«…Благословення Господнє на вас, благословляємо вас ім’ям Господа!» (Пс. 129:8).
Ненсі, моя подруга, вже протягом багатьох років має звичку казати людям, яких вона зустрічає на своєму шляху: «Нехай Бог благословить тебе!» У машині я чула, як вона каже: «Нехай Бог благословить тебе!» до нерозсудливих водіїв. Це автоматична відповідь любові. Вона також любить казати людям, навіть незнайомцям, з котрими перетинається: «Нехай буде благословенне твоє серце!» Часто вони з вдячністю відповідають: «О, дякую вам! Мені потрібно, щоб моє серце поблагословили сьогодні». Здається, що щось у них у середині розцвітає, коли вона промовляє це просте благословення. «Я хочу …хай потішаться їхні серця…» (Кол. 2:1-2).
У віці двох з половиною років Джейсон знав силу благословення. Під час ранішньої недільної Літургії, коли його мама та бабуся, Кей і Барбара, саме йшли прийняти Причастя, Джейсон раптом стрімголов побіг проходом попереду них, склавши руки у молитві. «Моє благословення!» – викрикнув він своїй зніяковілій мамі.
Я знаю одну пару, в якої десятеро дітей виросли в традиції щоденного благословення. Кожного ранку батько чи мати стають біля дверей, коли діти йдуть до школи, перехрещують кожне чоло і просять Господнього благословення і захисту. Цей момент є для кожного з них дуже цінним.
Інша сім’я практикує «благословення-прощення» наступним чином. Коли напруга і конфлікт руйнує їхню єдність, вони збираються в коло у вітальні і ставлять посередині стілець. По черзі вони сідають на стілець і просять пробачення за образи, які скоїли. Семирічний син міг сказати своїй сестрі: «Мені шкода, що я зламав твою іграшку. Будь ласка, пробач мені». Потім члени сім’ї благословляють і підтримують того, хто сидить на кріслі. На завершення вони благословляють і моляться. Потім ще хтось сідає на крісло. Іноді, коли в сім’ї виникає напруга, діти нагадують батькам: «Час провести прощення знову». Прощення, яке дають та приймають, є могутнім шляхом благословення.
Подруга Мадлен виросла на Мальті, і її батьки привили дітям розуміння важливості благословення. Зранку діти спершу підходили до одного з батьків, а потім до іншого і казали: «Доброго ранку, матусю. Благослови мене. Доброго ранку, татку. Благослови мене». Кожен із батьків відповідав: «Доброго ранку, любий(-а), нехай благословить тебе Господь». Мадлен, її брати та сестри ніколи не виходили з дому, не попросивши і не отримавши благословення батьків. Уже будучи дорослими, вони передали цю традицію своїм дітям.
Бабуся Джейсона, Барбара, розповідає, як її батько молився з нею, коли вона була школяркою, щовечора просячи, щоб Господь благословив її життя. Їй уже за п’ятдесят, і вона каже про силу його благословення. Живучи й зростаючи зі схваленням батька, вона щоразу сміливо виходила з дому і досліджувала, подорожувала та пробувала щось нове. Його благословення пробуджувало в ній життя; у певній мірі воно було сприятливою благодаттю, що рухала нею вперед. Їй не потрібно було виходити і шукати благословення чи боротися, щоб довести свою цінність, як це роблять багато людей. У глибині душі вона знала, що її люблять і підтримують. Вона неймовірно цінувала користь батькового благословення у своєму житті. «Бо батьківське благословення доми дітей укріплює…» (Сир. 3:9).
Іноді виникає відчуття благословення, прекрасної цілющої дії, яку може здійснити Бог Своєю владою і яку можна описати тільки як благословення. Обдумаймо наступний приклад.