Хто зважає на Слово Боже, тому не треба боятися звіту перед Богом за свої вчинки, аж до останнього закамарку своєї душі. Людей у питаннях побожности, чесности і значущости можемо спокушати всім, Бога ж – ні. За нашою милою усмішкою Господь дуже добре розпізнає, як наші змінні риси характеру (роздвоєння, потребу в прийнятті і значущості), так і глибоко закорінену заздрість до інших, яким, на нашу думку, несправедливо віддали перевагу або які мають краще життя, ніж ми, незважаючи на те, що саме ми більше на нього заслуговуємо.
Боже слово – гостре, живе і дієве, «гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4:12). Це також означає, що Божим словом можна себе та інших надзвичайно сильно зранити, якщо не зможемо з ним правильно повестися. Воно живе і дієве, а це означає: Боже слово є небажаним, зворушливим і вириває зі сну. Воно може викликати страх і завдавати клопотів перш за все всім тим, які завдяки своїй вірі хотіли би жити в безпеці і спокої.
Це пережив і багатий юнак з Євангелія. Його питання про вічне життя, звичайно, було серйозне. Відповідь Ісуса підірвала його дотеперішні старання про порядне життя. Щоправда, юнак прагнув осягнути вічне життя, але в його уявленні воно було лише продовженням земного життя. «Можеш про нього забути», – говориться в Посланні до євреїв. Хто піддається слову Божому, той піддається динаміці неймовірної життєздатности. Хто себе і своє життя піддає слову Божому, стає під гострим мечем підбадьорюючої Божої ясности. Це не для людей, які очікують віри життя зі спокійнішою душею.
У вічному житті ти є тим і отримуєш те, що здобув у собі
У земному житті зовнішній маєток і зовнішня власність мають високу вартість. Однак у вічному житті мають значення інші цінності. У земному житті має значення те, ким ти є і чим володієш. У вічному житті ти є тим і отримуєш те, що залишаєш по собі на землі. Саме такий напрям орієнтації обирає наслідування Ісуса. Введення цього в дію вже в земному житті є викликом, який вражає не тільки багатого юнака й учнів Ісуса, але й нас, християн. Ключ до вічности – у вправлянні в опануванні себе. Випробуймо це дуже конкретно. Спробуймо пережити колись цілий тиждень із цим гаслом. Людино, опануй себе! Що не сталося б, із ким ти не зустрілася б, опануй себе! Будь спокійна! Звільни свою внутрішність для слова Божого! А потім дивися та спостерігай, що відбувається з тобою і довкола тебе. Я вважаю, що така спроба була б корисною.
Такі незвичайні способи погляду на життя могли б відновити і свідоме вправляння в період Великого посту. Саме протягом цих сорока днів багато людей обіцяють собі піддати дуже особистому випробуванню власні звички, що тягнуться з добробуту. Чи насправді я потребую всього того, до чого звик у повсякденності? Від чого хочу вміти відмовитися? Не для того, щоб тим самим якось обрізати собі якість життя, а щоб виразніше і свіжіше відчувати власну життєздатність. Відмова очищує і тому робить людину вільною. Вона дає нам новий погляд на малі чи більші спокуси щоденности, подробиці яких пізнаємо, пильніше аналізуючи, що насправді потрібне нам для життя, а що – ні. І тут зовсім не йдеться про моральну девальвацію цих «спокус».
У німецькій мові слово «спокуса» перегукується зі словом «випробовування». «Випробовуємо» в ній щось визначене, аби в наших переживаннях і відчуттях викликати приємні почуття. Тим самим ми є, по-суті, «шукачами», тобто людьми, які ще не досягли мети і які ще не мають готової відповіді. Грецьке слово на позначення спокуси означає перевірку, випробування. Тому виникає асоціяція, що спокуса має багато спільного з навчанням. Спокуса є частиною школи віри і життя, щоб ми не ошукували себе щодо власної дороги віри і щодо стану свого розвитку. Адже ми, християни, також часто підкоряємося різним спокусам: спокусі самотности, зів’ялого серця чи надокучливого гоніння за успіхом і впливовістю. Тоді важко дивуватися, що віра в сенс життя кудись зникає. Це може шокувати, коли скажемо, що за спокусою стоїть сам Бог. Але, здається, сам Ісус вважав це цілком можливим, тому що в «Отче наш» сказано: «… і не введи нас у спокусу…» Щоправда, для Ісуса спокуса не варта того, щоб до неї прагнути, але принаймні її не треба осуджувати.
Вирішальним у спокусі є щось зовсім інше. Важливе послання про те, що також і саме в спокусі присутній Бог. Також і саме в спокусі Він любить тебе. Саме в спокусі Він прагне вчинити тебе здатним до справжнього життя.