Кожній місії необхідні люди, здатні мобілізувати її, люди, які не лише самі прагнуть євангелізувати, але й здатні залучити до цього інших, люди, які виявляють послух Великому Дорученню і словам із Послання до Тимофія: „А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити“ (2 Тим. 2:2). Для того щоб досягти мети всесвітньої євангелізації, спершу нам необхідно зробити серйозний крок у бік мобілізації церкви. Я переконаний, що кожен християнин зобов’язаний взяти участь у виконанні цього важливого завдання.
Бог може використати будь-кого, хто любить Ісуса. Особисто мене Бог залучив до місіонерської праці, коли мені було 16 років. А у вісімнадцять Він послав мене до Мехіко. Саме тоді й зародилась ідея короткотривалих місіонерських поїздок, які тепер практикують більшість місіонерських організацій. Ось як висловлюються про це Боб Сджогрин і Білл та Емі Стернз:
„Якщо ваше серце болить за весь світ, якщо вам здається, що ви ніяк не можете почути, куди саме Бог направляє вас, якщо у вас багато природних і духовних талантів, ви умієте спілкуватися та підбадьорювати людей, то, можливо, ваша справа – закликати інших до служіння. Ви можете підбадьорювати, залучати, підбурювати, спокушати, підтримувати, затягувати і молитися так, що цілі церкви будуть знаходити своє точне місце в Божому плані всесвітньої євангелізації“.
Замислюючись про це, я знову і знову відчуваю палке бажання йти у світ та проповідувати Євангелію. Звернімося до віршів, в яких викладено Велике Доручення: Мт. 28:18-20; Мк. 16:15; Лк. 24:47,48 та Ів. 20:21-23. А тепер перечитаймо слова, Господа Ісуса, які Він промовив перед вознесінням: „Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі“ (Дії 1:8).
Слова „до краю землі“ надихають мене розкрити шість принципів, яких необхідно дотримуватися, якщо, звісно, ми хочемо плідно мобілізувати людей на місіонерське служіння та виконання повеління Ісуса Христа.
Ходіння з Богом
На першій сторінці своєї книги „Нехай народи зрадіють“ Джон Пайпер розповідає про верховенство Бога в місіонерському служінні:
„Якщо наше прагнення прославити Бога не перевершуватиме доброту людських сердець і церковні традиції, то нам не вдасться як слід послужити людям і вшанувати Бога належним чином. Я не закликаю недооцінювати здобутки місіонерського служіння, а лише віддавати всю славу Богові. Коли ми усвідомлюємо Божу велич, у нас спалахує полум’я поклоніння Йому і світло місіонерства досягає людей у найвіддаленіших куточках світу“.
Як і в інших сферах християнського служіння, у процесі мобілізації християн на місіонерську працю надзвичайно важливо із самого початку правильно встановити пріоритети: пізнання Бога, ходіння з Ним і постійне керівництво Святого Духа. Святий Дух – начальник варти місіонерської армії. Щоб переконатись у цьому, звернімось до прекрасного уривку з 13-го розділу Книги Дій, в якому описано, як церква з молитвою очікує приходу Бога, а Господь через церкву посилає на поле жнив Свою першу місіонерську команду Павла та Варнави.
Кожному з нас необхідно дозволяти Святому Духові постійно працювати в нас. Я люблю розповідати історії про Д.Л. Муді, який завжди прислуховувався до голосу Святого Духа і був сповнений Ним. Одного разу хтось запитав його: „Чому ви постійно твердите про необхідність знову і знову сповнятися Святим Духом?“ Муді відповів: „Тому що я дірявий, і Він витікає з мене“. Слава Богу, що Дух сповнює нас знову і знову, як це описано в уривку з Книги Дій 4:31, де сказано, що віруючі зібрались разом для молитви і там сповнились Святим Духом, а потім пішли і проповідували Слово Боже зі сміливістю!
Ми багато говоримо про те, як важливо, щоб люди, які мобілізують інших на місіонерське служіння, ходили з Богом, але не менш важлива для нас і молитва. Молитва – це серцевина будь-якого вчинку. За кожним місіонерським рухом світового масштабу повинна стояти молитва світового масштабу. Різні віруючі по-різному розуміють молитву, але не можна не визнати, що без молитви мобілізація на місіонерське служіння ніколи не досягне належного рівня. Сам Господь Ісус ясно учить нас у Євангелії від Матвія, 9:37,38: „Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав“. Мобілізація на місіонерське служіння розпочинається, коли ми стаємо на коліна або коли звертаємося до Бога в будь-якому іншому положенні. Стівен Гаукроджер у книзі „Навіщо й думати про місію?“ пише:
„Нам необхідно молитися про місії доти, доки вони не стануть нашим пріоритетом! Можливо, не всі ми зможемо вирушити в далекі країни з Доброю Новиною, але зате всі ми можемо молитися так, щоб Добра Новина торкнулася людей у тих далеких країнах… Молитва не потребує паспорта, візи і не вимагає жодних дозволів. Не існує країн, закритих для молитви… Більша частина місій виникли саме тому, що Бог відповідав на постійні й наполегливі молитви“.