеї свого вчення, приймають на віру деталі, які не можуть довести. Багато хто вірить, що відсутня ланка одного разу буде знайдена, що кістки, представлені як рештки предків людини, такими є насправді, що існує поки не відкритий принцип, протилежний ентропії. Але розходження між еволюціоністами й християнами в тому, що віра еволюціоністів необґрунтована. Вона базується на впертій і розпачливій прихильності до натуралістичної філософії. Нераціональна й неспроможна, вона опирається на аргументи, що суперечать здоровому глузду й не узгоджуються з реальністю. Це сліпа віра, що ігнорує розум і факти. Їй діаметрально протилежна віра в Бога. Коли в основі абсолют – Бог, всі деталі займають свої місця й складаються в єдину раціональну картину світу, що не розходиться з реальністю, яку ми відчуваємо.
У самій ідеї Бога немає нічого, що суперечило б фактам, здоровому глузду або науці. Наука говорить, що структурний рівень наслідку не може бути вищий рівня причини; креаціонізм твердить, що всесвіт створений абсолютно переважаючим її Богом. Наука формулює принцип ентропії; креаціонізм стверджує, що споконвічно творіння було створеним, але йому була нанесена шкода, і стан його став неухильно погіршувався. Наука говорить, що живе виникає з живого; креаціонізм стверджує, що життя є властивістю вічного Бога, яку Він повідомив Своєму творінню. Нас спонукає до віри факт реальності життя і нераціональність ідеї, що воно могло виникнути з неживої матерії. Єдиною можливою причиною його виникнення може бути тільки самобутня першопричина, тобто ніхто інший, як Бог. Тільки креаціонізм не суперечить світопорядку й науці. Для того щоб прийняти Бога як вищий абсолют, розум не має потреби в емпіричних даних. І цей достовірний раціональний висновок може послужити основою віри.
Якщо ви відкидаєте Бога як абсолют і дотримуєтеся натуралістичної позиції, ваша картина світу не узгоджується з науковим уявленням про світ. Живі істоти начебто відповідають якомусь задуму, закони начебто підкоряються порядку, моральний кодекс начебто приймається як норматив, поняття прекрасного начебто має сенс, докази розуму начебто мають значення, й істина начебто правильна. Однак з погляду натуралістів усе це нам лише здається. Вони переконують себе, що те, що здається нам упорядкованим й осмисленим, є беззмістовний і безцільний механіцизм.
Таким чином, є не менше підстав уважати причиною життя Бога, ніж саморухомість вічної матерії й еволюцію, що випливає з неї. Якби ми просто шукали здогадки, ці думки можна було б уважати однаково правдоподібними. Прихильники обох точок зору визнають, що походження всесвіту нез’ясовно з позицій відомих нам законів природи і що причини перебувають поза природою. Як наступний крок необхідно з’ясувати, що саме із двох точок зору більше відповідає реальності.
Як було продемонстровано в попередніх розділах, наша здатність мислити, моральність, совість, упорядкованість світобудови, поняття прекрасного й сенсу безсумнівно вказують на Бога. З постійного й видимого впливу на наш світ ми можемо дійти висновку, що Він існує. Ми довели, що розум, мораль, краса й сенс не могли виникнути в механістичному всесвіті. Уважати інакше було б зовсім ірраціонально, бо еволюція, що не узгоджується із законами науки, не може пояснити виникнення цих понять. Віра в Бога не тільки раціональна, але й об’єктивно необхідна.