Про те, що цей закон належить до найважчих вправ віри, ми з певністю всі знаємо. Покладаючись тільки на себе, ми найчастіше не почуваємося в силі це здійснити. Особливо тут потребуємо підтримки «звідкись», кажучи по-християнськи – підтримки Божого Духа. В Євангелії від Івана Воскреслий Ісус сказав до учнів: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» (Ів. 20, 22-23). Тут ішлося про об’єднання. Йшлося про те, щоб іще раз закарбувати в їхніх серцях суть послання Ісуса. Воно полягає в тому, щоб прийняти дух об’єднання! Не відкидати об’єднання, бо в такому разі відкидаємо Духа, Святого Духа! Треба об’єднатися! Любити себе! Любити Бога! Любити свого ближнього! Любити свого ворога! Це квінтесенція Євангелія. Попри неї не може пройти ніхто, хто прагне стати на шлях наслідування Христа.
Як тільки розпочнеш об’єднання у своєму серці, не важливо, з ким, воно відразу відбудеться, відразу послабиться камінь у тюремному мурі твого страху. Якщо навіть тільки один розпочне об’єднання, руйнується дім насилля, збільшується шанс свободи, до якої нас, людей, покликав Бог. Однак допоки відмовляєш у поєднанні, доти не маєш шансу на свободу, а тим самим на Добру Новину. «Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» (Ів. 20:23). На жаль, цими словами Ісуса, які просто говорять про визволення, зловживають, як засобами влади над заляканими душами! Але ж найважливішим і найбільш обов’язковим завданням кожного християнина є і повинна бути служба об’єднання.
Об’єднання ніколи не є справою людини. Однак без людини не відбудеться жодне об’єднання. Всюди, де воно відбувається, віє Дух Божий, Утішитель, Наставник. Всюди, де відмовляють в об’єднанні, віє злий дух, обвинувач. Слова «кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» (Ів. 20:23) означають: до кого промовите слово об’єднання, той отримує новий шанс, щоб відродитися, віджити, щоб із-за мурів, які звели ми або інші, вийти на відкритий простір, адже об’єднання є вірою в добро в людині, в її силу, відвагу, її любов. Кому ви відмовите в слові об’єднання, того покараєте подальшим животінням за мурами власного страху і життєвої безпорадности.
Спробуймо реалізувати це в нашому повсякденному житті. Помістімо думку про слово об’єднання в самому серці наших щоденних малих воєн зі собою та з іншими людьми. Подумаймо або тихо промовмо ім’я людини, з якою ми або наше серце веде таку малу війну. Подумаймо або промовмо це ім’я з просьбою, аби Дух Божий наповнив цю людину. Тоді всі зацікавлені знову почнуть дихати свіжим повітрям. Навіть якщо спочатку не вдасться цього відчути. Важливо робити це постійно заново: звертатися за об’єднанням. Раз, удруге, втретє… Аж до п’ятдесятого разу. Але не власними силами – цього не витримає жодна найсильніша людина – а повністю свідомо, з проханням про діяння Духа, Святого Духа, Духа Цілителя, Духа, Який може зцілити і мене, й іншого. Достатньо, що кожен із нас тим самим дасть принаймні вираження смутку за діянням Святого Духа. Питання пізнішої готовности дозволити Йому дійсне діяння може виглядати трохи по-іншому, але вже є сам смуток. А для початку це найважливіше. Хто фактично прагне відчути в собі Божого Духа і дозволить Йому діяти через себе, тому буде надто важко постаратися про оздоровлювальний контакт із Ним, якщо взагалі тут можна говорити про зусилля.
Випробуйте це на конкретній ситуації. Візьміть собі якусь людину, з якою не даєте собі ради, кого ви вже викреслили як того, з ким можна знайти спільну мову. Тихо промовте її ім’я, коли її зустрінете або подумаєте про неї. Тихо, чуйно. Повправляйтеся в цьому, аж поки це ім’я саме прийде на ваші вуста, як молитва. Вправляйтеся протягом п’ятдесяти днів. Щось зміниться. Що більше смутку вкладемо в цю іменну молитву, то більші тріщини з’являться в наших внутрішніх мурах, то далі, неначе повітря, може проникати Дух.
Смуток за об’єднанням – це смуток за Духом Божим. Смуток за Духом Божим – це паросток людської креативности, яка перемінює нас самих, чинить нас більш живими і вільними. Де ми не були б, об’єднані чи ще ні, той смуток, та дорога для нас, християн, викарбувана в серці.
А отже, шукай, знайди і йди своєю власною дорогою, записаною в серці. Шукай її зі запалом, знайди зі здивуванням і йди нею з любов’ю, аби залишити по собі сліди об’єднання, а не лише порох відмови.
КІНЕЦЬ