Отож, для того щоб справедливо відгукуватися про оточуючих, не перебільшувати своїх успіхів у справі поширення Євангелії, щоб давати об’єктивну оцінку справам інших людей і бути чутливими до культурних і богословських розбіжностей між нами, нам необхідно пробудження благодаті. Проте благодать потрібна і для вирішення спірних питань усередині церкви стосовно того, яким чином виконувати Велике Доручення. Як часто альтернативні служіння сприймаються місіями як неприйнятні, щодо них висувають ультиматум „або-або“, замість того, щоб запропонувати „і те, й інше“. У таких питаннях існує чимало суперечностей, про які йтиметься далі в цій книзі. Я розглядатиму аргументи і „за“, і „проти“, зіставляючи потенціал „виробників наметів“ і місіонерів, які посвячені лише служінню, розмірковуватиму про те, чи слід місіям покладатися на фінансову допомогу з-за кордону і чи варто „західним“ країнам посилати своїх місіонерів, замість того, щоб мобілізувати корінних мешканців.
При обговоренні суперечливих питань виникає необхідність лише в одному – ставленні, „пробудженому благодаттю“, яке допомагає цінувати працю інших людей, не порівнювати їх з оточуючими, не прагнути маніпулювати ними, позбутися вузькості у поглядах („це можна зробити тільки так“) і не судити про організацію, не взявши до уваги її конкретної мети. За умови виникнення розбіжності в поглядах, проводьмо дискусії конструктивно і з любов’ю, а якщо суперечка й виникає, то вирішуймо конфлікт тим же шляхом. Давайте вчитися визнавати розбіжності між нами. Найважливіше – це те, що всі ми – християни й усі покликані нести у світ Євангелію. У нашій роботі обов’язково виникатимуть ситуації, коли ми в чомусь не погоджуватимемось одне з одним. Існують ситуації, в яких необхідно твердо відстоювати свою думку. Нерідко мені навіть хочеться, щоб християни рішучіше відстоювали свої переконання, особливо коли йдеться про такі питання, як Десять заповідей, доктрина спасіння виключно по благодаті і виконання Великого Доручення. Якщо ж нам не вдається дійти згоди в головному, то може варто по благодаті в любові залишитися при своїй думці і повернутися до справи?
Щоб довести, що таке ставлення допомагає знайти вихід, звернімося до конкретної суперечності, що існує у світі місій. Це суперечка про те, за якими критеріями відбирати кандидатів для того чи іншого роду місіонерської праці. У сучасній церкві точиться чимало суперечок щодо значення та вживання слова „апостол“. У певних колах цим словом називають лише обмежене число талановитих та кваліфікованих людей. Однак таке ставлення формує у свідомості людей переконання, що тільки найкращі можуть претендувати на місіонерське служіння. Я цілковито схвалюю практику ретельного відбору кандидатів на місіонерську роботу, втім тривала історія церкви свідчить про те, що Бог посилає на місіонерське служіння людей із найрізноманітнішими дарами і кваліфікацією. То навіщо ж осуджувати тих, чиї погляди розбігаються із вашими власними?
У своїй книзі „Навіщо й думати про місію?“ Стівен Гаукроджер пише:
„Історія місій – це яскрава оповідь про „негеройських героїв“, які відзначилися радше послухом, аніж видатними здібностями. Чи не щодня Бог підтверджує Своє слово: „Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне“ (1 Кор. 1:26-27).
Нині чимало церков та місіонерських організацій запрошують у нетривалі місіонерські поїздки молодих людей, які не мають жодного місіонерського досвіду. Навчання безпосередньо на полі бою (метод, яким користувався сам Ісус) зарекомендувало себе як найкращий спосіб підготовки місіонерських керівників і місіонерів до тривалого терміну служіння. Дехто вважає, що нові, а особливо молоді працівники не здатні як слід виконувати роботу. Однак мій досвід засвідчує (і мені приємно констатувати цей факт), що Бог використовує найрізноманітніших людей. Утім, на превеликий жаль, щойно новачок відчує, як Бог закликає його до служіння, як виявляється, що всіх починає хвилювати якість його потенційної роботи.
Коли мені було дев’ятнадцять років і я був одним із таких „чайників“, Бог покликав мене служити в Мехіко. Чому ж нині ми так часто відкидаємо молодих і не зовсім молодих людей, які, на нашу думку, не належать до лав апостолів, але мають палке бажання служити Господу? Трапилося так, що непомітно для нас самих доктрина удосконалення вступила в шлюб із законництвом, і тепер вони разом стоять на заваді найщирішим і найревнішим учням, не дозволяючи їм зробити й кроку в бік місіонерського служіння. У своїй книзі „Не стійте просто так“ Мартін Голдсміт пише:
„Місії потребують високоосвічених людей, однак їм не менш потрібні й просто хороші люди, які, може, й не мають високого рівня академічних знань і професійних навичок. Місії працюють з різними людьми, а тому потребують працівників із різним досвідом і минулим“.
Тож давайте ми, старші та більш досвідчені керівники, визнаємо і той факт, що чимало з так званих „кваліфікованих“ служителів нашого покоління залишили поле битви або впали в серйозний гріх. По-справжньому значних помилок і гріха, який засмучує Бога, зазвичай припускаються не недосвідчені новачки, які приїхали на місіонерське служіння лише на короткий термін. Ми – Божий народ, а тому повинні більше турбуватися про свою молодь, – наших майбутніх керівників. Замість того щоб засуджувати їх за стиль одягу або музичні вподобання, нам слід ставитися до них із благодаттю та любов’ю. Не варто порівнювати свої, як нам здається, сильні сторони з їхніми слабкими; краще уважніше поглянути на свої власні слабкості й навчитися в любові покривати огріхи інших. Це допоможе нам визнати, що вони привносять неймовірну енергію і новий потенціал у справу поширення Євангелії.
Одну із глав своєї книги „Пробудження благодаті“ Чарльз Свіндолл назвав „У благодаті залиштесь при своїй думці та йдіть уперед“. Це – чудове визначення підходу, якого я намагався дотримуватися у всіх дискусіях, про які буде йтися в цьому та інших розділах. Свіндолл пише:
„Однією із ознак зрілості є вміння не погоджуватися, водночас не стаючи в опозицію. Проте це неможливо без благодаті. А тактовність при виникненні розбіжностей – одне з вищих досягнень благодаті“.
Далі автор цитує Послання до ефесян, 4:29-32, закликаючи до пробудження благодаттю на місіонерській роботі. Я вже цитував 32-й вірш цієї книги, однак прочитаймо цей уривок повністю:
„Нехай жадне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує. І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу. Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою. А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!“.